субота, 14 березня 2020 р.


Публічна дискусія на тему: "Крим "сіра зона": чи втратили ми півострів за шість років?"



На виконання Указу Президента України від 26.02.2020 "Про день спротиву окупації АР Крим та м.Севастополя", листа МОН від 06.03.2020, Обласної цільової  програми національно-патріотичного виховання 2017-2020 рр. 13 березня 2020 року в приміщенні Вінницького обласного молодіжного центру "Квадрат" відбулась публічна дискусія на тему: "Крим "сіра зона": чи втратили ми півострів за шість років", згадуючи події 6-ти річної давнини окупації півострова Крим Російською Федерацією .
У зв'язку з епідеміологічною ситуацією в країні презентація відбулася у онлайн-режимі й усі охочі могли поставити питання гостям у телефонному режимі. Одним з актуальних питань було саме питання про відновлення постачання води до Криму з території України.


Водночас відбулись презентація книги «Люди сірої зони» та показ стрічки «Острів Крим. Дежавю».
Учасниками презентації були:
Анна Андрієвська, журналістка, кримчанка, яка була свідком анексії Криму та переслідується російською владою за професійну діяльність, внесена до списку терористів та екстремістів Росфінмоніторнигу.
Олена Халімон, журналістка, авторка та редактор кримських проектів, які висвітлюють репресії проти кримчан, колишня співробітниця Українського інституту національної пам’яті.
Ігор Чайка, режисер-документаліст, автор понад 20 документальних фільмів і телевізійних проектів, Голова Незалежної медіа-профспілки України (2016 – 2019 рр.)
Андрій Щекун, кримчанин, громадський діяч, видавець, політв’язень, головний редактор газети “Кримська світлиця”
Анатолій Ковальський - громадський діяч, екс-міністр лісового господарства АР Крим, політв'язень.
Модератор зустрічі - Богдан Галайко, к.і.н., начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті.
Водночас гості протягом дня мали змогу поспілкуватися на цю тему в етерах місцевих ЗМІ - телеканалах "Віта", "UA. Вінниця", ТРК "Вінниччина" та радіо "Місто над Бугом".



Переглянути запис онлайн-дискусії можна на сторінці « Вінницький обласний молодіжний центр "Квадрат"» у фейсбуці за посиланням:
https://www.facebook.com/kvadrat.vn.ua/videos/671380506943511/


Книгу «ЛЮДИ «СІРОЇ ЗОНИ»: СВІДКИ РОСІЙСЬКОЇ АНЕКСІЇ КРИМУ 2014 РОКУ»  в електронному вигляді можна скачати за посиланням:

ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ УКРАЇНОЗНАВСТВА        ВОЛОДИМИР ЛАЗАРЕНКО

пʼятниця, 13 березня 2020 р.


Світла пам'ять ГЕРОЮ УКРАЇНИ! У зв’язку з карантином та забороною проведення заходів традиційний вечір-реквієм пам’яті Дмитра Чернявського у Вінниці цього року скасовано. Пам'ять про тебе, побратиме, живе в наших серцях!

Уже шість років як ти на Небі. Загинув в бою. В українському Донецьку 13 березня 2014 року.
Хоча ворог той підлий бій подав під соусом «нада пагаваріть». 
Студент Львівського Національного Університету ім. Івана Франка, помічник-консультант народного депутата.
Загинув 13 березня 2014 року на площі Лєніна в Донецьку.


