Вечір пам’яті , присвячений вшануванню жертв політичних репресій

14 травня 2021 року відбувся  вечір пам’яті , присвячений вшануванню жертв політичних репресій у смт Тиврів Вінницької області.

Захід організовано ГО «Тиверці» за співпраці з Вінницьким молодіжним центром «Квадрат», відділом українознавства Вінницької академії безперервноі освіти та Центральним міжрегіональним відділом УІНП.

Захід відкрила Інна Суверток , голова ГО «Тиверці» , яка подякувала всім небайдужим, хто прийшов вшанувати всіх невинно закатованих радянським режимом.

Заступник директора Вінницького обласного молодіжного центру «Квадрат» Андрій Мельничук ознайомив з інформацією щодо проведення  обласного етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл Джура», який відбувається в смт. Сутиски. Він презентував фільм про депортованих українців до Казахстану «Три Івани».

Завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко навів низку яскравих прикладів політ репресій раннього українського відродження, представників ОУН-УПА, шістдесятників, Української Гельсинської групи, про їх внесок у творення Української Соборної Незалежної держави. Він провів аналогії щодо дій тоталітарного режиму з російсько-українською війною, яка триває восьмий рік.

Начальник Центрального міжрегіонального відділу Богдан ГАЛАЙКО презентував виставку «Реабілітовані історією» до Дня жертв політичних репресій, загостривши увагу на подіях Великого терору на Вінниччині.

Поліна Савелєєва, мешканка села Строїнці Вінницького району  розповіла про репресії, які відбулися її родині.

В заході взяли участь мешканці смт.Тиврова, освітяни, школярі, представники ЗМІ та громадських організацій.

 

Пам’ятаємо - перемагаємо!

Історична довідка  

16 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

День пам'яті жертв політичних репресій - щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.  

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом.  Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «Великого терору».

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового  репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного  УНКВД (голова),  обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Більш детальніша інформація за посиланням https://bit.ly/2RecUzh

 

13 травня у Вінниці, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ, відбулось поминальне богослужіння за загиблими героями російсько-української війни, що загинули у квітні 2021 року та за жертвами політичних репресій у часи радянської влади. 

Співробітники Центрального міжрегіонального відділу УІНП поіменно згадали усіх загиблих бійців у квітні 2021 року, їхні біографічні дані.

Після поминального богослужіння, біля меморіальної дошки, що встановлена на території Спасо-Преображенського кафедрального собору усі присутні вшанували пам'ять героїв-вінничан і жителів області, які загинули під час російсько-української війни, починаючи з 2014 року.

Учасники віддали шану укранським захисникам, що загинули у боях з російськими окупантами та проросійськими сепаратистами, й мали на меті згуртувати громадськість довкола пам’яті про загиблих військовослужбовців, вкотре нагадавши суспільству правду про російську агресію.

Серед учасників була методист відділу українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" Олена Козаченко.  Присутні згадали про страшні часи політичних репресій, помолилися за світлу пам'ять всіх невинно убитих українців...

 

Реабілітовано останнього розстріляного в СРСР воїна УПА

11.05.2021 

Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала Івана Гончарука – останнього розстріляного в СРСР бійця Української Повстанської Армії. Радянська влада стратила повстанця в липні 1989 року, коли тривала Перебудова.

У лавах УПА Іван Гончарук був із 19-річного віку – з липня 1944-го. За півтора роки був арештований та згодом засуджений до смертної кари. Однак за визначенням Воєнної колегії Верховного суду УРСР розстріл замінили на 20 років каторжних робіт і 5 років позбавлення прав.

Ув’язнення упівець відбував на Колимі. 17 серпня 1956 року його із "Севвостлага" МВД СРСР вирішив "звільнити за недоцільністю подальшого утримання в ув'язненні". В Україну ж зміг переїхати аж у 1975-му році, адже після звільнення права повертатися на батьківщину не мав. Жив із родиною на Харківщині і лише раз на три роки відвідував рідну Волинь.

