26 лютого виповнилося 130 років з дня народження історика, краєзнавця, громадського діяча, «батька історії Вінниці» Валентина Дмитровича Отамановського. Але цього разу ми хочемо вам розповісти не про видатного та переслідуваного радянською владою науковця, а про молодого борця за волю України, про члена Центральної Ради та учасника бою під Крутами.

Валентин Отамановський народився 26 лютого 1893 року. Щодо місця народження немає єдиної думки, втім історики припускають, що це могло бути село Мала Яблунівка на Черкащині. Невдовзі після народження Валентина родина перебралася до Києва, де у 1912 році Отамановський вступив на юридичний факультет Київського університету. Наступного року він перевівся до Київського політехнічного інституту, де приєднався до напівлегальної Української студентської громади.

Пізніше Валентин Отамановський став співорганізатором осередку скаутського товариства «Пласт» у Києві та належав до київської філії «Братства самостійників», таємної та глибоко законспірованої організації. «Братчики» працювали серед молоді, закликаючи бойкотувати російську мову і культуру та поширюючи націоналістичні ідеї. Під час Першої світової війни братство почало видавати нелегальний друкований орган «Вільна думка». 8 вересня 1916 року вони заснували кооперативне видавництво «Вернигора», яке поширювало переконання, що українська культура має орієнтуватися на Західну Європу, а не на Росію.

15 березня 1917 року з ініціативи Отамановського у Києві почали формувати штаб української міліції та першу кінну сотню. Він також брав участь у створенні «Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка» та організував військовий клуб «Батьківщина». Таким чином 24-річний Отамановський став одним із фундаторів українських збройних сил.

21 квітня того ж року Український Національний Конгрес обрав Валентина до Центральної Ради від «Братства самостійників». Але після гетьманського перевороту він склав депутатські повноваження і зайнявся організаційно-партійною та літературною діяльністю. Під його керівництвом видавництво «Вернигора» випускало листівки з портретами гетьманів та патріотичними цитатами. Також «Вернигора» видала низку брошур націоналістичного змісту, наприклад: «Катехізм українця», «Українці та москвини», «Гетьман Іван Мазепа», «Гетьман Полуботок», «Гетьман П. Дорошенко», великі настінні плакати – «Як жив український нарід» (склав Отамановський), «Як Московщина визискує Україну» тощо. Пізніше видавництво надрукувало серію українських казок, а також переклади художніх творів. Так, наприклад, англійську легенду «Чайльд Горн» та «Пригоди Робінзона Крузо» переклав Отамановський.

29 січня 1918 року у складі Студентського куреня Січових Стрільців він брав участь у бою під Крутами. Командир розташованих там українських сил сотник Аверкій Гончаренко залишив такі спогади про Валентина:

«Атамановський був дуже відважний і що було в нім найбільш цінне – це завжди прекрасний гумор. І в цю вирішальну хвилину він почав порівнювати наш бій з боями під Полтавою шведів і наших з м@скалями… Та не було часу… Атамановського відрядив я ще завидна до Студентської сотні з наказом про відступ на вказане їм місце».

У липні, вже під час правління гетьмана Павла Скоропадського, у Києві російські чорносотенці влаштували молебень на честь царя Ніколая ІІ. Подія завершилася співом гімну «Боже, царя храні…». У відповідь на це Отамановський разом із «Братством самостійників» та клубом старшин «Батьківщина» 10 липня організували демонстрацію до роковин Полтавської битви. На Софійській площі близько 10 тисяч людей влаштували панахиду по гетьманові Мазепі. Після неї Отамановський звернувся до присутніх з палкою промовою, по якій учасники мітингу одностайно проголосували за перенесення до Софійського собору останків гетьманів Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Пилипа Орлика.

На тій же ж Софійській площі, де відбувалась демонстрація, розташований пам’ятник Богдану Хмельницькому. Тоді на ньому був напис: «Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго». Декілька старшин запропонували від цього напису позбутися. Під схвальні вигуки натовпу Валентин Отамановський за допомогою геологічного молотка почав збивати окремі слова. Але завершити справу завадили німецькі військові та вояки гетьманської Державної варти, які розігнали мітинг.

