Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування 

         Архів УІНП відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих

До Дня пам'яті жертв політичних репресій Галузевий державний архів Українського інституту національної пам`яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих.

Він надаватиме консультації людям, які хочуть дізнатися про долю репресованих осіб у 1917-1991 роках. У Консультаційному центрі, зокрема, допоможуть написати правильні звернення та запити в архіви, щоб отримати необхідну інформацію.

«Голодомор 1932-1933 років, голоди 1921-1923 та 1946-1947 років, Великий терор, депортації, політичні арешти та вбивства… Жертвами цих людиноненависницьких експериментів стали мільйони громадян. Проте досі далеко не всі імена встановлені. Чимало родин не знають історію свого роду через вирвані сторінки життя своїх предків. Мета новоствореного Центру – підтримати людей, які наважилися розпочати пошук правди як про своїх рідних, так і про свою країну», – каже директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик.

Звернення у Консультаційний центр є безкоштовним.

«Ми прагнемо розвінчати міф, що архіви – це складні бюрократичні інституції, які є важкими у роботі. Завдання нашого Центру – зробити архівні документи доступнішими та цікавішими як для пересічних громадян, так і для істориків, журналістів і всіх, хто хоче знати більше про комуністичний та нацистський тоталітарні режими», – зазначається у новині на сайті архіву.

До Консультаційного центру можна звернутися у будні з 10.00 до 18.00 у такий спосіб:

• за телефонами (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;
• надіслати листа на електронну пошту poshuk@hdauinp.org.ua;
• написати повідомлення у Facebook https://www.facebook.com/hdauinp;
• через сайт http://hdauinp.org.ua.

Сьогодні Україна є лідером із доступу до архівів репресивних органів на пострадянському просторі. Наша країна відкрила ці документи для всіх охочих ще у квітні 2015 року з правом вільно їх копіювати та розповсюджувати. Більш детально – у рубриці «Доступ до архівів репресивних органів».

Інформаційна довідка

Галузевий державний архів Українського інституту національної пам`яті створений у червні 2019 року на виконання Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”. Наше завдання – забезпечити пошук, приймання, формування, облік та зберігання архівних документів, а також забезпечити право на доступ до цієї інформації.

У майбутньому в Архіві національної пам’яті має бути зосереджено орієнтовно 4 млн справ з архівів Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, органів прокуратури, судів тощо. Це буде найбільший архів на території України та серед аналогічних архівів країн Центральної та Східної Європи. Наразі запрацював сайт Архіву національної пам`яті – http://hdauinp.org.ua.

Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та інші країни Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів і таємної поліції та передали їх цивільним відомствам – аналогам Інституту національної пам’яті та Архіву національної пам’яті.

У червні 2019 року Уряд передав Галузевому державному архіву УІНП частину будівлі на вул. Пухівській, 7 у Києві, площею 11 000 кв. м. За пів року Архів національної пам`яті отримав позитивний експертний звіт на вже розроблену проєктну документацію, що дає змогу розпочати будівництво споруди. Однак наразі, через ухвалення Верховною Радою змін до Державного бюджету на 2020 рік, в ГДА УІНП вилучили всі кошти на реконструкцію приміщень в сумі 57,6 млн грн, тож на певний час реконструкція будівлі Архіву національної пам`яті поставлена на паузу.

Якщо у вас виникли запитання, звертайтеся за номером телефону 063 598 26 00 – Дарина Рогачук.

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті

Биківня: пам’ять заради життя

Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. В архіві столичної міськради зберігається рішення президії Київської міської Ради трудящих від 20 березня 1937 року про виділення земельної ділянки для «спеціальних потреб» НКВД УРСР. Йдеться, про частину лісового масиву – площею 4,5 га в районі 19-20 кварталів Дарницького лісництва (дані польських військових топографів свідчать, що насправді розмір поховання – 5,3 га). Ця територія була обнесена високим зеленим парканом – 2-3 м. й перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВД.

Уночі до Биківнянського лісу звозили тіла замордованих в київських катівнях НВКД: Лук’янівської в’язниці; внутрішньої в’язниці НКВД по вулиці Короленка (тепер – Володимирська); Київського управління НКВД по вулиці Р.Люксембург (тепер – будівля Українського інституту національної пам’яті, вулиця Липська, 16), але найбільше – приміщення НКВД по вулиці Інститутській (нині – Жовтневий палац). Експерти, що досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі і неодмінно засипались вапном. 

Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, називаються цифри від 15 000 до понад 100 000 осіб. За даними Галузевого державного СБУ, встановлені прізвища 14 191 осіб, яким були винесені вироки в Києві і які захоронені в Биківні.