Вдруге судили Івана Гончарука – на той час уже пенсіонера – в 1988-ому. Як зауважив тоді його адвокат – за ті ж злочини, які приписували повстанцю, коли відправляли на Колиму. Формальним приводом для суду над упівцем став донос односельчанина його сестри, який співпрацював із КҐБ і за її життя ворогував із сестрою Гончарука за земельну ділянку. Він буцімто впізнав Гончарука і за пів року після останнього приїзду повстанця на Волинь написав заяву про "злочини", скоєні під час війни проти радянської влади.

Судове засідання тривало п’ять днів.

«Це виглядало на виставу, – згадує сьогодні донька Івана Гончарука Наталя Воронова. – Нагнали повний зал народу. В основному школярі, підлітки.

П'ять днів говорили про звірства ОУН і УПА, але до справи Гончарука це не мало відношення. Із 50 осіб, заслуханих у суді, Гончарука особисто знали лише 15.

В останьому слові підсудний Іван Гончарук вину свою визнав частково і заявив: "На моїй совісті вбитих людей немає". Врешті вироком суду стала смертна кара. Її реалізували у липні 1989-го – після безрезультатного розгляду касаційних скарг.

Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві. Про це до Волинського обласного суду надійшов лист від 13 липня 1989 року від полковника КДБ А.Гринька.

Місце поховання донині невідоме. Для родини цю таємницю поки що не відкрили.

Детальніше про боротьбу, життя та загибель повстанця, а також судилища над ним можна прочитати у матеріалі Лесі Бондарук на сайті «Історична правда».

 

Український художник, якого Британія внесла до списку “Сто геніїв сучасності”

Художнику Івану Марчуку - 85 років

Міністерство культури та інформаційної політики привітало народного художника України Івана Марчука з 85-річчям.

"Іван Марчук - геніальний український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Його картини представлені в найкращих залах світу та вражають глядачів та мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Не випадково, що 2007 року британська газета "Дейлі телеграф" включила Івана Марчука до рейтингу 100 геніїв сучасності... Бажаємо Івану Марчуку здоров'я, натхнення та творчого довголіття!", - написали в міністерстві.

Іван Марчук – один із видатних сучасних українських митців, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва.

У доробку художника близько 5000 картин. За півстоліття творчої діяльності він мав понад 150 монографічних виставок та взяв участь у 100 колективних експозиціях в Україні та за її межами.

Додаткову інформацію можна знайти за посиланнями :

https://ukrainianpeople.us/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%85%d1%83%d0%b4%d0%be%d0%b6%d0%bd%d0%b8%d0%ba-%d1%8f%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%b1%d1%80%d0%b8%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%96%d1%8f/?fbclid=IwAR0udGg6xhHIx1tPeYXTS8ieMC2HF2O05P_QsbdQXxYbPHPPEpLsCIucK44

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3244242-zelenskij-iz-druzinou-vidvidali-vistavku-ivana-marcuka.html

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3244030-u-kievi-znajsli-primisenna-dla-muzeu-ivana-marcuka.html

 Цікаві сторінки української культури

Соратник Петлюри,

який прославив гопак на весь світ 

Хореограф із Черкащини Василь Авраменко зробив український народний танець популярним у всьому світі. Виступом танцівника насолоджувався президент США, а найвідоміший американський театр аплодував українцеві стоячи. Авраменко збирав гроші на перший український звуковий фільм і екранізував дві великі українські постановки.

Цього могло б не бути, якби не зустріч із Симоном Петлюрою.

Пік слави у Нью-Йорку

1931 рік. Нью-Йорк. Один із найвідоміших у світі театрів – Metropolitan Opera. Багатотисячна публіка  після запального гопака аплодувала стоячи. У залі були не лише етнічні українці, які прийшли подивитися на виступ земляків, а й численні глядачі-американці. Вони вперше бачили український танець, але також не приховували свого захвату.

На сцену під бурхливі оплески вийшов хореограф Василь Авраменко. Він святкував 10-ліття творчої кар’єри, а водночас і особистий ювілей – 35 років. Хоч Авраменко був ще молодим, а вже здобув світову славу й об’їздив із гастролями з десяток країн.