Пізній вечір 13 березня 2014 року… Мить, яку донецька українська спільнота не зможе забути, мабуть, ніколи. Саме тоді прийшла страшна звістка про нашого Дмитра… Нашого побратима, який стільки років був поруч із нами і з яким пов’язано стільки спогадів, більше немає. Якийсь час навіть не хотілося вірити в те, що сталося. Розум відмовлявся сприймати цю страшну правду. Але підступна рука ворога забрала в нас одного з найвідданіших синів України.
Дмитро Чернявський народився 5 березня 1992 року в селищі Артемівське, Артемівського району Донецької області. Він був єдиним сином у родині, батько Олександр – працівник заводу, мати Людмила – інвалід ІІІ групи.
У 2009 році, Дмитро закінчив Артемівську школу №18 і поступив на обліково-фінансовий факультет Донецького національного університету, який успішно закінчує 2013 року, і після того, поступає до магістратури економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на заочну форму навчання.
З початком навчання у ДонНУ переїжджає з Артемівська до Донецька, де приєднується до активної проукраїнської боротьби.
“Із Дмитром я познайомився на початку вересня 2010 року. Це було біля фонтану, на центральному майдані Донецька. “Свободою” тоді цікавилась націоналістично налаштована молодь Донецька, і я зустрічався з тими людьми, які виявляли бажання долучитись до нашої організації. Одним із таких молодих хлопців був і Дмитро. З першої ж зустрічі стало зрозуміло, що на багато речей, пов’язаних із життям Донеччини і України ми дивимося однаково.
Вже за місяць Дмитро вирішує остаточно пов’язати свою діяльність із нами, і в жовтні 2010 року приєднується до лав Донецької міської організації ВО “Свобода”.
В партійній роботі він проявив себе, як чесний, порядний хлопець, відданий українській справі. Демонструючи схильність до медійної роботи, у березні 2011 року його призначено керівником прес-служби Донецького міського осередку, а через два роки, в березні 2013 року – керівником прес-служби обласної організації.
Під час призначення керівником міської пресової служби трапилося цікаве співпадіння, яке з’ясувалося тільки через рік. Наказ про призначення я підписав п’ятого березня, в день його народження, але тоді на це ніхто не звернув увагу”, – згадує голова Донецької міської організації ВО “Свобода” Артур Шевцов.
Дмитро також був одним із організаторів низки різноманітних культурницьких та партійних акцій. Вважав, що Донбасу потрібно повернути його справжнє – українське обличчя. Мріяв, що рано чи пізно, його рідне місто Артемівськ поверне собі свою історичну назву. На жаль, Дмитро не дожив до цього моменту. Вже у лютому 2016 року Артемівську повернуто його історичне ім’я – Бахмут.
13 березня 2014 року Дмитро став добровольцем у донецькій самообороні, яка ще лише починала створюватися. Серед її завдань була і охорона учасників проукраїнських мітингів за єдність України в Донецьку. Проросійські активісти, яких було переважно звезено із російського Ростова-на-Дону, атакували проукраїнських активістів. Центральний майдан Донецька в той вечір перетворився у справжнє поле бою. Дмитро зазнав підступного ножового поранення, захищаючи відхід мирних демонстрантів. Він помер у кареті швидкої допомоги дорогою до лікарні.
Мати Дмитра – Людмила Чернявська – згадує той страшний день: “Він частенько ходив на мітинги. І я також. Просто в той день у мене був морально важкий стан. Я щось передчувала, та й сон мені дуже дивний наснився. Нібито ми з Дімою йдемо по якомусь ринку, людей багато, навколо сильний шум, якісь дзвоники дзвенять. А попереду – величезний ліфт і світло в ньому. Ми поспішаємо, а Дімка (він високий був), йде дуже швидко, я за ним не встигаю. Він зайшов у той ліфт. Я підбігаю до нього, але двері зачиняються, і ліфт іде вгору. Я стою, плачу, і розумію, що все скінчилося. На цьому й прокинулася. Щоб розвіяти передчуття, вийшла прогулятися на місцевий ринок. А там вже були в камуфляжах закордонні кореспонденти, опитували людей. Всім роздавали листівки за Губарєва, а я відмовилась їх взяти. То пам’ятаю, один із них на мене так глянув, що аж страшно стало. Видно було, що вони неадекватні люди…
Йшла додому з думкою, аби Діму нікуди не пускати. Але ж він не сказав, що йде на площу. Говорив, що вони з хлопцями збираються в школі, щось треба обговорити. Казав, що швиденько повернеться – туди й назад. Я ж не знала, що ввечері буде мітинг, бо він від мене все приховував. Навіть в Інтернет не давав глянути…
Після Діминої загибелі у нас забрали два комп’ютери, флешки з його фотографіями. Я його не раз просила зробити фото на пам’ять, а він казав, що завжди з нами. Як керівник свободівської прес-служби, фотографій робив багато, але сам залишався за кадром…
Так звані міліціонери забрали всі записи, блокноти. Де воно поділося? Думаю, свідомо знищили. Бо не вигідно було розслідувати цей злочин. Як казав мій Діма, війну в Донецьку почала місцева влада, вона їй сприяла. Він більше знав, більше чув. А я тільки тривожилася за свою дитину. Думала, як щось почнеться – переконаю його десь виїхати. А виявилося, що все почалося саме з нього…”.
На церемонію прощання із Дмитром, яка відбулася 15 березня, прийшло декілька сотень людей – друзів, ідейних побратимів, учасників донецького Майдану тощо.
29 березня 2014 року, під час XXVIII всеукраїнського З’їзду ВО “Свобода”, Дмитро був посмертно удостоєний найвищої партійної відзнаки – “Золотий знак Свободи”.
20 лютого 2015 року, Дмитро Чернявський отримав звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”, (посмертно) – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності.
7 травня 2015 року в Бахмуті, на школі №18, в якій навчався Дмитро, на його честь було встановлено меморіальну пам’ятну дошку. Протягом 2015 року вандали тричі розбивали дошку, після чого щоразу доводилося встановлювати нову.
Також в 2015 році в Бахмуті розгорнулася боротьба між місцевими активістами, які виступили з ініціативою про перейменування вул. 60-річчя СРСР на честь героя України Дмитра Чернявського, яка розтошовується в тому мікрорайоні міста, де мешкав Дмитро, і міською владою яка всіляко саботувала цю ініціативу і проштовхувала свій варіант назви, а саме “вулиця Визволителів Донбасу”. Правда, кого саме вони мають на увазі у якості “визволителів” – не зрозуміло.
В березні 2016 року колектив школи №18, в якій навчався Дмитро, виступив з ініціативою про надання школі його імені. Також пам’ятну дошку відкрито на будівлі Економічного факультету львівського університету імені Івана Франка.
15 листопада 2017 р. уряд заснував стипендію імені Дмитра Чернявського за спеціальністю «Економіка».
Дмитра посмертно удостоєно звання Герой України !- зазначив на своїй сторінці у фейсбуці директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк.