За іронією долі, злочин комуністів у Биківні був викритий за часів німецької окупації. У 1941 році німці, за участі представників Міжнародного комітету Червоного Хреста і місцевого населення, провели розкопки в Биківнянському лісі. Інформація про масові радянські поховання в Биківні з’явилася в пресі. Історик Юрій Шаповал стверджує, що німці навіть хотіли увічнити пам'ять жертв, але часу на встановлення пам’ятного знаку їм не вистачило. 

У 1944, 1971 і 1987 роках в Биківні працювали три радянські спеціальні урядові комісії, кожна з яких приходила до однозначного висновку: в Биківнянському лісі покояться жертви саме нацистських окупантів. І тільки четверта офіційна комісія 1989 року визнала, що в Биківні поховані жертви сталінського режиму.

15 липня 1988-го у Биківні відбувся перший альтернативний мітинг. А вже 1994 року був заснований Биківнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного режиму, який тепер є Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Указом Президента України Віктора Ющенка «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» офіційно встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який щороку відзначається в третю неділю травня. В цей день до Биківнянських могил з’їжджаються сотні людей – родичі загиблих і колишні політв'язні, представники державної та міської влади, громадських організацій і релігійних кіл, звичайні українці, щоб поклонитися праху тисяч безвинно репресованих співвітчизників, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті.

Пам’ять про невинно убієнних має стати запорукою не повторення подібних злочинів у майбутньому!

Ілюстрації – це продовження серії спільного електронного інформаційного проєкту Національного історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам'яті під назвою «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил». 

Дизайн – Ольга Озоліна.

Завантажити їх можна за посиланням.

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали та новий відеоролик

«Я вірю в Українську націю»: до 100-річчя з дня народження Слави Стецько, 

які  презентує Український інститут національної пам'яті 

14 травня виповнюється 100 років з дня народження Слави Стецько – однієї з лідерок ОУН (б), багаторічного очільника Антибільшовицького блоку народів, засновниці Конгресу українських націоналістів та народного депутата трьох скликань.

До цієї дати Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio приурочив вихід нового яскравого історичного ролика про Славу Стецько. Ролик став продовженням започаткованого Інститутом циклу «Люди епохи».

У ролику використані архівні фото та кадри відеохроніки, надані Конгресом українських націоналістів.

Завантажити у високій якості цей та інші ролики із серії «Люди епохи» можна тут:

Довідково:

Слава Стецько (уроджена Ганна-Євгенія Музика) народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка, нині Теребовлянського району на Тернопільщині. З 18 років за прикладом брата – активний учасник Організації українських націоналістів. Розбудовувала жіночу мережу ОУН, займалася пропагандою, поширювала інформацію про проголошений у Львові 30 червня 1941 року «Акт відновлення української державності». У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.

На еміграції стала дружиною і вірним соратником одного з лідерів ОУН Ярослава Стецька, взяла собі його прізвище та ім’я. Була одним із активних діячів очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама очолила організацію. Була лідером ОУН (б) та заснованого нею Конгресу українських націоналістів, народним депутатом України трьох скликань. Двічі як найстарший член парламенту приводила до присяги депутатський корпус. Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю».

Детальніше про життя і боротьбу цієї непересічної особистості можна прочитати за посиланням

Відділ українознавства щиро вітає жінок України  з Міжнародним Днем Матері! 

В День Матері бажаємо,    

Краси, насолоди
І вічної вроди!
Від Бога – здоров'я,
Сил – від природи!
Тепла і натхнення,
Любові і сміху,
Від рідних і друзів –
Безмежної втіхи!

Запрошуємо наших Матусь долучатися до флешмобу в соціальній мережі FACEBOOK за посиланням:

#мама_в_обіймах Флешмоб #мама_в_обіймах

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті до Дня пам'яті та примирення й 75-річниці Другої світової війни

Як цього року відзначаємо 8-9 травня (інформаційні матеріали)

8 й 9 травня відзначаємо День пам’яті та примирення і 75-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яка забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей в усьому світі. Цьогорічна інформаційна кампанія традиційно проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо». Символом пам’яті про жертв війни залишається червоний мак.

«Замість екзальтованої маніпуляції під гаслом «Можем повторіть» ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання, яка вшановує всіх, хто боровся з нацизмом, і всіх жертв війни. Це належне застереження від повторення подібних трагедій у майбутньому», – говорить голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.