– На концерті публіка сама танцювала, – розповідає директорка Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника Парасковія Степенькіна, землячка Василя Авраменка.

Він народився за 16 кілометрів від Корсуня, у Стеблові. У цьому ж селі з’явився на світ Іван Нечуй-Левицький.

Зі слів директорки музею, під час концерту Авраменко виконував танець "Гонта".

– Василь був одночасно і балетмейстером, і режисером дійства. Можна сказати, що це був пік його кар’єри. Про цей концерт писало багато газет, – розповідає пані Степенькіна. Далі цитує одну з публікацій:

"Авраменко – людина виняткової особливості й високих талантів. Можливо, і геній. Йому тільки 35 років, а ось тепер як творець українського національного балету він став ідолом української еміграції в Америці"

Василя Авраменка називають "батьком українського танцю". Він зумів подати народну хореографію як окремий сучасний жанр мистецтва. А до великої сцени йшов крізь кров і піт: виростав сиротою, працював на шахті, їздив на заробітки до Росії, воював на фронті.

Більш розгорнуту інформацію дивіться за посиланням:

https://localhistory.org.ua/texts/statti/soratnik-petliuri-iakii-proslaviv-gopak-na-ves-svit/?fbclid=IwAR3WeFtrsm2u5zQ5FbQDRv7P7n6dr5R0AXoF-pemZ5KlFGmZQMM_TF6QSJk

Відділ українознавства вітає всіх Матерів України з Міжнародним днем Матері!  

Історична довідка 

"Велич особистості"

У зв'язку з необхідністю героїзації представників Донеччини, які виборювали Незалежність України рекомендуємо методичні матеріали.

Олекса Тихий. Чому донецький вчитель став «ворогом №1» для СРСР?

Олекса Тихий –  український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Він наголошував: через мову та культуру українці мають вибороти свою незалежність, взяти відповідальність за своє майбутнє .

Він був борцем за Україну в Донецьку у 70-х роках 20 століття. Був ворогом №1 для радянської системи і за українську ідентичність заплатив власним життям.

Як донецький вчитель Олекса Тихий рятував Донбас від русифікації дивіться в авторській програмі Ірини Фаріон "Ген Українців" - " Олекса Тихий - донецький українець із мовною зброєю в руках" за посиланням :

https://www.youtube.com/watch?v=vkSWkhUvdpw

 Українська Друга Світова

У зв'язку з необхідністю просвітницької діяльності щодо актуальності деяких питань ходу  Другої Світової війни та розвінчування міфів рекомендуємо для використання на уроках та в позакласній роботі методичні рекомендації Українського інституту національної пам'яті.

У 2014 році  Україна розпочала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення. Новий зміст Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом полягає у:

- переосмисленні подій Другої світової війни, руйнуванні радянських історичних міфів, чесному діалозі щодо складних сторінок минулого;

- рівному вшануванні пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкресленні солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй – як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та інших);

- перенесенні акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмові від святкування на користь вшанування.

Символ  відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги – червоний мак.

Друга світова війна – один із найбільших збройних конфліктів в історії людства. В ньому протистояли два військово-політичні блоки – держави Осі та Об’єднані Нації (Союзники). Друга світова війна розпочалася нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. У Другій світовій війні, що тривала шість років, брала участь 61 країна з населенням близько 1,7 млрд осіб. Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Воєнні дії велися на території 40 держав.

Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на частину території України, що входила тоді до складу Польщі, у перший свій день – 1 вересня 1939 року. До останнього дня війни, 2 вересня 1945 року, українці воювали на різних фронтах глобального конфлікту, часто – один проти одного. Однак історія української Другої світової – це, в першу чергу, історія окупації. Переважна більшість населення України, понад 30 млн, перебували в нацистській окупації. Загальні демографічні втрати України внаслідок війни 1939–1945 років становили 10,4 млн осіб, у тому числі майже 8 млн осіб через надсмертність і 2,4 млн осіб ненародженими. Великими були втрати цивільного населення – 5,2 млн осіб.

