Блог відділу українознавства

середа, 15 лютого 2023 р.

Українці вже другий рік поспіль святкують День

єднання України. Хай розум, воля і любов до

рідного краю згуртовують нас для здійснення

високої мети – процвітання соборної, незалежної

демократичної та могутньої України, надійної

запоруки добробуту й щасливого життя її народу.

Хай українська ПЕРЕМОГА стане поштовхом для

здійснення всіх цих мрій!

У Києві відбулись Х Бандерівські читання на тему «Філософія української перемоги.

Візія Великої України»

10 лютого онлайн відбулись Х Бандерівські читання на тему «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Захід був присвячений тим, хто своє життя поклав за Велику Україну та заради нашого майбутнього. Подія відбулась у партнерстві з Національним музеєм Революції Гідності та за технічної підтримки компанії IQConference.

Х Бандерівські читання витворені у фронтових умовах. Засновник та частина учасників тримали включення з фронту. У цей день захисники взяли на себе ще один обов’язок. Для нас вони розмірковували про те, як облаштувати Україну після перемоги, які геополітичні завдання перед нами постають та як посприяти утворенню національних держав на рештках російської імперії.

Серед військових, що взяли участь у події завдяки включенням та офлайн:

Юрій Сиротюк – солдат-гранатометник у складі 5 Окремого штурмового полку, засновник Бандерівських читань; Олег Тягнибок – майор ЗСУ, голова Всеукраїнського об’єднання “Свобода”; Андрій Тарасенко – військовослужбовець ЗСУ, голова політичної партії «Правий Сектор»; Богдан Галайко – молодший сержант ЗСУ, начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті; Михайло Галущак – військовослужбовець ЗСУ, кандидат історичних наук; Богдан Бутковський – військовослужбовець ЗСУ, депутат Тернопільської обласної ради.

Відтак слухачі цієї безпрецедентної візіонерської події почули доповіді від вояків, науковців, студентів та пасіонаріїв.

Учасників заходу привітали: Олег Медуниця, голова ОУН (б), Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, Михайло Головко, голова Тернопільської обласної ради, кандидат економічних наук, Ігор Пошивайло, директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

Під час першої частини доповідачі зосередилися на змістових засадах філософії української перемоги. Окрема увага була зосереджена на впливові московсько-української війни 2014–2023 рр. на трансформацію українського націоналізму – Олександр Сич, доктор політичних наук, професор кафедри ІФНТУНГ, професор кафедри Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, голова Івано-Франківської обласної ради. Також на фактори дестабілізації і стабілізації національного буття для України, спричинені війною у виступі Петра Іванишина, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, секретар Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова.“Перемога української мови за невидимими законами Духу творила і творить перемогу нашої нації…”, – вкотре зауважила Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка».

Відбулися дві світоглядові дискусії.

У блоці “Україна після перемоги: план внутрішніх перетворень” учасники розглянули питання післявоєнної відбудови України: внутрішньополітичні перетворення, які держава має пройти для встановлення балансу соціальної і національної справедливості, а також кроки, що дозволять створити сприятливий економічний клімат. Крім того – механізми залучення мільйонів українців, що виїхали закордон, до творення міждержавної політики та збереження національної пам’яті. До цього блоку долучилися з питаннями освіти працівники відділу українознавства завідувач відділу українознавства Володимир Лазаренко та методист відділу українознавства Олена Козаченко, оскільки питання винесення української літератури та історії України при складанні ЗНО за вибором, є злочинним у воєнний час, в якому Україна перебуває майже рік. Українська мова, українська література, історія України – це дисципліни, на яких формується свідомість та ідентичність особистості, громадянина України.

У блоці “Світ з Великою Україною і без Росії: нові перспективи” йшлось про наступне: як спонукати західних союзників прийняти нашу ідею розпаду Росії на національні держави як обов’язкову умову української перемоги у війні? Як США і решта Західного світу ставитимуться до України, яка перемогла у війні: держави з понад мільйонним військом, великою кількістю західного озброєння і суттєвим авторитетом щонайменше на регіональному рівні? Чи не будуть вони налаштовані вороже до свого потенційного конкурента? Як у разі вступу України в ЄС нейтралізувати політику вивищення прав меншин над більшістю? Зокрема у боротьбі за повне скасування московської ідеологічної присутності в Україні, позбувшись їхнього язьїка, літератури, інтерпретації історії і церкви. чи отримає кремль достатню підтримку від Китаю, Ірану і Північної Кореї для того, щоб витримати протистояння із Заходом?