Яку модель пам'ятання про події Другої світової обирає Українська держава та чому – в позиційному ролику Інституту. Дякуємо Національному музею історії України у Другій світовій війні за сприяння у роботі над відео. Ролик із російськими субтитрами

Результати дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології, про День перемоги в історичній пам’яті показують: для понад третини українців День пам’яті та примирення є таким же важливим, як і День перемоги. А 56% погоджуються, що СРСР разом з нацистською Німеччиною відповідальний за початок Другої світової війни. Водночас для понад половини українських громадян День перемоги – це все ще передусім відзначення «перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні». З детальнішими даними можна ознайомитися тут.

Такі результати свідчать: хоча робота над розвінчуванням радянських міфів дає результат, вона далека від свого завершення. Тому в інформаційній кампанії та онлайн-заходах до 8-9 травня Український інститут національної пам’яті продовжує акцентувати увагу на освітньому контенті.

ПРОЄКТИ

4 травня Інститут розпочав всеукраїнську безстрокову акцію «Родинні історії війни». Закликаємо всіх ділитися родинними історіями, пов'язаними з подіями Другої світової, у соціальних мережах під хештегом #родинніісторіївійни. Також заохочуємо школи й університети долучатися до акції та публікувати на своїх онлайн-ресурсах розповіді про випускників, які боролися з нацизмом; історії учнів, студентів, викладачів, чиїх рідних торкнулася війна.
Як взяти участь в акції

4 травня стартував відеопроєкт «Друга світова: 75 років потому. У коротких відеомонологах українські науковці, історики, філософи, літератори, митці діляться думками про події Другої світової війни та їхній вплив на сьогодення в Україні і світі. Проєкт підготувало видавництво «Дух і літера» спільно з UKRLIFE.TV за сприяння Українського інституту національної пам’яті та медіапідтримки НВ. До нього долучилися Ярослав Грицак, Олена Стяжкіна, Мирослав Маринович, Ахтем Сеітаблаєв, Дмитро Чекалкин, Тетяна Пастушенко, Юрій Прохасько, Маріанна Кіяновська, Влад Троїцький, Євген Головаха та інші. Загалом проєкт налічує понад 30 монологів. Відео публікуються щоденно, з 4 до 10 травня, на YouTube-каналі UKRLIFE.TV. 
Детальніше

ТЕМАТИЧНІ ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ІНСТИТУТУ МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ

Заплановано, що голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович в рамках Всеукраїнської школи онлайн проведе урок історії, під час якого розповість про мак пам’яті. Український інститут національної пам’яті закликає одягати мак пам’яті 8 та 9 травня, а також додавати тематичну рамку до світлини профілю у соціальній мережі «Фейсбук».

Як власноруч зробити мак пам'яті, розповідає Марічка Бурмака. Ролик створений з ініціативи Українського інституту національної пам'яті каналом "Еспресо"

Схема, як виготовити мак пам'яті: https://bit.ly/2WARw5G

5 травня відбувся вебінар для вчителів «Пам'ять про Другу світову війну і війна пам'ятей» у партнерстві з Інститутом «ТКУМА». Переглянути запис можна тут. Розклад історичних вебінарів на травень тут.

Стежте за сторінками Українського інституту у фейсбуці й твіттері – цими днями ми публікуємо багато цікавих і різнопланових людських історій періоду Другої світової війни.

Звертаємо увагу, що за посиланням https://bit.ly/3aOvPEe доступні:

• зображення маку пам’яті з гаслом “Пам’ятаємо! Перемагаємо!” для використання на онлайн-ресурсах;
• ролик, як зробити мак пам’яті, з Марічкою Бурмакою;
• відеоісторії про роль та місце України як держави-переможниці у Другій світовій війні (“Соціальні ролики Олеся Саніна”). При поширенні цих роликів просимо зазначати: режисер – Олесь Санін; при виробництві використані матеріали: Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, архіву кінохроніки British Pathé (Великобританія), кримського телеканалу ATR та Ахтема Сеїтаблаєва, телеканалу 1+1, телеканалу Еспресо TV, Національного музею історії України у Другій світовій війні. Відеоісторії створені в рамках проєкту “Українці в лавах Об’єднаних націй перемогли агресора”.

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті до Дня пам'яті та примирення 

Розвінчуючи радянські міфи: Український інститут національної пам’яті презентує відеопроєкт «Війна і міф»

(інформаційні матеріали)

Цього року до Дня пам’яті та примирення Український інститут національної пам’яті підготував відеопроєкт «Війна і міф». Головна мета проєкту – деконструювати радянські міфи та протистояти використанню історії Другої світової війни у політичних та пропагандистських цілях, зокрема країною-агресором. 