Сайт Українського інституту національної пам'яті, присвячений Другій світовій війні http://www.ww2.memory.gov.ua/

Інформаційні матеріали до змісту відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (2019)

Матеріали і рекомендації Українського інституту національної пам’яті до 70-річчя з дня завершення Другої світової війни

Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення

До Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Мак як символ Дня пам'яті та примирення

20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну

Набір листівок “Україна в роки Другої світової війни (1939-1945)”

Фотогалерея Другої світової війни

Електронні видання про українську Другу світову

Інфографіка про Другу світову війну

Відео

Рекомендуємо також відео начальника центрального міжрегіонального відділу УІНП  Богдана Галайка "Як і навіщо розвінчувати міфи про Другу світову війну" за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=_5JIuKS8m0Q

Перше засідання «Правого клубу»

1 травня 2021 року в ресторані «Фата-Моргана» в рамках інтерв’ю (запитання-відповіді)  відбулося перше засідання  «Правого клубу».

Тема засідання:

Перспективи українського національного проєкту на 30-му році незалежності.

Розмова відбулася з соціальним та військовим психологом, публіцистом, письменником, радником-викладачем СБУ  з питань боротьби з тероризмом та співпраці з цих питань з структурами НАТО, чільним українським політиком Олегом Покальчуком.

У засіданні клубу та обговоренні питань щодо необхідності поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді на всіх рівнях діяльності органів влади через відродження й повноцінну діяльність організацій Пласту, Просвіти, Українського козацтва, Меморіалу тощо брав участь завідувач відділу українознавства КЗВО «ВАБО» Володимир Лазаренко.

Важливою складовою зазначеного процесу є просвітницька діяльність щодо героїзації українського війська та пріоритетності перемог на 8-му році російсько-української війни.

Необхідно викривати та нейтралізувати діяльність колаборантів, сепаратистів та інших представників 5-ї колони в Україні.

У національно-патріотичній роботі варто впроваджувати 10-принципів Миколи Міхновського про самостійність України та постулатів американського адмірала-психолога Вільяма Макрейвена "Якщо хочете змінити світ, спочатку застеліть своє ліжко» щодо необхідності самостійного вирішення будь-яких проблем.

Зазначені засідання будуть практикуватись на Вінниччині при необхідності появи та вирішення гострих соціально-політичних проблем з залученням відповідних фахівців, що прискорюватиме процеси творення та утвердження громадянського суспільства.

3 травня минула 97 річниця від трагічної загибелі Миколи Міхновського

Микола Міхновський відкриває великий проєкт "Люди Свободи", як велична постать Української самостійної держави, яку він мріяв побудувати на теренах рідної землі.

Виставка «Люди Свободи» розповідає про 26 постатей, які своєю працею та боротьбою у минулому столітті зробили можливим відновлення незалежності України.

Ці люди дуже різні — поети і політики, військові і музиканти, науковці й художники. Їх опір теж був різноманітним — хтось боровся за свободу народу, хтось за свободу творчості, думки, хтось зі зброєю в руках, а хтось — із пензлем. Кожного з них жорстоко ламали — когось у тюрмі, когось у «шарашці», фізичними чи моральними тортурами. Жоден із них не мав можливості реалізувати свій потенціал на повну потужність. Вони не стали тими, хто очолив незалежну країну, не дописали чудової пісні чи вірша, не подарували світові ще одного важливого винаходу чи прекрасної картини. Але вони зуміли зберегти свободу в собі, пронести її через часи неволі.

Завдяки таким Людям, свобода стала реальністю для нас, і кожен з нас отримав можливість вільно реалізувати свій потенціал. Але героїв виставки 26. Останній з них віддав життя, щоб зберегти свободу України вже у ХХІ столітті. Тому, що ми готові відстояти свободу.

Організатори проекту: Український інститут національної пам’яті, Галузевий державний архів Служби безпеки України, Центр досліджень визвольного руху, UA:Перший.

