Відкрийтесь, небеса,

Зійдіть на землю!

Усі вкраїнські села, присілки, хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Це 21-22-й рік.

Це 32-33-й рік.

Це 46-47-й рік.

Голодомор... Голодомор... Голодомор...

Разом з побратимами та посестрами вшанували всіх невинно заморених голодом...

"В історії кожного народу були події, які залишили після себе незагоєні рани. Особливо багато таких подій припало на ХХ сторіччя. Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами:1921-1922, 1932-1933, 1947років.

Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства" - звернулася до присутніх голова Вінницької обласної ГО "Яворина", методист відділу українознавства Вінницької академії неперервної освіти Олена Козаченко.

"Пом’янімо сьогодні тих великомучеників нашої трудної історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Пом’янімо і знайдімо в собі силу й відвагу пройти за ними дорогою їхнього шляху , згадуючи жахи їхнього життя. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів"- зазначив побратим та активіст Андрій Гайдай.

"Голодні 1932-1933р. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3млн.т. Таким чином, це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було голоду й у 1936р., коли врожай був значно менший (на 15-20%) ніж у 1932-1933роках.

Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об’єктивних причин. Сам Сталін заявив: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932році перевищував урожай 1931року». Його весь забрали, навіть посів, залишивши селянам голодну смерть. З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами, " - додав побратим Валерій Скрипченко.

Хвилиною мовчання вшанували всіх невинно заморених голодом.

Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони!!! Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими. Дякуємо всім, хто сьогодні прийшов, щоб розділити скорботний вечір і схилив голови в скорботі перед невинно убієнними.

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні –

Зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих

під більшовицькою владою,

Пам’ять про тих, хто не дожив,

Пам’ять про тих, хто недолюбив,

про живих і ненароджених.

 Рушник непереможного духу НАЦІЇ, вишитий у 1938–1944 рр. українками в Темниківському виправно-трудовому таборі (Темлагу) Мордовської АРСР

27 листопада 2020 р., у 12-й залі Вінницького обласного краєзнавчого музею відбулося відкриття виставки одного експоната – РУШНИКА, справжнього символу спротиву в’язнів сталінських таборів, зокрема, українського опору, що був рушійною силою у руйнуванні імперії ГУЛАГу та радянської комуністичної держави з її злочинним режимом.

Старенький благенький кухонний рушничок, на якому залишили свої візерунки репресовані співвітчизниці, перебуваючи на «виселках». На полотні понад 200 зразків орнаментів, вишитих різною технікою, більше 200 жіночих трагічних доль. Край рушника обв’язаний гачком також різними зразками. Цей унікальний предмет не має ціни і свідчить нам про те людське, що не здатна знищити жодна система: про свободу у серцях, про силу волі, про тріумф людини над тоталітаризмом.

Однією із учасниць цього дійства протесту була наша вінничанка Катерина Микульська-Славинська, що відбувала покарання у мордовських таборах як дружина і донька «ворогів народу»: розстріляних Івана Микульського та Антона Славинського. Після таборів Катерина Микульська-Славинська у 1950–1960-х рр. проживала у м. Городець Горьківської області, згодом переїхала до Вінниці. Всі ці роки вона зберігала у себе рушник. Наприкінці 1990-х рр. пані Катерина передала рушник своїй приятельці – дільничній лікарці Зінаїді Завальнюк. У 2019 р. лікарка подарувала його відомій журналістці Ганні Секрет під час презентації виставки рушників у обласному центрі народної творчості. У цьому році Ганна Секрет передала цей унікальний предмет до фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею, оскільки глибоко переконана, що кращого місця для збереження його для нащадків годі шукати.

Виставка доповнена архівними матеріалами репресованої родини Микульських-Славинських: Антона Вікентійовича Славинського, Катерини Антонівни та Івана Григоровича Микульських з фондів

Державний архів Вінницької області

, особистими речами Катерини Микульської з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею.

На презентації цього знакового експоната були присутні директор музею Катерина Висоцька Katerina Visotska, керівник Центрального територіального відділу УІНП

УІНП. Центр

Богдан Галайко, завідувач відділу українознавства

Вінницька академія неперервної освіти

Володимир Лазаренко, представники ЗМІ. Підготувала та презентувала виставку завідувачка відділу новітньої історії музею Лариса Семенко Larisa Semenko.

Виставка триватиме до 30 грудня 2020 р.

 

БЕГАС (КОВАЛЬ) НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА 

НАУКОВІ ТЕЗИ ТА МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ СТАРШИХ КЛАСІВ ТА СТУДЕНТСЬКИХ ЛЕКЦІЙ

ФЕНОМЕН ЦІННІСНОГО КОНЦЕПТУ «ЛЮБОВ» В УКРАЇНСЬКОМУ СВІТОГЛЯДІ НА ЗРАЗКАХ НАРОДНОЇ ПІСЕННОЇ ТВОРЧОСТІ ПОДІЛЛЯ

Основу кожної культури становить відповідна система цінностей. Національні цінності є основними чинниками, що визначають пріоритети духовного життя народу, забезпечують цілісність концептосфери етнічної спільноти, збереження культурних надбань попередніх поколінь і виживання етносу як носія унікальної культури в умовах глобалізації [1, с. 26].