До циклу увійшли 3 змістовні відеороботи, покликані зруйнувати поширені радянські міфи:

•  міф про «Велику Вітчизняну війну» – термін, який став  ідеологічним кліше на противагу назві Друга світова війна;
• міф про радянський народ, як «народ-визволитель», який був створений у брєжнєвські часи і культивувався для того, щоб виправдати радянську присутність у європейських країнах під час і після війни;
• міф про Георгія Жукова як «Маршала Перемоги», якого рядові бійці між собою називали «Катафалком» і «М’ясником» і якого радянська пропаганда перетворила у пропагандистського ідола.

Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.

Виробництво: Prosto production

Ролик, який спростовує міф про «Велику Вітчизняну війну» російською та англійською мовами / Video about "Great Patriotic War" myth in English 

У відео використані матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова:

• Міф «Велика Вітчизняна війна» (авторка – Яна Примаченко)
• Міф «Радянські війська не чинили воєнних злочинів» (автор – Сергій Рябенко)
• Міф «Жуков – Маршал Перемоги» (автор – Ростислав Пилявець)

Повністю із міфами можна ознайомитися тут:

• україномовний варіант – https://bit.ly/2Socdk5 
• англомовний варіант – https://bit.ly/2YjnRk1

Упродовж наступних днів публікуватимемо ще два ролики з циклу «Війна і міф» на YouTube-каналі та інших соціальних мережах Інституту. Стежте за нашими сторінками.

У ВІННИЦІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ПАМ’ЯТНИЙ КОНВЕРТ ДО 100-РІЧЧЯ ЗАВЕРШЕННЯ ПЕРШОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ АРМІЇ УНР

В рамках відзначення 100-річчя Першого Зимового походу Армії УНР, у середу, 6 травня 2020 року о 12:00 у відділенні Укрпошти №50 (вулиця Соборна, 8) відбулось урочисте погашення марки на пам’ятному тематичному конверті, присвяченому 100-річчю завершення Першого Зимового походу Армії УНР.

Перший зимовий похід — таку назву отримав партизанський рейд Армії Української Народної Республіки під проводом Михайла Омеляновича-Павленка тилами російських Червоної та Добровольчої армій взимку-навесні 1920 року.
Похід тривав рівно п’ять місяців — з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років — і став однією з найбільш героїчних і успішних бойових операцій часів Української революції 1917-1921 років. Учасники походу подолали більше 2500 кілометрів територією сучасних Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей, провівши понад 50 успішних боїв.

Розробку марки та пам’ятного конверту за власний кошт здійснив громадський діяч Юрій Козак за сприяння Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.

У зв’язку із постановою Кабінету Міністрів України про режим карантину, спецпогашення проводилось одноосібно паном Юрієм Козаком з дотриманням усіх санітарно-гігієнічних та протиепідемічний норм та правил.

Наживо: 
Публічна онлайн-дискусія "Перший Зимовий похід Армії УНР: відчайдушна самопожертва чи успішна військова операція?".
Захід приурочено до 100-річчя завершення Першого Зимового походу Армії УНР (1920-2020)
Переглянути можна за посиланням:
https://www.facebook.com/uinp.gov.ua/videos/251304345930829/

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті до Дня пам'яті та примирення 

Презентовано інформаційно-просвітницький відеоролик до 100-річчя завершення Першого Зимового походу

6 травня 2020 року виповнюється рівно 100 років завершення Першого Зимового походу Армії УНР – однієї із найяскравіших бойових операцій в історії українського війська!

До цієї знаменної дати презентуємо інформаційно-просвітницький ролик, створений Центром історії Вінниці спільно з Українським інститутом національної пам’яті та Управлінням культури і мистецтв Вінницької ОДА. 

Окрасою стрічки стали місця зйомок: село Писарівка на Ямпільщині зі збереженим млином початку ХХ століття та мальовничі береги річки Дністер поблизу сучасного українсько-молдовського кордону. Саме тут 100 років тому передові відділи «зимопоходців» зустрілися з розвідувальними підрозділами 2-ої Стрілецької дивізії Армії УНР, що наступали із заходу разом із польськими союзниками для спільної боротьби проти Червоної армії.

Окрім унікальних кадрів параду українського вояцтва у місті Ямпіль 10 травня 1920 року, у зйомках використаний цінний фондовий предмет Центру історії Вінниці. Це – музейна репліка Бойового прапору 3-ї Залізної стрілецької дивізії, створена з дозволу Міністра оборони України (2014-2019), генерала армії Степана Полторака. За винятком оригіналу, в Україні існує лише дві репліки знамена.

Довідково:

Перший Зимовий похід тривав 5 місяців (6 грудня 1919 – 6 травня 1920).