Історична довідка: 

Микола Іванович Міхновський народився в сім’ї священника с. Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії 19 березня 1873 р. У цьому селі панувала атмосфера любові до всього українського, завдячуючи колишньому власнику села М. А. Маркевичу, видатному українському історику і етнографу.

Навчався М. І. Міхновський у Прилуцькій гімназії, що на той час була осередком вільнодумства на Полтавщині. У 1888 р. у гімназії стався інцидент з виключенням учнів, які відмовилися виконувати накази гімназійного керівництва на знак солідарності з загальностудентським страйком.

Вступивши у 1891 р. до Київського університету М. І. Міхновський не міг залишатися осторонь активного політичного життя серед студентської молоді. Він долучився до діяльності “Молодої громади” та Братства тарасівців.

Після закінчення університету працював в одній з адвокатських контор Києва, у той же час займався розповсюдженням творів видатних українських діячів, виданих за кордоном Російської імперії українською мовою, що на той час було заборонено.

У 1898 р. М. І. Міхновський переїхав до Харкова і взяв участь у діяльності місцевого українського гуртка. У 1900 р. став одним з засновників Революційної української партії (РУП). Своє бачення майбутнього України він виклав у брошурі “Самостійна Україна”, виданій у Львові. В ній він сформулював завдання українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст.: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”.

Проте, як виявилося, М. І. Міхновський та інші діячі РУП по-різному бачили шляхи досягнення проголошених ними завдань. У 1902 р. він заснував Українську народну партію, яка ставила першочерговим завданням політичної боротьби повну незалежність України. Політична програма партії була викладена у маніфесті “Десять заповідей”.

На початку ХХ ст. завдяки діяльності Харківського історико-філологічного товариства, зокрема найбільш видатних його представників М. Ф. Сумцова, Д. І. Багалія, громадсько-політичних діячів Б. М. Мартоса, Г. М. Хоткевича, М. І. Міхновського Харків став одним з основних осередків українського руху. Дякуючи останньому у Харкові видавалися такі газети українською мовою як “Самостійна Україна”, “Хлібороб”, “Слобожанщина”, “Сніп”.

У 1912 р. громадсько-політичні діячі українського руху у Харкові намагалися висунути кандидатуру М. І. Міхновського на виборах до IV Державної Думи, але це не було підтримано курією виборщиків.

Після вибуху Лютневої революції 1917 р. М. І. Міхновський щиро підтримав створення Української Центральної Ради, пропонуючи, щоб її лідери відразу виступили перед Тимчасовим урядом з вимогою повної політичної незалежності України. У цей час він активно працював над створенням українського війська, а 16 березня 1917 р. став головою “Українського військового клубу імені Павла Полуботка”.

М. І. Міхновський підтримав уряд гетьмана Скоропадського, але розійшовся у поглядах з очільниками Директорії, внаслідок чого був змушений виїхати на Кубань.

У 1924 р. він повернувся до Києва, де трагічно загинув 3 травня 1924 р.

Обставини смерті видатного політика і громадського діяча України наразі залишаються до кінця не з’ясованими.

На виставці представлено документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ про громадсько-політичну діяльність М. І. Міхновського: у Братстві тарасівців, в Українській народній партії, під час виборів 1912 р. до Державної Думи, про участь у культурному і громадському житті Харкова. Більшість представлених документів публікується вперше. Документи можна переглянути за посиланням:  https://cdiak.archives.gov.ua/v_do_145_narodzhennia_Mykoly_Mikhnovskoho.php

 Онлайн-обговорення документального фільму «І прийшла до нас війна»

28 квітня відбулося онлайн-обговорення документального фільму польського Фонду «Добра воля» про сучасну російсько-українську війну «І прийшла до нас війна». 

Фільм знятий на основі біографічних усноісторичних інтерв’ю з використанням оригінальних матеріалів з зони бойових дій у східних областях України. Автори фільму показують початок російсько-української війни з точки зору вдів загиблих бійців, зіставлених з розповідями очевидця.  