“Час Великих викликів потребує Великих Людей. Великих Людей народжують Великі Ідеї і Чини. Степан Бандера є уособленням Великої Ідеї і Чину. Ідеї українського націоналізму. Ідеї Вищої за власне життя.

В ім’я життя Нації і Держави. Щороку з часу революції Гідності ми проводимо Бандерівські читання як світоглядний Майданчик Синергії людей Ідеї та Чину. Людей, які знають що націоналізм – це природній імунітет нації, життєвонеобхідний для захисту, збереження та утвердження Державності та Нації.

Але тепер, в умовах екзистенційного бути чи не бути, цього замало. Україна має не просто зберегтися і вижити, Україна має стати Великою. Моральним лідером світу, геополітичним гравцем”, – підсумовує мету заходу засновник Бандерівських читань, захисник Бахмута у складі 5-го окремого штурмового полку ЗСУ Юрій Сиротюк.

В рамках національно-патріотичного виховання свідомої молоді був проведений Конкурс есе для молоді «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Також під час Х Бандерівських читань відбулось нагородження переможців цього конкурсу.

У конкурсі взяли участь 58 візіонерів. Гранатометний взвод 5 Окремого штурмового полку забезпечив призовий фонд для трьох лавреатів у розмірі 22 тисяч гривень. Найкращі 13 есеїв увійшли до збірника Бандерівських читань.

Наприкінці події відбулась презентація збірника наукових робіт та есе. До нього увійшли найпотужніші візіонерські праці.

Зокрема, із такими темами: “Україна як модератор північної Євразії”; “Воєнна економіка — запорука національної безпеки України в ХХІ столітті”; “Україна і війна: фактори дестабілізації і стабілізації національного буття”; “Мова: тріюмфальна хода крізь сторіччя”, “Покарання рашистів за злочини у війні проти України — превенція для тоталітарних режимів світу”; “Дух війни нікого не звільняє зі служби”: якою має бути українська національна пам’ять”; “Уникнення демографічної катастрофи як національний пріоритет”; “Філософія української перемоги. Якою буде деокупація?”; “Ветерани визвольної російсько-української війни: від соціального патерналізму до економічної пасіонарності” та інші праці.

Усі охочі можуть придбати збірник. Умови тут https://tinyurl.com/2cyarrw3

Прикметно, що Х Бандерівські читання відбулись завдяки спільнокошту. Великою українською родиною було зібрано 233 383 грн та 200 доларів на організацію Бандерівських читань та друк книги «Філософія української перемоги. Візія Великої України». Таким чином, українці самі визначили вагомість заходу й тем, на яких ми сфокусувалися.

Всю подію можна переглянути за посиланням:

https://youtu.be/O_MQOI9yUIU

Цьогоріч окрім друкованого видання організатори запропонували глядачам також формат доповідей та вітальних слів переглянути у ВІДЕОКНИЗІ Х Бандерівські читанння:

Х Бандерівські читання. Відеокнига

Захід організував Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень».

Партнери заходу:

Національний музей Революції Гідності, Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини, гранатометний взвод 5 Окремого штурмового полку, Армія Інформ, освітня ініціатива “Хлопці з лісу”, ГО “Український студент”. Технічний партнер – компанія IQConference.

Довідка:

Проект Бандерівські читання був заснований 2014 року в розпал Революції Гідності як інтелектуальне обговорення бандерівських ідей та вироблення візії української держави.

Він традиційно відбувається в перших днях лютого в час створення Організації Українських націоналістів 1929 р. як руху, який поставив за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток.

• І Бандерівські читання 1 лютого 2014 р.

• ІІ Бандерівські читання «Якою має бути Українська Самостійна Соборна Держава в XXI столітті та «питання Москви» були проведені 2 лютого 2015 р.