Невдовзі Отамановський виїхав до Відня, де навчався у Віденському університеті та організовував роботу видавництва «Вернигора». Окрім цього працював дипломатичним кур’єром на громадських засадах у Міністерстві закордонних справ Української Держави.

До України він повернувся у червні 1920 року і разом з родиною оселився у Вінниці. Тут Валентин Дмитрович працював завідувачем українського відділу Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН, яку й сам очолив у березні 1922 року. При ній організував Кабінет виучування Поділля. Але це вже інша історія.

Презентуємо до вашої уваги портрет, створений Артуром Орльоновим для фондів Музею Вінниці. На ньому зображений Отамановський у образі учасника бою під Крутами. Він одягнений в чумарку (верхній чоловічий одяг з товстого сукна) та цивільний чорний кашкет. На кашкеті бачимо знак «Соборна Україна», надзвичайно популярний в українських військових колах наприкінці 1917 року. За спиною Валентина – вокзал станції «Крути». В руках він тримає телеграму, яка фактично вирішила результат Крутянського бою (інформація про нейтралітет полку Шевченка в запіллі українців).

26 лютого минає 90 років із дня народження одного з найбільших для українців моральних авторитетів на зламі XX–XXI століть, колишнього глави Української греко-католицької церкви, кардинала Любомира Гузара.

Він народився у міжвоєнній Польщі, значну частину життя прожив у США та Італії, але скрізь і завжди лишався українцем. Вільно спілкувався українською, польською, німецькою, англійською та італійською мовами, хоча зізнавався, що знає більше.

На верховного архієпископа Любомира Гузара 1977 року, таємно, без згоди Папи Римського, висвятив Йосип Сліпий. А потім 19 років довелося чекати підтвердження статусу єпископа.

Повернення до України в 1993 році для нього стало здійсненням заповітної мрії. Українське громадянство отримав 2001-го, вже будучи главою УГКЦ. Владика Гузар зробив чимало для відродження й утвердження авторитету Української греко-католицької церкви, яку радянська влада в 1946 році загнала в підпілля й намагалася знищити.

Кардинал Любомир очолював УГКЦ протягом десяти років, з 2001-го по 2011 рік. Домігся перенесення митрополії зі Львова до Києва, поширивши діяльність УГКЦ по всій Україні. А коли відчув, що здоров’я не дозволяє повноцінно виконувати обов’язки – став першим главою УГКЦ, який добровільно склав свої обов'язки. «Любомир Гузар приніс в Україну досвід свободи і став зразком нерадянської людини», - відгукувався про Владику архиєпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ Ігор Ісіченко.

У житті любив щирість і простоту. Спілкувався однаково рівно і з політиками, і з церковними діячами, і з простими людьми. Втративши зір наприкінці життя, надиктовував свої думки й спогади, які виходили як колонки в українських виданнях, стежив за подіями. Йому належать слова: «Свобода – це можливість робити добро».

На Вінниччині відбувся круглий стіл

«Ми б’ємося за те, чому нема ціни в усьому світі – за Батьківщину»

 

Вчора, 23 лютого, до річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну, в читальній залі відділу новітніх технологій, економічних і юридичних наук Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського відбувся круглий стіл «Ми б’ємося за те, чому нема ціни в усьому світі – за Батьківщину».

Захід організований Вінницькою обласною універсальною науковою бібліотекою імені Валентина Отамановського у співпраці з Вінницькою обласною організацією ветеранів України та Вінницькою обласною асоціацією ветеранів силових структур України.

У засіданні взяла участь наукова та творча інтелігенція Вінниччини, представники влади та громадськості, освіти та культури, працівники Українського інституту національної пам’яті Центрального міжрегіонального відділу  начальник Богдан Галайко та головний спеціаліст Серветнік Олексій, співробітники КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» завідувач відділу українознавства Володимир Лазаренко, методист відділу українознавства, голова Вінницького підрозділу ВГО «Яворина» Олена Козаченко, представники благодійних фондів і волонтерських організацій області. Модератором заходу виступив голова Вінницької обласної асоціації ветеранів силових структур України Петро Бойко.