З давніх віків наша українська земля славиться сприятливими кліматичними умовами, географічним розташуванням та багатою історією. Зазирнути лише варто у добу Трипілля: розмальовка глиняного посуду, вперше у світі винайдення колеса, пошиття одягу. Якщо брати до уваги такі цінності, як доброта, щедрість, чесність, справедливість, любов до родини, до землі, повага до жінки, то в нашого українського народу вони були домінуючими, і оспівуються у народних піснях, які сформовані віками.

Ключовими серед них є такі: «любов», «милосердя», «чемність» і «ввічливість», шанування батьків», «родинні стосунки», «рід», «любов до рідної землі», «праця», «волелюбність» та ін.

Розкриваючи сутність ціннісних концептів українського народу, концепту «любов» у фольклорі Поділля, слід виділити мету наших тез - дослідження, пошуки, фіксація давніх автентичних народних пісень, їх реконструкція, обробки; виявлення ціннісних концептів серед джерел фольклору та пристосування їх до сучасності; об’єктом дослідження є фольклор Подільського краю, зібраний особисто автором під час польових етнографічних експедицій, який є невід’ємною складовою української духовної культури в контексті багатовікового культурно-історичного процесу і в культурному просторі ХХІ століття.

Концепт «любов» в українській мові має унікальне бінарне втілення любов/кохання, де друге поняття передає сферу природних глибоких інтимних переживань і має більш насичену семантику та словотвірний ряд: кохати, кохатися, коханий, кохана, коханець, коханка, закоханий та ін. Любов слугує позначенням широкого кола глибокої прихильності людини до когось або чогось, а кохання— переважно тільки до особи іншої статі: «котилися вози з гори та в долині стали, любилися, кохалися, тепер перестали»; «ой, знаю, кого кохаю, тільки не знаю, з ким жити маю»; «ой, чи всі тії вінчаються, що любляться та кохаються?».

Слово любов слугує позначенням широкого кола глибокої прихильності людини до когось або чогось, а кохання –  переважно тільки до особи іншої статі: «ой, знаю, кого кохаю, тільки не знаю, з ким жити маю». Разом з тим, у фольклорних творах нерідко обидва ці синоніми використовуються в одному контексті, що, напевне, сприяє вербалізації вищого рівня емоційності: «котилися вози з гори та в долині стали, любилися, кохалися, тепер перестали»; «ой, чи всі тії вінчаються, що любляться та кохаються?» [2, с. 108].

Для українського фольклору притаманні фітоморфні, орнітоморфні образи закоханих, витоки яких сягають ще в міфологічну картину світу з притаманним їй синкретизмом, анімістичними й тотемістичними віруваннями, вірою в магічний зв’язок із природними явищами [3].

Однією поширених пісень про кохання, яку нам вдалось зафіксувати у кількох районах Вінниччини є пісня: «Ой там на горі», в якій яскраво змальовують образи двох закоханих, з орнітоморфним образом: «пара голубів», де «голубка» - дівчина, «голуб» - хлопець, а «стрілець» - їх розлучник, який може характеризувати образ минулих подій, при яких молоді пара не змогла надалі бути разом: війна, відстоювання та захист своєї батьківщини.

Перетворення людей на птахів в українському фольклорному дискурсі цілком характерне і простежується у багатьох народних піснях різних жанрів. До прикладу:

«Коло млину, коло броду два голуби пили воду.

Вони пили воркутіли, ізнялися полетіли…» [4].

У народній уяві голуб — свята, «божа пташка» (як ластівка, жайворонок, соловей), символ чистоти, очищення та весільно-ритуальних обрядів. Любовно-шлюбна символіка голуба представлена у повір’ях, магії, весільних обрядах і піснях. Фігурками голуба прикрашали коровай. Голуб з голубкою, що воркочуть, — символ закоханих. Два голуби — символ любові, творчості. Тому перевтілення людських образів молодих закоханих на голубів є характерним у фольклорному дискурсі:

Ой, ти дубе, дубе, дубе зелененький

Ой на тобі, дубе, два голуби гуде.

Два голуби гуде й голубка туркоче

Любив козак дівчину,

Та й кидати не хоче [5, с. 291].

Показово, що концепт «Любов» в українському фольклорі досить часто вербалізується опосередковано: через монологи й діалоги закоханих, насичених ніжно-пестливими зверненнями, навіть тоді, коли зміст пісні трагічний і пов’язаний із раннім шлюбом або нещасливим заміжжям: «дівчинонька», «лебедонька» з епітетами: «як маківка процвітала», «рідна ненька», тощо.

«…дівчинонька плаче, сльози проливає,
      Свою долю проклинає.