Рейдова операція тилами Збройних Сил Півдня Росії та Червоної Армії пролягала сучасними Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями. Було подолано 2 500 км. Очолював операцію генерал-хорунжий Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Бойове ядро підрозділу складали 2 тисячі багнетів, 1 тисяча шабель та 14 гармат. За час походу військо мало понад 100 дрібних сутичок і 50 серйозних успішних боїв з ворогом.

Єдина бойова нагорода українського війська – орден Залізного Хреста «За зимовий похід і бої» була утверджена саме для учасників походу, з яких було нагороджено – 1668 чоловіків, а 5 жінок удостоєні жетона Залізного Хреста. Пам'ять про подвиг «зимопоходців» та неперервність української мілітарної традиції збережено до нашого часу: минулого року 28-ма окрема механізована бригада ЗСУ отримала почесне найменування «імені Лицарів Зимового Походу».

Відділ українознавства рекомендує вчителям українознавства, історії, української мови та літератури, для проведення онлайн-заходів національно-патріотичного спрямування інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті до 75-річчя Другої світової війни

Українські інтелектуали про Другу світову: стартував показ відеомонологів

4 травня стартував відеопроєкт «Друга світова: 75 років потому». Українські науковці, історики, філософи, літератори, митці поділяться думками про події Другої світової війни та їхній вплив на сьогодення в Україні і світі. Проєкт підготувало видавництво «Дух і літера» спільно з UKRLIFE.TV за сприяння Українського інституту національної пам’яті та медіапідтримки НВ. До нього долучилися Ярослав Грицак, Олена Стяжкіна, Мирослав Маринович, Ахтем Сеітаблаєв, Дмитро Чекалкин, Тетяна Пастушенко, Юрій Прохасько, Маріанна Кіяновська, Влад Троїцький, Євген Головаха та інші.

Автори проєкту відзначають, що в суспільній свідомості досі поширені міфи, які впродовж декількох поколінь підживлювалися мас-медіа, книгами, фільмами, ритуалами свят тощо. Вони увійшли навіть у мову сучасників, підміняючи адекватні теорії та концепти. Другу світову війну називали “Великою Вітчизняною” попри те, що вона була такою далеко не для всіх радянських людей. Хронологію війни теж було сфальсифіковано: ігнорувався її початок у 1939 році, коли нацисти та совєти вторглися на території незалежних країн. Його заступав 1941 рік – початок німецько-радянської війни. І хоча в останні десятиліття в Україні поступово поширюються прийняті у західному світі практики пам’яті про Другу світову, ми ще далекі від їхнього засвоєння усім суспільством. Тому так важливо, щоб думки науковців та громадських діячів поширювалися за допомогою подібних проєктів.

«Фальсифікація подій минулого в наші дні потужно продовжується та розвивається путінським режимом як основна ідеологема “русского мира”, включаючи ідеологічне обґрунтування російської війни проти України. Ці причини спонукали нас звернутися до низки українських інтелектуалів – істориків, філософів, соціологів, літераторів, митців – із пропозицією поділитися своїми роздумами про Другу світову та її вплив на сьогодення. Проєкт дає можливість представити український погляд на ті події як альтернативу різним формам неправди та міфотворення», – пояснює керівник проєкту, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг.

Чому сучасна система цінностей є наслідком Другої світової війни, розповідає авторитетний соціолог, заступник директора з наукової роботи Інституту соціології НАН України Євген Головаха. Колонка на основі монологу на НВ

«Історія, якщо це не пропаганда, несумісна з монополією на істину. Мій дідусь пройшов війну. Для нього вона була Великою Вітчизняною. Факти, які стали публічними в останні десятиліття, дають змогу по-новому подивитися на цю велику кровопролитну війну. Я впевнена, що дискусії продовжуватимуться ще багато років. Кожен повинен мати право на власні погляди, з яких складається спільна пам’ять», – зазначає Людмила Немиря, генеральна продюсерка UKRLIFE.TV.

Щоденно, з 4 до 10 травня 2020 року, на YouTube-каналі UKRLIFE.TV публікуватимуться відеомонологи, зібрані тематично в чотири розділи: «Спогади», «Незнана історія», «Вплив на сьогодення» та «Вільні роздуми». Загалом проєкт налічує понад 30 монологів тривалістю від 5 до 20 хвилин.

Над проєктом працювали Леонід Фінберг, головний редактор видавництва «Дух і Літера», керівник проєкту; Людмила Немиря, генеральна продюсерка, режисерка та ведуча інтернет-каналу UKRLIFE.TV; Ігор Винокуров, провідний спеціаліст Центру юдаїки НаУКМА, менеджер проєкту; Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті.