«Наразі у влади надзвичайно багато завдань. Обласна військова адміністрація дбає про забезпечення обороноздатності області та піклується про внутрішньо переміщених осіб, які сьогодні проживають на Вінниччині. Для багатьох з нас 24 лютого минулого року розпочалось як один довгий день, коли важко відслідковувати перебіг часу: дні, тижні, місяці. Ми перебували у шоковому стані. Минає рік повномасштабного вторгнення рф в Україну. І сьогодні ми можемо з впевненістю сказати, що Україна вистояла, ні в кого не виникає жодних сумнівів стосовно того, що ми переможемо!» – зазначив заступник Начальника ОВА Андрій Кавунець, звертаючись до учасників заходу.

«Сьогодні Збройні Сили України гідно виконують свою основну місію – захищають суверенітет держави. Вже не ми – ветерани, а наші діти та онуки враховуючи кращі національні військові традиції боронять українську землю від російської агресії», – відзначив голова Вінницької обласної організації ветеранів України Володимир Мазур.

"Сьогодні Україна ефективно стримує російську збройну агресію завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося, доки не звільнимо від окупанта останній сантиметр української землі. Тож наше суспільство має й надалі залишатися консолідованим для перемоги над агресором і розбудови демократичної правової держави в сім’ї європейських народів" - зауважив Богдан Галайко.

У своєму виступі завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко розкрив причини, хід, наслідки російсько-української війни та окреслив напрямки діяльності України після Перемоги, значення держави у глобальній світовій політиці. Він наголосив на значенні та необхідності збереження української ідентичності, праці щодо утвердження україноцентричних ідей та демократії, раціонального націоналізму. При цьому маємо впроваджувати світоглядні напрямки: переваг української мови, історії, літератури, культури та національної пам'яті.

Акцентувалась увага присутніх на необхідності творення Українського пантеону слави, діяльності щодо впровадження ідей та ідеалів пасіонарних представників національної еліти.

Учасники круглого столу обговорили питання героїзму і мужності українського народу, Збройних Сил України у протистоянні російським загарбникам, волонтерства як одного з феноменів українського суспільства, а також висновки після року повномасштабної війни рф проти України.

За словами начальниці управління культури та креативних індустрій Департаменту гуманітарної політики ОВА Ольги Дернової, у більш ніж 2000 з 2036 закладів культури Вінниччини сьогодні знаходяться волонтерські центри, які щодня працюють на перемогу України.

Під час засідання круглого столу експонувались роботи відомого вінницького художника-документаліста Костянтина Ревуцького, створені у рамках авторського фотопроєкту «VINNYTSIA STRONG». Присутні мали можливість побачити світлини з Ізюма, Бахмута, а також Вінниці.

 Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку.

Міжнародний День рідної мови (International Mother Language Day) – подія, яку відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Міжнародний день рідної мови був проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року. Запроваджено його було з метою сприяння мовній і культурній різноманітності й багатомовності.

Дата для Дня рідної мови була вибрана на згадку про трагічних події, що сталися в Бангладеш 21 лютого 1952 року. Тоді від куль поліцейських загинули студенти, котрі вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеш стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови.

Рішенням про впровадження Дня рідної мови ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, адже близько половин із 6000 розмовних мов світу нині загрожує зникнення. Також організація певна, що це є важливим кроком до визнання необхідності захистити різноманіття культур і зберігати повагу до мови як показника культури.

В Україні рідній мові присвячене ще одне свято – День української писемності та мови. Відзначається воно щороку 9 листопада, в день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, який був послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Цікаві факти про українську мову

Українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Вчені запевняють, що найближчою генеалогічно до української мови є білоруська. Ці дві мови мають 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%).

В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один із яких – кличний.

Українська мова багата на синоніми та зменшувальні форми. Найбільша кількість слів в ній розпочинається на літеру «П», а найменш уживаною є буква «Ф».

Понад те, українська мова – одна із найбільш вокальних та милозвучних у світі, вона є однією із найдавніших на нашому континенті й має чимало говірок.

Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни: представили програму заходів до річниці масових розстрілів 20 лютого

13.02.2023 

20 лютого Україна вшановує пам'ять героїв Небесної Сотні – українців, які змінили перебіг історії нашої держави. 9 років тому під час Революції гідності в центрі Києва відбулися масові розстріли протестувальників. Цьогорічна кампанія вшанування, яка триватиме з 15 по 20 лютого, пройде під гаслом «Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни». Організатором заходів є Національний музей Революції Гідності.

Програму заходів та ключові акценти кампанії музей спільно з Міністерством культури та інформаційної політики, Українським інститутом національної памʼяті та Ініціативною групою постраждалих/поранених на Майдані презентували 13 лютого на пресконференції у Пресцентрі «Укрінформу».

У рамках кампанії відбудеться низка заходів. Зокрема, круглий стіл «Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни» (онлайн), презентація трикнижжя «Небесна Сотня. Життєписи» Світлани Терейковської, екскурсія місцями Революції гідності, панахида, інсталяція, пам'ятна хода та відкриття кількох виставок.

Детально про місце, час і формат усіх заходів можна прочитати на сайті Музею за посиланням.

«Надзвичайно важливо, особливо під час війни, не забувати те, з чого все починалось. Бо це фактично була перша битва російсько-української війни. Це була битва за наші цінності, за європейське майбутнє, за свободу. Вшанування героїв Небесної Сотні й тих наративів, які заклав Майдан, – це те, що стоїть поперек горла російським авторитарним лідерам», – відзначив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Соціальна кампанія також включає проєкт «Портрети Героїв Небесної Сотні». Це вже традиційна складова кампанії до Дня Героїв Небесної Сотні. У регіонах на вуличних носіях можна буде побачити портрети і життєві гасла саме тих героїв Небесної Сотні, які народилися чи жили в кожному конкретному регіоні. (Портрети можна завантажити тут, макети для друку –  тут).

Торік родичі героїв Небесної Сотні та учасники Революції гідності за підтримки Українського інституту національної пам'яті та Міністерства у справах ветеранів України розробили церемоніал вшанування памʼяті героїв Небесної Сотні. У 2022 році відбулося перше вшанування за церемоніалом по всій країні. Цього року воєнний стан накладає свої обмеження. Інститут рекомендує звернутися до елементів розробленого церемоніалу під час цьогорічних ушанувань, але враховуючи вимоги законодавства та безпекову ситуацію в кожному конкретному регіоні, зазначив під час пресконференції виконувач обовʼязків голови УІНП Максим Ярмистий.

Довідково

З 2015 року в Україні на державному рівні вшановують 20 лютого День пам’яті Героїв Небесної Сотні. З 18 по 20 лютого 2014 року відбулися масові розстріли протестувальників під час Революції гідності. 20 лютого загинуло найбільше учасників протестів – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими майданівцями та п’ятьма активістами, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на Сході України за демократичні цінності та територіальну  цілісність нашої держави, назвали Героями Небесної Сотні. 17 лютого 2021-го Верховна Рада України визнала Революцію гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи.

Інформаційно-методичні матеріали до памʼятної дати, розроблені Національним музеєм Революції Гідності, за посиланням.

 Україна відзначає День Державного Герба

Під знаком Тризуба обороняли Українську Народну Республіку, він був на нагородах і листівках Української повстанської армії, на лацканах піджаків учасників багатотисячних мітингів проти комуністичного тоталітарного режиму наприкінці 80-х — 19 лютого в Україні відзначають День Державного Герба.

19 лютого 1992 року, Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

Варто пам'ятати:

• Тризуб має тисячолітню історію. У давні часи це був знак князівського роду Рюриковичів – правителів Русі.
• У часи Української Народної Республіки Тризуб затверджено державним гербом України, що підкреслює спадкоємність із попередніми періодами української історії.
• У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Радянська тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу в СРСР заборонялося, “винуватців” жорстко карали.
• Відновивши незалежність у 1991 році та обравши Тризуб державним гербом, Україна продемонструвала наслідування традицій Української Народної Республіки.
• Російська агресія в Криму і на сході України розпочалася із знищення Тризуба як маркера української ідентичності.
• Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України.
• Для українців у всьому світі Тризуб символізує зв’язок із Батьківщиною.