• ІII Бандерівські читання на тему «Візія Української держави в ідеології українського націоналізму» відбулися 3 лютого 2016 р.

• IV Бандерівські читання: «Як завершити українську національну революцію» проведені 2 лютого 2017 р.

• V Бандерівські читання: «Місія України та національні інтереси в глобалізованому світі: візія націоналістів», 9 лютого 2018 р.

• VІ Бандерівські читання «Економічний націоналізм та соціальна справедливість», 1 лютого 2019 р.

• VII Бандерівські читання “Націоналізм VS глобалізм: нові виклики”, 8 лютого 2020 р.

• VIII Бандерівські читання «Український націоналізм в сучасному ідеологічному протистоянні», 30 січня 2021 року

• ІХ Бандерівські читання «Світ ідей Степана Бандери та виклики XXI століття».

Залишайтеся з нами та підписуйтесь на наші сторінки!

https://www.facebook.com/nac.ussd

https://www.facebook.com/bandera.chyt

https://www.instagram.com/banderareadings/

www.ussd.org.ua

середа, 1 лютого 2023 р.

Онлайн - зустріч військового з учнями Вінницького гуманітарного ліцею №1 ім.М.І.Пирогова

В рамках національно-патріотичного виховання 3 лютого була проведена зустріч учнів ліцею з воїном з артрозвідки, з підрозділом якого навчальний заклад співпрацює не перший місяць. Вони стримують ворога  на східному напрямку. Зустріч відбулася у співпраці з відділом українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти". Методист відділу українознавства, вчитель української мови та літератури Вінницького гуманітарного ліцею №1 Олена Козаченко була модератором зустрічі.

Відбулася цікава онлайн - зустріч з учнями 5- х класів. Діти могли поспілкуватися з нашим захисником, поставити йому запитання. 

Розмова вийшла дуже цікавою та захоплюючою, оскільки наш воїн поділився вміннями та навичками ведення  бою за допомогою новітніх технологій, проаналізував причини та наслідки сучасної російсько-української війни з історичної точки зору, подякував учням за їхні малюнки та стрічки, які вони передали на фронт. Діти подякували нашим захисникам,  побажали міцного здоров'я й повернутися живими з ПЕРЕМОГОЮ! 

Все буде Україна! Разом ми незламні! 

Відділ українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" запрошує освітян області взяти участь у ІІІ Міжнародному конкурсі для вчителів закладів загальної середньої освіти України та освітніх установ української діаспори «Українознавчі пріоритети освітнього процесу» 20 січня – 05 квітня 2023 року.

Детальніше про умови конкурсу можна дізнатися за посиланням http://ndiu.org.ua/book/2023/konk-v-inf.pdf

понеділок, 30 січня 2023 р.

29 січня вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року. Як склалися долі учасників бою – інфографіка

29.01.2023 29 січня вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року. Як склалися долі учасників бою – інфографіка

Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Водночас довгий час бій під Крутами був оповитий низкою міфів. Найпоширенішим був міф про те, що армії Муравйова протистояли 300 слабко підготованих студентів і гімназистів. Насправді ж у бою під Крутами брали участь понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів, які підтримував саморобний бронепоїзд – 76-міліметрова гармата, встановлена на залізничній платформі.

Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою. Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.

Що рідко згадувалося приналежно до бою під Крутами, так це його геополітичний контекст і значення. Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.

Чому бій під Крутами від самого початку обріс міфами?

Причиною часто ставала політична кон’юнктура та емоції, які завжди супроводжували цю історію. Адже самопожертва викликає одні з найсильніших емоцій.

У бою під Крутами 29 січня 1918 року з боку УНР брали участь кілька військових формувань – курсанти 1-ї української юнкерської школи імені Богдана Хмельницького, студенти Студентського куреня, козаки місцевого Вільного козацтва та інші менш численні підрозділи. Втім, пізніше увага зосереджувалася здебільшого на Студентському курені. Головним чинником стала доля студентів, яких в умовах важкого відступу взяли в полон і розстріляли більшовики. Образ відважних юнаків, які добровільно пішли захищати Батьківщину й пожертвували життями за свої переконання, був одним із найсильніших в українській історичній пам’яті впродовж десятиліть. І цей образ загалом відповідає дійсності.