Ой якби я була знала,
     Та не йшла заміж, а гуляла.
     У рідного батька, у рідної неньки
    Як маківка процвітала» [6].

  В особливо трагічних моментах у піснях про кохання простежується концепт поваги один до одного, що характерно для відносин української молоді. Цей концепт ми відслідковуємо у ніжних зверненнях один до одного навіть під час розлуки: «милий», «милая»:

«Покидаєш, мене милий

Покидаєш, покидай.

А що було поміж нами

Нікому не повідай» [7].

Пестливі епітети звернень один до одного крізь призму концепту «любов» простежуються, як під час трагічного, та і щасливого кохання: «гарна чорнобривка», «серденьком назвала», «козаченько». 

«…мусів шапку зняти,

Добрий день сказати,

Вона стала, відказала, 

Серденьком назвала…» [7].

Опис природи простежується майже у всіх видах пісень про кохання, адже місце і час зустрічі для молоді це вечірній час, коли навколо спокій, важкий робочий день позаду, і закоханих поєднує лише безмежний простір зоряного неба, тихий, теплий вечір. Емоційно насичені образи, мальовничі картини природи, в яких вербалізуються ціннісні концепти, відображають поетичне світосприймання українців Поділля й українського етносу загалом: «Й у полю береза, й у полю кудрява», «Не та роза, що за садом, а та роза, що в саду», «Якби мені не тиночки, та й не перелази», тощо.

  Серед ціннісного концепту «любов» слід виділити не лише ліричну, інтимну, чуттєві сторони, а й також повчальну, виховну функцію, як один із елементів вірності у коханні, що є важливою людською цінністю у будь-які історичні віхи. Мотив вірності, в якому знайшли своє відображення морально-етичні принципи українського народу, його погляди на щасливе кохання: «а ще гірше тому, хто дві-три кохає», «не той милий, що двох любить, а той милий, що одну» [6],  [7]. Часто у пісня про кохання проявляється баладна традиція, де йдеться про чарування чи ворожбу: «В саду ходила, цвіти збирала, кого любила — причарувала» [6].

Вони часто наповнені незвичайними, небуденними ситуаціями (вдова приворожує молодого хлопця, дівчина — чужого нареченого і т. п.).

Дозволь, мати, вдову взяти.

Вдова вміє чарувати.

Вдова буде шанувати.

Вчарувала мужа свого,

Не дозволю вдову взяти

Вчарує й тя молодого [5].

Ціннісні концепти родинного побуту у піснях про кохання відображаються у  життєвих явищах гумористичного стилю. На них позначилась весела вдача українців, які вміють із гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Саме через гумор простежується виховна та повчальна функції, де згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюються залицяльники-невдахи, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

«…я хлопець молодий — в свого батька вдався.

 Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався…» [6]

Часто образи закоханих оспівуються не лише серед молоді, але і серед людей похилого віку. Здавалося б, гумористичний зміст створений для сміху, проте у ньому закладена також життєво-важлива функція, які відобажає ціннісний концепт поваги один до одного на схилі літ:

«В місяці іюлі випала пороша,

А дід бабу полюбив, бо баба хороша.

І без зуба, і без ока, без ноги одної,

А він горнеться до неї, як до молодої» [7].

Слід сказати, що концепт «любов» в українських народних піснях має унікальне значення в житті людини, де реальне відступає на другий план (так, ніби його і не існує), у них, як правило, не згадуються побутові реалії (предмети щоденного вжитку, елементи домашньої праці).

Серед дослідженого жанру пісень про кохання можна виділити головні функції: емоційно-чуттєву, повчальну, виховну, інтимно-ліричну, які крізь призму фольклорного дискурсу зберігають найважливіші людські цінності такі як: вірність, створення майбутньої сім’ї, повага до родинних звичаїв та традицій.

Список літератури:

1.       Бегас Н. Репрезентація ціннісних концептів українського етносу у фольклорі Поділля. Креативність як феномен людського буття в культурі: матеріали VІІI всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих науковців (Вінниця, 14 травня 2020 р). Вінниця, 2020. С.26.

2.       Манакін В. М. Мова і міжкультурна комунікація : навчальний посібник. К. : ВЦ «Академія», 2012. 288 с.

3.       Лановик, Мар'яна Богданівна. Українська усна народна творчість : підручник / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. – 3-тє вид., стер. . – Київ: Знання-Прес, 2005. – 591 c.

4.       Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Коваля Олександра Івановича, 29.05.1960 р.н., с. Яришів, Могилів-Подільського р-н.

5.       Пісні Поділля. Записи А. Присяжнюк в с. Погребище. 1020-1970. Наукова думка. К. -1976р. 520с.

6.       Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Колісніченка Володимира Семеновича, 22.09.1932 р.н., с. Маянів, Вінницької області, Тиврівського району.

7.       Народні пісні, досліджені автором в с. Шершні, Тиврівського р-н, Вінницької обл. https://www.youtube.com/watch?v=2h1Mgreri80&t=3s