Спікери й теми першого дня показу:

• Юрій Прохасько, літературознавець, перекладач, психоаналітик, науковий співробітник Інституту літератури НАН України: «Безмір Другої світової та її наслідків у родинному вимірі»
• Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер, актор, директор культурного простору «Кримський Дім»: «Війна і депортація кримськотатарського народу»
• Анна Прохорова, соціологиня, заступниця директора Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Києво-Могилянської академії: «Мотивації порятунку євреїв під час Голокосту»
• Тамара Вронська, докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України: «Невідомі жертви війни: “оточенці” Червоної армії»
• Євген Головаха, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України: «Зміни у глобальній системі цінностей після Другої світової війни»

Спікери й теми на наступні дні:

1. Рубрика «Спогади»

• Борис Херсонський, психолог, поет, перекладач, ректор Київського інституту сучасної психології та психотерапії: «Інваліди Другої світової: пам’ять і поезія»
• Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник, перекладач, заступник Міністра освіти і науки України (2008–2010 та 2014–2019): «Дискурси трагедії в сімейних історіях»
• Дмитро Чекалкин, перекладач, продюсер, дипломат, 1-й секретар Посольства України в Ізраїлі (1992–1996): «З родинних спогадів про війну»
• Оля Гнатюк, історикиня, літературознавиця, перекладачка, професорка Варшавського університету та Києво-Могилянської академії: «Пам’ять замість параду»

2. Рубрика «Незнана історія»

• Олена Стяжкіна, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, письменниця: «Друга світова: постколоніальна оптика»
• Владислав Гриневич, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України: «Сталінський імперіалізм у Другій світовій війні»
• Тетяна Пастушенко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України: «Радянські військовополонені Другої світової війни»
• Юрій Скіра, кандидат історичних наук, керівник проєктів Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя Українського католицького університету: «Порятунок євреїв у монастирях Української греко-католицької церкви»
• Тетяна Пастушенко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України: «Доля “остарбайтерів”»
• Всеволод Стеблюк, заслужений лікар України, доктор медичних наук, у 2014 р. – начальник медичної служби батальйону «Миротворець», учасник боїв під Іловайськом, кавалер ордена «Народний герой України»: «Нацистські медичні експерименти під час війни»
• Тамара Вронська, докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України: «Особливий правовий режим в Україні 1939–1940-х років»

3. Рубрика «Вплив на сьогодення»

• Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру: «Світ, створений війною»
• Максим Віхров, соціолог, заступник головного редактора журналу «Український тиждень»: «Культ Перемоги в підготовці Донбасу до російської агресії»
• Олена Стяжкіна, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, письменниця: «Неочікувані наслідки Другої світової для України»
• В’ячеслав Ліхачов, історик, політолог, керівник Групи моніторингу прав національних меншин, провідний експерт з питань антисемітизму Асоціації єврейських організацій та громад України: «Тема Голокосту в політиці Ізраїлю та Росії»
• Андрій Павлишин, історик, перекладач, викладач Українського католицького університету, співзасновник Форуму видавців у Львові: «Втрачені культури польського та єврейського Львова»
• Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат філософських наук: «Моделі пам’ятання: “Ніколи знову” vs “Можем повторить”»
• Ігор Винокуров, провідний спеціаліст Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА: «“Священна війна”: сталінський міф і його сучасна реінкарнація»
• Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, президент Інституту релігії та суспільства УКУ, філософ, член-засновник Української гельсінської групи, політв’язень комуністичного режиму: «Неспокутувані злочини комунізму та відродження російського імперіалізму»

4. Рубрика «Вільні роздуми»

• Сергій Буковський, кінорежисер-документаліст, народний артист України, лавреат Шевченківської премії (за телевізійний цикл «Війна: Український рахунок»): «Крихкість візуальних свідчень про війну»
• Владислав Троїцький, театральний режисер, драматург, актор, керівник Центру сучасного мистецтва «Дах», президент міжнародного фестивалю сучасного мистецтва ГогольFest, лавреат Шевченківської премії: «Образи Другої світової в перспективі зміни поколінь»
• Ірина Берлянд, філософиня, культурологиня, громадська діячка: «Офіційна та колективна пам’ять про Другу світову»
• Євген Захаров, голова правління Української гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи: «Друга світова та інтелектуальні виклики сьогодення»
• Олександр Сушко, політолог, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»: «9 травня – свято без майбутнього»
• Тарас Возняк, головний редактор незалежного культурологічного часопису «Ї», директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького: «Війна як “норма” і мир як “аномалія” у модерній Європі»
• Маріанна Кіяновська, поетка, літературознавиця, перекладачка, лавреатка Шевченківської премії (за книгу поезій «Бабин Яр: Голосами»): «Друга світова в ряду катастроф XX століття».