Детальніше про історію Тризуба у випуску відеопроєкту «ІстФакт»

Чому Тризуб?

Він є давнім українським символом. Його найдревніше зображення, віднайдене археологами, датується X століттям. Припускають, що це був магічний знак роду, оберіг. Відомо до 40 його тлумачень: тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою, триєдина жертва в ім’я перемоги життя над смертю... Є також гіпотеза, що це знак триєдинства світу та поєднання символів поширених колись культів сонця і якоря.

У давній Русі Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його численні зображення віднайдені на тогочасних монетах (срібляниках і златниках), печатках, посуді, надгробках, цеглі, актових печатках, перснях-печатках, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах. Цей символ власності та влади переходив із покоління в покоління, видозмінюючись, аби кожен представник роду мав індивідуальну емблему (наприклад, попередники київського князя Володимира Святославича мали двозубці).  Навершя у формі князівського знака було головним елементом давньоруських стягів. Особливо багато артефактів – за період князювання Володимира Святославовича (на київському престолі приблизно від 980 року). Тому Тризуб і вважається знаком князя Володимира Великого.

Протягом багатьох століть на землях Русі було поширене зображення Тризуба. Після занепаду роду Рюриковичів воно поступово витіснилося. Від XІV століття входять в ужиток територіальні знаки, наприклад у Києві – з архистратигом Михаїлом, Володимирі-Волинському –  зі святим Георгієм, Луцьку – святим Миколаєм, Львові – левом.   

Військо Запорозьке

У XІV столітті почали формуватися геральдичні національні системи. Власний герб створило і Військо Запорозьке – козак з мушкетом (інша назва “лицар із самопалом”). Його зображували на військових печатках гетьманів та кошових отаманів у XVI – першій половині XVII століття. Від кінця XVII століття традиційний герб використовували як Городове так і  Низове Військо Запорозьке, щоправда “низовики” додали ще зображення спису. Проте утвердженню власної геральдичної системи завадила повна ліквідація автономії Гетьманщини.

Українська Народна Республіка

В українському діловодстві Тризуб уперше зустрічається на печатці Генерального Секретаріату. Нею скріплювалися урядові документи. Виготовлення печатки ініціював Генеральний писар Павло Христюк. До розроблення долучив знавця старовини Миколу Біляшівського. Із проголошенням Української Народної Республіки в листопаді 1917 року питання державного герба набуло особливої актуальності. Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію, що об’єднала істориків, юристів, гербознавців і художників. Її очолив Михайло Грушевський. Він вважав, що гербом України має стати золотий плуг на синьому тлі як “символ творчої мирної праці”, навколо – історичні герби українських земель. Комісія розглянула кілька проектів, але обрала Тризуб.

Нашивна нарукавна відзнака військового УНР, вирізана зі сукна. Джерело: електронний архів ЦДВР

6 січня 1918 року тризуб із хрестом над середнім “зубом” у 8-кутній рамці з’явився на перших грошах, випущених Українською Народною Республікою. Автором банкноти у 100 карбованців був художник-графік Георгій Нарбут.

Після проголошення 22 січня 1918 року самостійності України, питання про офіційне затвердження державної символіки потребувало негайного вирішення. Але через війну з більшовиками оголошувати конкурс або проводити широке обговорення ескізів не могли. 7 лютого Центральна Рада востаннє засідала в Києві. Під натиском ворога вона перебралася до Житомира, звідти – до Сарн і нарешті – до Коростеня.

Там, 25 лютого 1918  року на засіданні Малої Ради (орган Центральної Ради, що діяв між сесіями) був затверджений Герб Української Народної Республіки. Ухвалений закон не містив малюнків, а мав лише опис. Майже через місяць 22 березня Мала Рада схвалила зображення герба авторства відомого художника Василя Кричевського – Тризуб князя Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком.