В обговоренні взяли участь:

• Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті.
• Аліна Добошевська, засновниця і президентка Фонду «Добра Воля» в Кракові, член Польського товариства усної історії. 
• Кшиштоф Кржижановські, режисер-документаліст. 
• Гелінада Грінченко, професорка кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та голова Української асоціації усної історії.
• Оксана Трибун, засновниця і голова Житомирської обласної організації «Воскресіння», партнерка Фонду «Добра Воля» в області кризової інтервенції та усної історії.
• Андрій Сидоренко (позивний «Монета»), солдат 8-го окремого полку спеціального призначення, учасник російсько-української війни.

Модератором заходу була завідувачка сектору обліку та збереження усноісторичних джерел та координаторка усноісторичних проєктів УІНП Тетяна Ковтунович. Серед учасників заходу була методист відділу українознавства КЗВО "ВАБО" Олена Козаченко.

Онлайн-обговорення транслювалося на Facebook-сторінці Українського інституту національної пам`яті. 

Подивитись фільм «І прийшла до нас війна» можна за посиланням: https://youtu.be/5RAi-dfis6M

 Онлайн-презентація освітнього проєкту 

«Діалоги про війну»

(як дітям розповісти про сучасну російсько-українську війну)

Освітній проєкт “Діалоги про війну” містить три відеорозмови учениці із ветеранами сучасної російсько-української війни на теми: “Що таке війна?”, “Чому Росія прагне захопити Україну?” та “Що таке сучасна російсько-українська війна?”. 

Презентація освітнього проєкту "Діалоги про війну" відбулася 15 квітня, о 15:00 в онлайн-форматі з трансляцією на фейсбук-сторінці інституту. 

Учасники презентації:

• Антон Дробович, Голова Українського інституту національної пам’яті 
• Любомира Мандзій, заступниця Міністра освіти і науки України
• Володимир Жемчугов, Герой України, співробітник ДП «Захист інформаційного простору» при Міністерстві культури та інформаційної політики України
• Олена Охрімчук, начальниця Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах
• Оля Гецко, учениця 6-Б класу Технічного ліцею Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (Вишгород), учасниця проєкту “Діалоги про війну”
• Юрій Пустовій, керівник експертної групи національно-патріотичного виховання Міністерства у справах ветеранів України 
• Олена Чинок,  засновниця авторської школи-гімназії “Гармонія”
• Надія Грачова, креативна та виконавча продюсерка проєкту “Діалоги про війну” 
• Олена Короп, режисерка-постановниця відео роликів “Діалоги про війну”
• Галина Клемпоуз, ветеранка російсько-української війни, учасниця проєкту “Діалоги про війну”
• Євген Биченко, ветеран російсько-української війни, учасник проєкту “Діалоги про війну”

Детальніше про проєкт: 

Освітній проєкт "Діалоги про війну" підготовлений Українським інститутом національної пам’яті за ініціативи Міністерства культури та інформаційної політики України та Героя України Володимира Жемчугова.

Окрім трьох тематичних відеорозмов на тему російсько-української війни проєкт містить методичні рекомедації. У них ви знайдете три тематичні матриці (мануала) до заняття з можливими варіаціями завдань щодо опрацювання відео. Методичні рекомендації складаються з таких розділів: мета проведення уроку або позакласного заходу, ключові повідомлення, словничок, рекомендовані форми проведення уроку / заходу, практичний блок (методи та прийоми опрацювання відео ресурсів в освітньому просторі), переліки питань для підсумкового обговорення та домашнє завдання. 

Даний проєкт може стати в пригоді вчителям історії, учням 5–7 класів, військовослужбовцям, журналістам, державним службовцям, працівникам музеїв, бібліотекарям, фахівцям із національно-патріотичного виховання, громадським активістам.

Ознайомитись та завантажити матеріали проєкту "Діалоги про війну" можна за посиланням: https://cutt.ly/WcVZfLy.

Завантажити уроки у високій якості.

Методичні рекомендації до використання в освітньому просторі проєкту «Діалоги про війну»

Завантажити PDF