Розгортуне інтерв’ю із матір’ю Героя можна прочитати на сторінці svoboda.org.ua

P.S. У зв’язку з карантином традиційний мітинг-реквієм пам’яті Дмитра Чернявського на Майдані Незалежності скасовано.

Ось так приходить "русский мир" ! Пам'ятаємо  про це та бережімо Україну! Слава нашим ГЕРОЯМ!
ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ УКРАЇНОЗНАВСТВА        ВОЛОДИМИР ЛАЗАРЕНКО


Джерело: ІА «Вчасно» — https://vchasnoua.com/donbass/64411-fotovideo-persha-krov-za-ukrainskyi-donbas-shist-rokiv-tomu-u-donetsku-buv-vbytyi-dmytro-cherniavskyi

Круглий стіл на тему "Національно-патріотичне виховання - як основа національної безпеки України"

12 березня 2020 року у Будинку Офіцерів Повітряних сил Збройних сил України відбувся круглий стіл на тему "Національно-патріотичне виховання - як основа національної безпеки України".
Виступаючі акцентували увагу  на ролі державних, регіональних органів влади та громадськості в національно-патріотичному вихованні; актуальних питаннях національно-патріотичного виховання особового складу українського війська в умовах агресії з боку РФ , на виконанні Обласної програми національно-патріотичного виховання.


Серед присутніх представники ветеранських організацій та військово-патріотичного спрямування Вінниччини, заступники командирів з виховної роботи військових повітряних сил України, департаментів соціальної та молодіжної політики ОДА, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА, депутат обласної ради Володимир Барцьось та ЗМІ Вінниччини.
В роботі круглого столу взяли участь представники Вінницької академії неперервної освіти - завідувач відділу українознавства  Володимир Лазаренко та завідувач кафедри історії, доктор історичних наук, професор - Олексій Струкевич, які у своїх виступах наголошували на необхідності збереження української ідентичності, виокремлення діяльності української національної еліти, збереження мови,історії, культури та побуту України.