Із протоколу засідання Малої Ради 25 лютого 1918 року, місто Коростень У справі державного герба України Мала Рада ухвалила: “Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого”.

За часів Гетьманату Тризуб залишився в геральдичному вжитку. 24 листопада 1918 року спеціальна комісія схвалила проекти герба та печатки, підготовлених Георгієм Нарбутом, але вони залишилися незатвердженими.

За часів Директорії гербом відновленої Української Народної Республіки служив Тризуб без вінка. 21 січня 1919 року комісія у справах вироблення проекту герба УНР дійшла висновку, що соборна Україна має поєднати емблеми УНР і Західноукраїнської Народної Республіки, а також знак князя Володимира. Із 22 січня 1919 Тризуб включили до крайового герба Західної області Української Народної Республіки.

У міжвоєнний період Тризуб став символом боротьби українців за свободу.

Його використовував Уряд УНР у еміграції та різні політичні організації. В тому числі на емблемі Організації українських націоналістів був Тризуб із мечем на місці середнього зуба.

Тризуб містився в символіці і мельниківської, і бандерівської гілок ОУН. У зв’язку з проголошенням Акта відновлення Української Держави похідним групам видали інструкції “Боротьба й діяльність ОУН під час війни” із зобов’язанням вивішувати Тризуби, національні й організаційні прапори на всіх “видних місцях” (будівлях державних установ).

Символіка державності позначилася і в Українській повстанській армії: на елементах одягу, передусім головних уборах – мазепинках, петлюрівках, а також ременях. На них кріпили різного роду Тризуби. Інколи на одностроях були нарукавні нашивки із Тризубом.

В СРСР Тризуб був заборонений. Для комуністичного режиму він лишався ознакою націоналізму.  У 1960–1980 роках КГБ неодноразово займалося справами про використання націоналістичної символіки. Так, 30 грудня 1967-го синьо-жовтий прапор із Тризубом ще й з написом “Ще не вмерла Україна, і слава і воля” – на будівлі Кіровського райвиконкому в Дніпропетровську (тепер – Дніпро); 23 квітня 1970 року – в телефонній кабінці в Чернівецькому університеті; 7 січня 1984 року – над поштовим відділенням села Демидового на Львівщині.  

Олексій Кохан. Проєкт великого герба України. 1991. ЦДАВО

Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року Тризуб як малий державний герб затверджений 19 лютого 1992-го Постановою Верховної Ради України (разом із доданими зображеннями).

Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави. Питання про великий герб відкладено на майбутнє.

Виставка «Символ твоєї свободи. 100 років Державного герба України», створена Українським інститутом національної пам'яті у співпраці з видавництвом «Родовід», дає можливість простежити еволюцію державного символу від часів Русі до сьогодення.

Тут можна побачити зображення Тризуба в інтерпретації Василя Кричевського, Георгія Нарбута, Павла Ковжуна Роберта Лісовського, Миколи Битинського, Ніла Хасевича, Святослава Гординського, Андрія Гречила, Івана Турецького, Олексія Кохана та ін.

Завантажити

Українці вже другий рік поспіль святкують День 

єднання України. Хай розум, воля і любов до 

рідного краю згуртовують нас для здійснення 

високої мети – процвітання соборної, незалежної 

демократичної та могутньої України, надійної 

запоруки добробуту й щасливого життя її народу. 

Хай українська ПЕРЕМОГА стане поштовхом для 

здійснення всіх цих мрій!

У Києві відбулись Х Бандерівські читання на тему «Філософія української перемоги.

Візія Великої України»

10 лютого онлайн відбулись Х Бандерівські читання на тему «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Захід був присвячений тим, хто своє життя поклав за Велику Україну та заради нашого майбутнього. Подія відбулась у партнерстві з Національним музеєм Революції Гідності та за технічної підтримки компанії IQConference.

Х Бандерівські читання витворені у фронтових умовах. Засновник та частина учасників тримали включення з фронту. У цей день захисники взяли на себе ще один обов’язок. Для нас вони розмірковували про те, як облаштувати Україну після перемоги, які геополітичні завдання перед нами постають та як посприяти утворенню національних держав на рештках російської імперії.