Після звільнення Києва від більшовиків юнаків перепоховали у столиці, ту церемонію відвідали тисячі киян. Оборона Києва, його подальша більшовицька окупація і швидке звільнення були першими воєнними досвідами мешканців столиці. Образ юнаків, яким було трохи більше як 20 років, які пожертвували собою заради України й оборони столиці, став частиною тогочасної колективної пам’яті та свідомості. Порівняння загиблих крутянців із героями битви під Фермопілами – його нібито на церемонії перепоховання вжив Микола Зеров, який тоді викладав у 2-й українській імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії, – відповідало способу думок та відчуттів тогочасної української публіки. Іншим наслідком порівняння зі спартанцями стало хибне враження, що під Крутами загинуло щонайменше 300 студентів.

Пізніше ідеологічне протистояння між прихильниками Михайла Грушевського та гетьмана Павла Скоропадського породило низку статей, де Центральну Раду звинувачували в тому, що під Крути на вірну смерть вона відправила підлітків – «молодь, напівдітей, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках», як висловився історик Михайло Дорошенко. Пізніше на ці статті посилалися дослідники, розповідаючи про Крути. Детальніше про це розповідає рубрика «АнтиМіф».

Курсантів 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького та козаків Вільного козацтва, які винесли на своїх плечах головний тягар бойових дій, рідко згадували в контексті бою під Крутами. Частина з них приєдналася до Запорізького загону генерала Прісовського, який обороняв Київ, а пізніше опинилась у 2-му Республіканському курені підполковника Болбочана, який був розгорнутий у 2-й Запорізький полк.

Вся слава й пам’ять про бій під Крутами дісталася Студентському куреню – як і думка, що всі вони полягли в тому бою.

Насправді багато крутян зробили військову й не тільки кар’єру. Долі декого врешті склалися суперечливо. Багато хто дожив до поважного віку.

Яків Рябокінь-Рогоза-Розанов, сотник Армії УНР. У бою під Крутами командував третьою сотнею 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Вчився в Полтавській духовній семінарії, але Перша світова війна змусила змінити духовне покликання на військову справу. В 1917 році добровольцем пішов до війська, а згодом як старший унтерофіцер вступив до 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

У бою під Крутами, коли зі строю вибули старшини, взяв на себе команду над лівим крилом бойового порядку, без втрат вивів з бою третю сотню юнаків та долучену до неї частину Студентського куреня.

Повернувся до Києва, продовжив бої з бандами Муравйова. Закінчив Київську інструкторську школу старшин. Воював у Запорізькому корпусі та 1-му Гуцульському полку морської піхоти. Брав участь у Першому зимовому поході, але захворів на тиф. Згодом сформував із земляків з Цибулева повстанський загін, з яким долучився до армії Михайла Омеляновича-Павленка та 4-ї пішої Київської дивізії, з якою відбув усі походи та бої 1920 року.

У 1921-му брав участь у Другому зимовому поході – в повстанській групі Палія-Чорного. Після розгрому рейду Юрія Тютюнника ще два роки вів партизанську боротьбу проти більшовиків у загонах Гайового й Струка.

Після завершення боротьби оселився на Житомирщині. З 1924-го по 1932 рік був торговельним інспектором шведської фірми «Діябольо». Коли залишився без роботи, поїхав до друзів у Варшаву. Там помер 1937 року від запалення легенів. Похований на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.

Митрофан Швидун, юнкер 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького

Після початку інтервенції російської Червоної гвардії пішов добровольцем в одну із сотень, сформовану з юнкерів його школи, для захисту незалежності Української Народної Республіки. У бою під Крутами отримав поранення у праву ногу вище коліна.

За Гетьманату Павла Скоропадського служив у Запорізькій дивізії. Пізніше – на панцерних потягах «Стрілець», «Вільна Україна» та «Кармелюк». Мав звання хорунжого.

У грудні 1918 року був тяжко поранений у ліве плече, після чого його рука всохла. Попри це лишився на стройових посадах Армії УНР – в штабі 1-ї Запорізької дивізії.