Український інститут національної пам'яті розпочинає всеукраїнську акцію #РодинніІсторіїВійни

До Дня пам’яті та примирення 8 травня та до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Український інститут національної пам’яті розпочинає всеукраїнську безстрокову акцію «Родинні історії війни».

Друга світова війна не оминула жодної української родини. Захищати своїх рідних та свій дім до лав Червоної армії пішли понад 7 мільйонів українців. В арміях Союзників воювали 250 тисяч військових українського походження, а в Українській повстанській армії – понад 100 тисяч воїнів. Українці зробили значний внесок у спільну перемогу над нацизмом, яка  була б неможливою без незламності та людської гідності сотень тисяч звичайних людей. За кожною з наведених вище цифр стоять долі конкретних людей. Без їхніх історій наша пам’ять про Другу світову війну не буде цілісною.

Закликаємо всіх ділитися родинними історіями, пов'язаними з подіями Другої світової.

Щоб взяти участь в акції – опублікуйте свою розповідь у будь-якій соціальній мережі під хештегом #РодинніІсторіїВійни. Додайте до тексту фотографію члена родини, чиєю історією ви ділитеся. По можливості на один із нижніх кутів світлини накладіть  зображення маку пам’яті, завантажити його можна за посиланням.

Зокрема, закликаємо приєднатися до акції заклади освіти та розмістити на своїх інтернет-ресурсах історії, які стосуються ваших навчальних установ і пов'язані з подіями Другої світової війни. Це можуть бути розповіді про ваших випускників, які боролися з нацизмом, або родинні історії учнів, студентів, викладачів.

Публікації в рамках акції можуть бути різні за форматом, подачею матеріалу – від короткої інформації до розлогих матеріалів, в основі яких – родинні перекази та/або спогади очевидців воєнного часу. Головне – ваша участь і прагнення віддати належне окремим людям, вшанувати їхню пам'ять і доповнити їхніми історіями загальну історію трагічних подій Другої світової війни.

Найбільш зворушливими дописами Український інститут національної пам’яті поділиться на своїй фейсбук-сторінці.

Цього року загальнодержавна інформаційна кампанія до Дня пам’яті та примирення та 75-ї річниці перемоги над нацизмом проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо».

Інформаційні матеріали

Підтримайте кампанію, встановивши тематичну обкладинку у соціальних мережах та додавши рамку з маком пам'яті до світлини профілю у фейсбуці.

2 травня: день, коли одесити зупинили “русскую весну”

2 травня виповнюються шості роковини трагічних подій в Одесі, коли ціною десятків людських життів було зупинено повзучий наступ “русской весни”. Довкола тих подій досі тривають політичні спекуляції, але потрібно пам'ятати, що вони стали кривавим розв'язком провокацій, розгорнутих весною 2014 року проросійськими силами в Одесі.

Уперше проросійські сили в Одесі заявили про себе 19 лютого 2014 року, коли на площі перед обласною державною адміністрацією було жорстоко розігнано мирну акцію протесту проти вбивств учасників Революції гідності в Києві. Озброєні кийками декілька сотень учасників антимайдану жорстоко побили багатьох проукраїнських активістів і журналістів. 

За декілька днів по тому проукраїнські сили створили в місті самооборону. 1 березня відбулася одна з наймасштабніших в Одесі акцій останніх десятиліть – Марш миру. Близько 10 тисяч його учасників пройшли містом до генерального консульства Російської Федерації з вимогами припинити збройну агресію проти України та окупацію Криму. Під тиском громадськості депутати Одеської облради закликали до недопущення вторгнення іноземних військ в Україну. Як свідчать дані Служби безпеки України, проросійські акції в Одесі взимку-навесні 2014 року інспірувалися з Росії. Лідери одеських сепаратистів отримували прямі вказівки та інструкції щодо розхитування ситуації в місті від кураторів з Москви.

У відповідь на рішення Одеської облради, 9 березня 2014 року проросійські сили облаштували на Куликовому полі наметове містечко. Вони проводили численні акції, неодноразово закликали керівництво Росії ввести війська в Україну, водночас переслідували проукраїнських активістів. Серед організаторів акцій на Куликовому полі були громадяни Росії, зокрема Антон Раєвський, один із ватажків російських неонацистів, в майбутньому бойовик, учасник війни на Донбасі, та Євген Мефьодов, згодом засуджений за організацію заворушень в Одесі.

Напередодні 2 травня організатори протестів на Куликовому полі оголосили повну мобілізацію у відповідь на плани українських активістів пройти Маршем миру разом з футбольними фанами місцевого “Чорноморця” і харківського “Металіста”. Матч між командами мав відбутися цього дня в Одесі.