Серед військових, що взяли участь у події завдяки включенням та офлайн:

Юрій Сиротюк – солдат-гранатометник у складі 5 Окремого штурмового полку, засновник Бандерівських читань; Олег Тягнибок – майор ЗСУ, голова Всеукраїнського об’єднання “Свобода”; Андрій Тарасенко – військовослужбовець ЗСУ, голова політичної партії «Правий Сектор»; Богдан Галайко – молодший сержант ЗСУ, начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті; Михайло Галущак – військовослужбовець ЗСУ, кандидат історичних наук; Богдан Бутковський – військовослужбовець ЗСУ, депутат Тернопільської обласної ради.

Відтак слухачі цієї безпрецедентної візіонерської події почули доповіді від вояків, науковців, студентів та пасіонаріїв.

Учасників заходу привітали: Олег Медуниця, голова ОУН (б), Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, Михайло Головко, голова Тернопільської обласної ради, кандидат економічних наук, Ігор Пошивайло, директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

Під час першої частини доповідачі зосередилися на змістових засадах філософії української перемоги. Окрема увага була зосереджена на впливові московсько-української війни 2014–2023 рр. на трансформацію українського націоналізму – Олександр Сич, доктор політичних наук, професор кафедри ІФНТУНГ, професор кафедри Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, голова Івано-Франківської обласної ради. Також на фактори дестабілізації і стабілізації національного буття для України, спричинені війною у виступі Петра Іванишина, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, секретар Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова.“Перемога української мови за невидимими законами Духу творила і творить перемогу нашої нації…”, – вкотре зауважила Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка».

Відбулися дві світоглядові дискусії.

У блоці “Україна після перемоги: план внутрішніх перетворень” учасники розглянули питання післявоєнної відбудови України: внутрішньополітичні перетворення, які держава має пройти для встановлення балансу соціальної і національної справедливості, а також кроки, що дозволять створити сприятливий економічний клімат. Крім того – механізми залучення мільйонів українців, що виїхали закордон, до творення міждержавної політики та збереження національної пам’яті. До цього блоку долучилися з питаннями освіти працівники відділу українознавства завідувач відділу українознавства Володимир Лазаренко та методист відділу українознавства Олена Козаченко, оскільки питання винесення української літератури та історії України при складанні ЗНО за вибором, є злочинним у воєнний час, в якому Україна перебуває майже рік. Українська мова, українська література, історія України – це дисципліни, на яких формується свідомість та ідентичність особистості, громадянина України.

У блоці “Світ з Великою Україною і без Росії: нові перспективи” йшлось про наступне: як спонукати західних союзників прийняти нашу ідею розпаду Росії на національні держави як обов’язкову умову української перемоги у війні? Як США і решта Західного світу ставитимуться до України, яка перемогла у війні: держави з понад мільйонним військом, великою кількістю західного озброєння і суттєвим авторитетом щонайменше на регіональному рівні? Чи не будуть вони налаштовані вороже до свого потенційного конкурента? Як у разі вступу України в ЄС нейтралізувати політику вивищення прав меншин над більшістю? Зокрема у боротьбі за повне скасування московської ідеологічної присутності в Україні, позбувшись їхнього язьїка, літератури, інтерпретації історії і церкви. чи отримає кремль достатню підтримку від Китаю, Ірану і Північної Кореї для того, щоб витримати протистояння із Заходом?

“Час Великих викликів потребує Великих Людей. Великих Людей народжують Великі Ідеї і Чини. Степан Бандера є уособленням Великої Ідеї і Чину. Ідеї українського націоналізму. Ідеї Вищої за власне життя.

В ім’я життя Нації і Держави. Щороку з часу революції Гідності ми проводимо Бандерівські читання як світоглядний Майданчик Синергії людей Ідеї та Чину. Людей, які знають що націоналізм – це природній імунітет нації, життєвонеобхідний для захисту, збереження та утвердження Державності та Нації.