Після поразки Української революції оселився на Волині. Брав участь у діяльності української громади. У 1941-му очолив «Союз українських комбатантів» – організацію, яка опікувалася справами колишніх вояків української армії. Її секретарем став ще один крутянець, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої Василь Дзюблик.

Швидун був організатором Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися в лавах УПА.

На початку 1944 року емігрував. Деякий час викладав у Оксфордському університеті. Помер там наприкінці 1980-х.

Донька Ольга – зв’язкова УПА – отримала 10 років сталінських таборів.

Іван Митрусь, сотник Армії УНР, учасник бою під Крутами

Уродженець Кубані, навчався в Кадетському корпусі в Тифлісі, але був виключений за українофільство — між його книжками знайшли «Кобзар» Тараса Шевченка.

Під Крутами перебував у Помічному студентському курені Січових стрільців. Був учасником Першого зимового походу, старшина 2-го Кінно-Запорізького полку. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої.

Після поразки Української революції продовжив боротьбу у Війську Польському, був контрактним поручиком VII полку люблінських уланів. У вересні 1939-го командував 1-м ескадроном 9-ї дивізії піхоти, потрапив до німецького полону, в 1940 році був звільнений як українець.

Приєднався до польської підпільної Армії крайової, очолив відтворений ескадрон 9-го уланського полку, який у липні 1944-го під час акції «Буря» захопив казарми в місті Мінськ Мазовецький.

Загинув у рядах Армії крайової під час німецької окупації, ймовірно у Варшавському повстанні, на допомогу якому вирушив його ескадрон.

Никифір Блаватний, організатор і курінний отаман Уманського коша Українського вільного козацтва

Випускник Тифліської військової школи, учасник Першої світової війни, мав звання капітана. Українізовував 14-й запасний піхотний полк в Умані.

У березні 1917 року обраний військовим комісаром Уманського повіту, займався організацією вільного козацтва.

У бою під Крутами очолював курінь Чорних гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської України Армії УНР. Після бою Чорні гайдамаки ще дві доби стримували російських більшовиків на залізничній станції Кононівка та в Яготині. А після повернення до Києва взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал». Блаватний командував однією з трьох колон, що штурмували завод. На чолі Чорних гайдамаків брав участь в обороні Києва.

Після проголошення Української держави Никифір Блаватний опинився в найближчому оточенні гетьмана Павла Скоропадського, був вчителем української мови його сина Данила. Після антигетьманського повстання разом з родиною гетьмана емігрував до Європи.

Пізніше за сприяння професора Дмитра Дорошенка перебрався до Аргентини. Брав участь у культурному й політичному житті української діаспори, був членом «Просвіти», комбатантських організацій та гетьманського руху, редагував місцеві українські часописи й дописував до них.

Помер у квітні 1941-го у 55 років.

Ігор Лоський, боєць Студентського куреня

Син історика й дипломата Костянтина Лоського. Навчався у 2-й Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві. У бою під Крутами був важко поранений. Йому тоді ледве виповнилося 17.

Два роки працював у Міністерстві закордонних справ УНР. Після поразки Української революції 1917–1921 років опинився в еміграції, продовжив навчання в університетах Відня, Праги, Берліна. У Празі брав активну участь в українському громадському житті, став одним із засновників товариства «Український стяг». У Берліні як співробітник Українського наукового інституту працював під керівництвом професора Дмитра Дорошенка, підготував монографію про Івана Богуна.

У 1932 році переїхав до Львова. На запрошення митрополита Андрея Шептицького отримав посаду вчителя Малої греко-католицької семінарії. Викладав історію та французьку мову, обіймав посаду співредактора часопису «Хліборобський Шлях».

Помер раптово на 36 році. Залишив спогади про бій під назвою «Крути».

У бою під Крутами брали участь дві жінки, сестри-жалібниці Олена Мельничук (доктор Кобизька) та Клавдія Дубівна (Очередько). Обидві продовжили бойовий шлях у складі армії УНР.

