Хоча ворог той підлий бій подав під соусом «нада пагаваріть».
Студент Львівського Національного Університету ім. Івана Франка, помічник-консультант народного депутата.
Загинув 13 березня 2014 року на площі Лєніна в Донецьку.
Пізній вечір 13 березня 2014 року… Мить, яку донецька українська спільнота не зможе забути, мабуть, ніколи. Саме тоді прийшла страшна звістка про нашого Дмитра… Нашого побратима, який стільки років був поруч із нами і з яким пов’язано стільки спогадів, більше немає. Якийсь час навіть не хотілося вірити в те, що сталося. Розум відмовлявся сприймати цю страшну правду. Але підступна рука ворога забрала в нас одного з найвідданіших синів України.
Дмитро Чернявський народився 5 березня 1992 року в селищі Артемівське, Артемівського району Донецької області. Він був єдиним сином у родині, батько Олександр – працівник заводу, мати Людмила – інвалід ІІІ групи.
У 2009 році, Дмитро закінчив Артемівську школу №18 і поступив на обліково-фінансовий факультет Донецького національного університету, який успішно закінчує 2013 року, і після того, поступає до магістратури економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на заочну форму навчання.
З початком навчання у ДонНУ переїжджає з Артемівська до Донецька, де приєднується до активної проукраїнської боротьби.
“Із Дмитром я познайомився на початку вересня 2010 року. Це було біля фонтану, на центральному майдані Донецька. “Свободою” тоді цікавилась націоналістично налаштована молодь Донецька, і я зустрічався з тими людьми, які виявляли бажання долучитись до нашої організації. Одним із таких молодих хлопців був і Дмитро. З першої ж зустрічі стало зрозуміло, що на багато речей, пов’язаних із життям Донеччини і України ми дивимося однаково.
Вже за місяць Дмитро вирішує остаточно пов’язати свою діяльність із нами, і в жовтні 2010 року приєднується до лав Донецької міської організації ВО “Свобода”.
В партійній роботі він проявив себе, як чесний, порядний хлопець, відданий українській справі. Демонструючи схильність до медійної роботи, у березні 2011 року його призначено керівником прес-служби Донецького міського осередку, а через два роки, в березні 2013 року – керівником прес-служби обласної організації.
Під час призначення керівником міської пресової служби трапилося цікаве співпадіння, яке з’ясувалося тільки через рік. Наказ про призначення я підписав п’ятого березня, в день його народження, але тоді на це ніхто не звернув увагу”, – згадує голова Донецької міської організації ВО “Свобода” Артур Шевцов.
Дмитро також був одним із організаторів низки різноманітних культурницьких та партійних акцій. Вважав, що Донбасу потрібно повернути його справжнє – українське обличчя. Мріяв, що рано чи пізно, його рідне місто Артемівськ поверне собі свою історичну назву. На жаль, Дмитро не дожив до цього моменту. Вже у лютому 2016 року Артемівську повернуто його історичне ім’я – Бахмут.
13 березня 2014 року Дмитро став добровольцем у донецькій самообороні, яка ще лише починала створюватися. Серед її завдань була і охорона учасників проукраїнських мітингів за єдність України в Донецьку. Проросійські активісти, яких було переважно звезено із російського Ростова-на-Дону, атакували проукраїнських активістів. Центральний майдан Донецька в той вечір перетворився у справжнє поле бою. Дмитро зазнав підступного ножового поранення, захищаючи відхід мирних демонстрантів. Він помер у кареті швидкої допомоги дорогою до лікарні.
Мати Дмитра – Людмила Чернявська – згадує той страшний день: “Він частенько ходив на мітинги. І я також. Просто в той день у мене був морально важкий стан. Я щось передчувала, та й сон мені дуже дивний наснився. Нібито ми з Дімою йдемо по якомусь ринку, людей багато, навколо сильний шум, якісь дзвоники дзвенять. А попереду – величезний ліфт і світло в ньому. Ми поспішаємо, а Дімка (він високий був), йде дуже швидко, я за ним не встигаю. Він зайшов у той ліфт. Я підбігаю до нього, але двері зачиняються, і ліфт іде вгору. Я стою, плачу, і розумію, що все скінчилося. На цьому й прокинулася. Щоб розвіяти передчуття, вийшла прогулятися на місцевий ринок. А там вже були в камуфляжах закордонні кореспонденти, опитували людей. Всім роздавали листівки за Губарєва, а я відмовилась їх взяти. То пам’ятаю, один із них на мене так глянув, що аж страшно стало. Видно було, що вони неадекватні люди…
Йшла додому з думкою, аби Діму нікуди не пускати. Але ж він не сказав, що йде на площу. Говорив, що вони з хлопцями збираються в школі, щось треба обговорити. Казав, що швиденько повернеться – туди й назад. Я ж не знала, що ввечері буде мітинг, бо він від мене все приховував. Навіть в Інтернет не давав глянути…
Після Діминої загибелі у нас забрали два комп’ютери, флешки з його фотографіями. Я його не раз просила зробити фото на пам’ять, а він казав, що завжди з нами. Як керівник свободівської прес-служби, фотографій робив багато, але сам залишався за кадром…
Так звані міліціонери забрали всі записи, блокноти. Де воно поділося? Думаю, свідомо знищили. Бо не вигідно було розслідувати цей злочин. Як казав мій Діма, війну в Донецьку почала місцева влада, вона їй сприяла. Він більше знав, більше чув. А я тільки тривожилася за свою дитину. Думала, як щось почнеться – переконаю його десь виїхати. А виявилося, що все почалося саме з нього…”.
На церемонію прощання із Дмитром, яка відбулася 15 березня, прийшло декілька сотень людей – друзів, ідейних побратимів, учасників донецького Майдану тощо.
29 березня 2014 року, під час XXVIII всеукраїнського З’їзду ВО “Свобода”, Дмитро був посмертно удостоєний найвищої партійної відзнаки – “Золотий знак Свободи”.
20 лютого 2015 року, Дмитро Чернявський отримав звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”, (посмертно) – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності.
7 травня 2015 року в Бахмуті, на школі №18, в якій навчався Дмитро, на його честь було встановлено меморіальну пам’ятну дошку. Протягом 2015 року вандали тричі розбивали дошку, після чого щоразу доводилося встановлювати нову.
Також в 2015 році в Бахмуті розгорнулася боротьба між місцевими активістами, які виступили з ініціативою про перейменування вул. 60-річчя СРСР на честь героя України Дмитра Чернявського, яка розтошовується в тому мікрорайоні міста, де мешкав Дмитро, і міською владою яка всіляко саботувала цю ініціативу і проштовхувала свій варіант назви, а саме “вулиця Визволителів Донбасу”. Правда, кого саме вони мають на увазі у якості “визволителів” – не зрозуміло.
В березні 2016 року колектив школи №18, в якій навчався Дмитро, виступив з ініціативою про надання школі його імені. Також пам’ятну дошку відкрито на будівлі Економічного факультету львівського університету імені Івана Франка.
15 листопада 2017 р. уряд заснував стипендію імені Дмитра Чернявського за спеціальністю «Економіка».
Дмитра посмертно удостоєно звання Герой України !- зазначив на своїй сторінці у фейсбуці директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
