Уродини Василя Стуса

«Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». 

«Із таборового зошита Василя Стуса» 

На виконання обласної цільової комплексної програми національно-патріотичного виховання дітей та молоді Вінницької області до 2025 року.

6 січня Вінниччина відзначила 86-й день народження нашого видатного земляка, українського поета, перекладача, правозахисника, дисидента, Героя України – Василя Семеновича Стуса.

З цієї нагоди працівники ВОУНБ ім. В. Отамановського традиційно біля пам’ятника Василю Стусу на площі його імені разом із викладачами і студентами Донецького національного університету імені Василя Стуса, офіцерами і курсантами Національної академії Національної гвардії України, працівниками КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», громадськими діячами, письменниками, науковцями та поціновувачами Стусової поезії вшанували пам’ять видатного митця та поклали квіти до пам’ятника. 

В заході взяв участь і виступив завідувач відділу українознавства академії Володимир Лазаренко, який наголосив на актуальності пасіонарної постаті Василя Стуса для сьогодення, як приклад національної гідності, мужності та глибокої духовності.

Василь Стус писав: «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість поєднується з криком його нації».             І сьогодні таким митцем для українського народу є автор цих слів.

Стус потрібен Україні сьогодні й завжди – як опора у відстоюванні свободи та незалежності, як приклад відданості рідній країні, як символ стійкості, незламності та величі духу, що завжди перемагає, нехай і після смерті.

Ми, українці, так само, як і наш незламний борець Василь Стус, віримо в Україну і нашу Перемогу!

 

Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

(За виданням: В. Стус. Твори у чотирьох томах. Львів, 1995)