Клавдія Дубівна (Очередько), сестра-жалібниця, учасниця бою під Крутами

Продовжила бойовий шлях у складі армії УНР. Очевидно, стала дружиною сотника медицини Армії УНР Івана Очередька. У 1920 році вона разом із пораненими опинилася в таборі інтернованих вояків армії УНР в Тарнові.

За спогадами крутянця Левка Лукасевича, померла на еміграції в 1960–1970 роках.

Олена Мельничук (доктор Кобизька), сестра-жалібниця, учасниця бою під Крутами

Після нього закінчила загальноосвітні курси гімназії Стельмашенка та фельдшерські курси, повернулася в лави армії. В кінці 1919 року виїхала в Галичину з епідемічним шпиталем, із яким до 1920-го була в польському полоні в Коломиї, а пізніше – в таборах для інтернованих у містах Каліш та Щипйорно.

Перебралася до Чехії, вступила на курси медичного факультету Карлового університету, стала слухачем педагогічного інституту імені Драгоманова. Входила до Спілки українських лікарів Чехії, була фахівцем із внутрішніх хвороб.

За спогадами крутянця Левка Лукасевича, померла на еміграції в 1960–1970 роках.

29 січня - День пам'яті Героїв Крут.

До цієї пам'ятної дати у секторі правової інформації 26 січня відбувся урок пам’яті "Героїчна сторінка Героїв Крут", на який завітали студенти Харківського автомобільного університету, а також до заходу приєднались студенти Вінницького технічного фахового коледжу через платформу ZOOM

Запрошені спікери:
Богдан Галайко, начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук представив учасникам заходу  презентацію: «Герої Крут – перші кіборги».

Володимир Лазаренко, зав. відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» виступив з темою: «Патріотичний чин героїв Крут».

На заході була представлена книжкова виставка "Герої нашої історії", яку підготували працівники відділу документів із гуманітарних, технічних та природничих наук.

Також присутні переглянули уривки з фільму «Крути 1918», а на прикінці заходу вшанували пам’ять полеглих героїв хвилиною мовчання.

вівторок, 24 січня 2023 р.

До Дня Соборності України 23 січня 2023 року в секторі правової інформації ВОУНБ ім. В. Отамановського відбувся урок державності «Соборність України: значення для сьогодення» для студентської молоді Харківського автомобільного університету.

Володимир Лазаренко – завідувач відділу українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" розповів про:

важливості національного єднання;

ключових діячів Української революції М. Грушевського, В. Винниченка, П. Скоропадського;

основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр;

уроки Соборності для сучасної України.

Іван Нестеренко - доктор економічних наук, ветеран, учасник акції "Живий ланцюг" поділився спогадами про подію.

Катерина Осадчук - бібліотекарка сектору правової інформації презентувала книжкову виставку "Утворення української державності" (1917-1921 рр.).

До Дня Соборності України, у стінах Харківського національного університету Міністерства внутрішніх справ, який тимчасово розміщується у м. Вінниці експонується виставка Українського інституту національної пам'яті «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір».

20 січня завідувач відділу українознавства КЗВО «ВАБО» Володимир Лазаренко згадав у своєму виступі перед студентами Харківського національного університету МВС дві рівнозначні за вагомістю події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель.

105 років тому – 22 січня 1918 року – Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, ніби-то Української держави не існувало, її вигадали більшовики.

А проголошення соборності УНР і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання в одній державі українських земель, які до цього були розділені кордонами тогочасних імперій.

У виступі зазначено перебіг подій Української революції 1917-1921 років у різних регіонах, а також українському національному руху цієї доби за межами України.

Разом із студентами завідувач відділу українознавства КЗВО «ВАБО» Володимир Лазаренко відвідав виставку, яка складається з 14 тематичних банерів, кожен з яких присвячений окремому регіону України або ареалу діяльності українського національного руху. Зокрема, йдеться про Київщину, Волинь, Поділля, Слобожанщину, Галичину, Крим тощо. Обраний авторами підхід дозволив переконливо продемонструвати, що революційні події сто років тому мали загальноукраїнський характер: на сході і заході, півночі та півдні – скрізь в Україні відбулося національне пробудження, почалося державотворення.