Але тепер, в умовах екзистенційного бути чи не бути, цього замало. Україна має не просто зберегтися і вижити, Україна має стати Великою. Моральним лідером світу, геополітичним гравцем”, – підсумовує мету заходу засновник Бандерівських читань, захисник Бахмута у складі 5-го окремого штурмового полку ЗСУ Юрій Сиротюк.

В рамках національно-патріотичного виховання свідомої молоді був проведений  Конкурс есе для молоді «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Також під час Х Бандерівських читань відбулось нагородження переможців цього конкурсу.

У конкурсі взяли участь 58 візіонерів. Гранатометний взвод 5 Окремого штурмового полку забезпечив призовий фонд для трьох лавреатів у розмірі 22 тисяч гривень. Найкращі 13 есеїв увійшли до збірника Бандерівських читань.

Наприкінці події відбулась презентація збірника наукових робіт та есе. До нього увійшли найпотужніші візіонерські праці.

Зокрема, із такими темами: “Україна як модератор північної Євразії”; “Воєнна економіка — запорука національної безпеки України в ХХІ столітті”; “Україна і війна: фактори дестабілізації і стабілізації національного буття”; “Мова: тріюмфальна хода крізь сторіччя”, “Покарання рашистів за злочини у війні проти України — превенція для тоталітарних режимів світу”; “Дух війни нікого не звільняє зі служби”: якою має бути українська національна пам’ять”; “Уникнення демографічної катастрофи як національний пріоритет”; “Філософія української перемоги. Якою буде деокупація?”; “Ветерани визвольної російсько-української війни: від соціального патерналізму до економічної пасіонарності” та інші праці.

Усі охочі можуть придбати збірник. Умови тут https://tinyurl.com/2cyarrw3

Прикметно, що Х Бандерівські читання відбулись завдяки спільнокошту. Великою українською родиною було зібрано 233 383 грн та 200 доларів на організацію Бандерівських читань та друк книги «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Таким чином, українці самі визначили вагомість заходу й тем, на яких ми сфокусувалися.

Всю подію можна переглянути за посиланням:

https://youtu.be/O_MQOI9yUIU

Цьогоріч окрім друкованого видання організатори запропонували глядачам також формат доповідей та вітальних слів переглянути у ВІДЕОКНИЗІ Х Бандерівські читанння:

Х Бандерівські читання. Відеокнига

Захід організував Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень».

Партнери заходу:

Національний музей Революції Гідності, Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини, гранатометний взвод 5 Окремого штурмового полку, Армія Інформ, освітня ініціатива “Хлопці з лісу”, ГО “Український студент”. Технічний партнер – компанія IQConference.

Довідка:

Проект Бандерівські читання був заснований 2014 року в розпал Революції Гідності як інтелектуальне обговорення бандерівських ідей та вироблення візії української держави.

Він традиційно відбувається в перших днях лютого в час створення Організації Українських націоналістів 1929 р. як руху, який поставив за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток.

• І Бандерівські читання 1 лютого 2014 р.

• ІІ Бандерівські читання «Якою має бути Українська Самостійна Соборна Держава в XXI столітті та «питання Москви» були проведені 2 лютого 2015 р.

• ІII Бандерівські читання на тему «Візія Української держави в ідеології українського націоналізму» відбулися 3 лютого 2016 р.

• IV Бандерівські читання: «Як завершити українську національну революцію» проведені 2 лютого 2017 р.

• V Бандерівські читання: «Місія України та національні інтереси в глобалізованому світі: візія націоналістів», 9 лютого 2018 р.

• VІ Бандерівські читання «Економічний націоналізм та соціальна справедливість», 1 лютого 2019 р.

• VII Бандерівські читання “Націоналізм VS глобалізм: нові виклики”, 8 лютого 2020 р.

• VIII Бандерівські читання «Український націоналізм в сучасному ідеологічному протистоянні», 30 січня 2021 року

• ІХ Бандерівські читання «Світ ідей Степана Бандери та виклики XXI століття».

Залишайтеся з нами та підписуйтесь на наші сторінки! 

https://www.facebook.com/nac.ussd

https://www.facebook.com/bandera.chyt

https://www.instagram.com/banderareadings/

www.ussd.org.ua