Співробітники Українського інституту національної пам’яті Богдан Галайко та Олексій Серветнік взяли активну участь в обговоренні. Начальник Центрального міжрегіонального відділу Інституту Богдан Галайко презентував діяльність інституту та результати роботи, які стосуються питання національно-патріотичного виховання, розповів про методи, які слід використовувати у виховному процесі та актуальні доробки Інституту з цієї проблематики.



Прийнято звернення до представників місцевої влади та самоврядування щодо підготовки нової програми на 2021 - 2025 роки . Підготовку та надсилання листа КМ та МОН щодо включення до стратегії національно-патріотичного виховання відповідного розділу, який відсутній у програмі попереднього уряду України.

ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ УКРАЇНОЗНАВСТВА        ВОЛОДИМИР ЛАЗАРЕНКО

четвер, 12 березня 2020 р.


Запрошуємо Всіх до публічної дискусії!!!



Круглий  стіл
«Вшанування пам’яті Івана Богуна у Вінницькій області»


На виконання Обласної цільової  програми національно-патріотичного виховання 2017-2020 рр. в стінах молодіжного центру "Квадрат" відбулося засідання круглого столу «Вшанування пам’яті Івана Богуна у Вінницькій області» ініціатором та організатором якого є Крайове Товариство «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна" на чолі з отаманом Володимиром Воловодюком.







Учасниками круглого столу були: Микола Ляхович – експерт з національно-патріотичного виховання, Ігор Володимирович Гордійчук – Герой України, Начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Палієв Юрій - Координаційна рада розвитку при КМУ, Анатолій Грива - РКОУ, Юрій Козерацький – скульптор,  Струкевич Олексій Карпович – доктор історичних наук, професор Вінницької академії неперервної освіти, Войнаровський А.В. – доцент ВДПУ, Федоришен Олександр – центр історії Вінниці, Легун Юрій - Архів, Андрій Мельничук, Яременко Вікторія - Департамент культури ВМР, Лазаренко Володимир - завідувач відділу українознавства Вінницької академії неперервної освіти , Вадим Вітковський, Барцьось Володимир, Роговий Олександр, Шпак-Мельник Валентина, Штовбонько Антоніна, Коїзд Валентина, Березовський Юрій, Дмитрук Олександр, Авраменко Галина, Березюк Наталія, Кулік Людмила, Басенко Ірина, Щербатюк Тетяна та інші.



Усі виступаючі одностайно наголошували про необхідність спорудження пам'ятника Івану Богуну у Вінниці. 28 років про це йде мова, і якщо в березні наступного року на честь 400-річчя оборони Вінниці не буде встановлено зазначеного вище монумента - це буде ганьбою для очільників влади міста та області.
Про це зазначалося у Резолюзії круглого столу: Громада Вінниці заслуговує на монумент славному козацькому лицарю, який покрив себе славою саме на цій, политій кров’ю героїв, землі.
Був створений організаційний комітет по впровадженню ідеї щодо встановлення пам'ятника Івану Богуну.

ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ УКРАЇНОЗНАВСТВА        ВОЛОДИМИР ЛАЗАРЕНКО


Презентація альбому та виставки-експозиції «Заручники окупації», присвяченій долі кримськотатарських сімей, які стали заручниками окупації Криму.



На виконання Указу Президента України від 26.02.2020 "Про день спротиву окупації АР Крим та м.Севастополя", листа МОН від 06.03.2020, Обласної цільової  програми національно-патріотичного виховання 2017-2020 рр. 10 березня у Вінницькому обласному молодіжному центрі "Квадрат" відбулася презентація альбому та виставки-експозиції «Заручники окупації», присвяченій долі кримськотатарських сімей, які стали заручниками окупації Криму.




Як живуть ці люди?
Як змінилося їхнє життя?
З якими труднощами вони стикаються?
Як борються за світле майбутнє? Про що мріють?