По обіді, коли колона учасників Маршу миру вирушила з Соборної площі, дорогу їм перекрили люди з Куликового поля. На вулиці Грецькій відбулися сутички. Шестеро одеситів прямо в центрі міста були буквально розстріляні проросійськими бойовиками. Однією з перших жертв протистояння став сотник “Правого сектора”, правник Ігор Іванов. 

Місцеві підприємці, ресторатори, перехожі одесити, які того дня опинилися в центрі міста, підтримали учасників Маршу миру. Щоб зупинити озброєних бойовиків, зі столів і стільців вуличних кав’ярень, смітників, конструкцій зводилися барикади. Вулична бруківка ставала “набоями”, а бензин з припаркованих автомобілів використовувався для “коктейлів Молотова”. 

І тут нападникам не допомогли ані травматична і вогнепальна зброя, ані лояльне ставлення міліції… За декілька годин інтенсивного вуличного протистояння, сили бойовиків вичерпалися і вони почали рятуватися втечею.

Українські активісти були сповнені рішучості покласти край діяльності заколотників в Одесі, розігнавши їх головний осередок – наметове містечко на Куликовому полі. Однак через годину після зіткнень на Грецькій вулиці вони застали порожніми намети на площі. Їх мешканці перебралися у Будинок профспілок на Куликовому полі. З даху та вікон будівлі по українських активістах почалася стрілянина, в них полетіли “коктейлі Молотова” та каміння. Криваве протистояння продовжилося. У будівлю, де отаборилися проросійські сили, так само полетіли пляшки із запальною сумішшю і бруківка.

У певний момент на маршових сходах Будинку профспілок розпочалася пожежа. Обставини її виникнення дотепер не з’ясовані. Синтетичний матеріал, що був складений під сходами, затягнув отруйним димом всю будівлю, а температура перевищувала всі критичні показники.

Пожежа у Будинку профспілок в Одесі. Ця світлина та фото вгорі – з сайту "2 мая. Без мифов" / джерело: napaki.livejournal.com

За результатами розслідування групи “2 травня”, у Будинку профспілок від отруєння чадним газом і через падіння з висоти загинули близько 40 осіб. Багатьох забарикадованих врятували українські активісти, буквально знімаючи їх з вікон палаючої будівлі.

Як згодом заявить експертна група “2 травня”, трагедія в Одесі – лише епізод в цілому калейдоскопі подій:

“В сенсі причин та наслідків події в Одесі не були ізольовані від подій, що відбувалися раніше в місті і в країні. Заворушенням 2 травня передувала низка подій: силова ліквідація наметового містечка Євромайдану в Одесі; барикадування входів до будинку ОДА та заклики “захистити будівлю від прибулих, чужих бойовиків”; масове побиття під стінами ОДА активістів і журналістів; спроба примусити обласну раду проголосити чергову “народну республіку” 3 березня 2014 року. Так само, знакові події відбулися після трагічної дати і були пов’язані з нею: зміна керівництва ОДА та силових структур області; заворушення та захоплення будинку міського управління міліції 4 травня; розслідування кримінальних справ різними правоохоронними органами, їх розгляд у судових інстанціях”.

Події на Грецькій вулиці та Куликовому полі коштували життя багатьом учасникам протистояння з обох сторін. Після вигнання Януковича та до початку війни на Сході України вони були найкривавішими. Втім, аналізуючи перебіг подій в країні на той час, можна дійти висновку, що спротив українців 2 травня в Одесі, а згодом і 9 травня в Маріуполі остаточно зупинив повзучу спецоперацію спецслужб Росії під назвою “русская весна”. Сьогодні Одеса, Дніпро, Харків та інші міста півдня і сходу України живуть спокійним мирним життям, на відміну від Донецька та Луганська, де покласти край проросійським заколотам не вдалося.

Щоб нав’язати власну версію трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року, російська пропаганда запустила міф про “одеську Хатинь”, в якому проросійських організаторів заворушень представляють “мучениками”, а українських активістів “радикалами”. Натомість сумна правда виглядає інакше – десятки людей стали жертвами спецоперації російських спецслужб, і навіть тепер, шість років потому, агресор не залишає сім’ї загиблих у спокої і намагається скористатися горем людей, щоб сіяти розбрат та ворожнечу в українському суспільстві.

Аби спростувати фейки російської пропаганди, “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів, зняла документальний фільм “2 травня. Без міфів”. Про наступ “русской весны” в Одесі та обставини трагедії розповідають безпосередні учасники подій.

Запрошуємо до перегляду.