Відповіді на ці питання всі присутні змогли отримати на цьому заході. Відбулося знайомство з 20-ма історіями наших співвітчизників: 10 - внутрішньо переміщених осіб, 10 - сімей, які проживають у тимчасово окупованому Криму.

Виставка-експозиція складається з 42 стендів двома мовами (кримсько-татарською, українською і англійська) і також буде презентовано великий фотоальбом. Герої виставки завітали на презентацію для спілкування з вінничанами, серед них і наш Іса Акаєв.


Серед присутніх були волонтери, військові, кримські татари, які переїхали з окупованого Криму, науковці, вчителі, журналісти, громадськість, завідувач відділу українознавства Володимир Лазаренко, працівники молодіжного центру «Квадрат».



Проект «Заручники окупації» реалізований Київською ГО "Крим - це Україна", Кримськотатарським Ресурсним Центром за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.
У Вінниці партнерами проекту виступають ГО " Ветан" та Вінницький обласний молодіжний центр " Квадрат".
Вінницький аматорський молодіжний центр показав учасникам виставки фрагмент вистави  :"Монолог переселенців з Криму". Присутні мали можливість познайомитися з культурною спадщиною кримсько-татарського народу та пригостилися національними смаколиками, які власноруч приготували переселенці з Криму.
Вищезазначена виставка з 12 березня поточного року продовжить свою роботу в приміщенні Вінницької обласної бібліотеки імені Тімірязєва.


ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ УКРАЇНОЗНАВСТВА        ВОЛОДИМИР ЛАЗАРЕНКО

понеділок, 9 березня 2020 р.


Сьогодні відзначають 206 річницю
від дня народження Тараса Шевченка

Сьогодні день народження Тараса Шевченка - українського поета, художника, мислителя. З нагоди 206-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, 9 березня, по всій Україні і в світі відбулися урочисті заходи та церемонії покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку.


9 березня день народження Тараса Шевченка / фото УНІАН

206 років тому, 9 березня, народився український поет Тарас Шевченко, який подарував Україні і світу такі чудові поеми як "Садок вишневий коло хати", "Сон", "Заповіт", а також збірку "Кобзар". У день народження Тараса Шевченка УНІАН пропонує ще раз згадати життєвий шлях і творчість поета. 

Тарас Шевченко: біографія 

Український поет і художник, прозаїк і етнограф, який вільно писав як українською, так і російською мовами, Тарас Григорович Шевченко, народився  9-го березня (за старим стилем 25-го лютого) 1814-го року в сім’ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням він був таким же рабом, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши цей світ на суд Божий. 

Про його біографію написано немало і ми не будемо повторюватися про це. Зауважимо лише, що за своє коротке життя, а прожив він чимало, 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий. 

Найкращі твори Тараса Шевченка 

Шевченко відомий, як художник. Спадщина налічує понад 800 творів. Але більше Шевченко відомий як поет вкраїнськго народу. Перша збірка віршів вийшла в 1840 році з назвою Кобзар. У 1844 році написав гостро політичну поему Сон (У всякого своя доля), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. Також до політичної поезії відноситься поема І мертвим, і живим…, яка зараз входить до шкільної програми. У 1845 році він написав Заповіт. Вірш мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема, був покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується в культурному житті, переведені на понад 150 мов народів світу. Навіть попри заслання у 1847 Шевченку вдалося написати один зі своїх найвідоміших творів – Садок вишневий коло хати… Також серед відомих поем Шевченка – Наймичка, Кавказ, Катерина, Гайдамаки.

Тарас Шевченко: цікаві факти 

Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів. 1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Більшість — 1256, розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. 
Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більш ніж половина квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить, як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча.
«Без Нього… хто знає, що було б з нами!», - написав колись Богдан Лепкий. Нагадаємо, найбільшу стародавню колекцію Кобзарів в Київській області показали у 2019 році з нагоди Дня народження Тараса Шевченка.


Т Шевченко І мертвим, і живим ..


  Бібліотеки в умовах війни: всеукраїнська конференція об’єднала фахівців з усієї України 10-11 вересня 2026 року відбулася дводенна всеук...