У роботі над створенням виставки взяли участь співробітники регіональних представництв Українського інституту національної пам’яті. Кожен з них запропонував важливі віхи та акценти для представлення подій Української революції у своєму краї. Завдяки архівним, музейним та приватним колекціям, наданим у розпорядження авторів, виставка наповнилася унікальними фотографіями тієї доби.

Все буде Україна! Разом до ПЕРЕМОГИ!

пʼятниця, 20 січня 2023 р.

Інформаційні матеріали до Дня Соборності України – 2023 та 105-ї річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки

17.01.2023 Інформаційні матеріали до Дня Соборності України – 2023 та 105-ї річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки

Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлене Указом Президента України «Про День Соборності України» від 13 листопада 2014 року № 871.

Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі.

Він увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це – основоположна віха українського державотворення.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991-го. Втім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX столітті її проголосила Українська Центральна Рада 22 січня 1918 року IV Універсалом. А за рік, 22 січня 1919-го, на Софійському майдані в Києві відбулося об’єднання в одну державу Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.

Через невдачу Української революції 1917–1921 років державність зберегти не вдалося. Тому у XX столітті українці змушені були продовжувати боротьбу за неї, аж до відновлення незалежності в 1991-му.

Ключові тези

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагомістю події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель.

105 років тому – 22 січня 1918 року – Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Української держави не існувало, її вигадали більшовики.

22 січня 1918 року вперше у XX столітті українці проголосили незалежність власної держави – Української Народної Республіки. 24 серпня 1991-го відбулося її відновлення.

Проголошення соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі, що увінчав соборницькі прагнення українців, розділених кордонами тогочасних імперій. На початку ХХ століття після падіння імперій українці об’єдналися у власній державі. Сьогодні, через трохи більше століття після проголошення Акта Злуки, ми обʼєднані у відстоюванні своєї незалежності і держави. А після перемоги над російським агресором Україна відновить свою соборність.

Термін «соборність» має кілька значень. Це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на суцільній території. І духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Соборність – це також територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта українських земель є нашою спільною метою.

Соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні соборність для України означає деокупацію всіх територій, захоплених ворогом, відновлення єдності з Донеччиною, Луганщиною та Кримом.

Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього. Коли ми, люди з різних регіонів країни, разом працюємо, створюємо знакове й важливе, боремося з окупантами.

Радянська та російська пропаганди завжди нав’язували переконання, що українці діляться на «східняків» і «западенців». Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість і спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає своє майбутнє. Ця пропаганда зазнала краху.

Українська незалежність понад 100 років тому зазнала поразки від більшовиків, зокрема, через використанням ними методів гібридної війни: невизнання своїх військ на території УНР, створення маріонеткових псевдореспублік, підтримку антиукраїнських рухів. Але також – через періодичний брак згуртованості в діях, попри спільне бажання українців жити в обʼєднаній державі. Сьогодні Російська Федерація знову прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю. Тож так важливо залишатися монолітними в боротьбі проти ворога.

Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність держави буде цілковито відновлена тільки після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

Цьогорічна кампанія до Дня Соборності України проходить під гаслом «Україна соборна. Разом до Перемоги!».

Завантажити ролик для показу або трансляції

Історична довідка

22 січня 1918 року. Проголошення незалежності

Лютнева революція 1917 року призвела до ліквідації імперського режиму та встановлення Тимчасового уряду. Майже по всій Україні були ліквідовані органи царської адміністрації – тепер на місцях керували комісари.

Повалення самодержавства відкрило можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами. Осередком згуртування громадських і політичних сил стала Українська Центральна Рада, створена 17 березня 1917 року в Києві. Поступово вона перетворилася на всеукраїнський представницький орган, а згодом – парламент Української Народної Республіки.

23 червня того ж року Центральна Рада I Універсалом проголосила автономію України й закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня створила Генеральний Секретаріат, який по суті був першим українським урядом революційної доби.

Більшовицький Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів несли загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом вона утворила Українську Народну Республіку.

У грудні Рада народних комісарів у Москві висунула ультиматум Центральній Раді: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги та звинуватили Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком своєю чергою оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні». 7 січня 1918 року більшовики розпочали військове вторгнення в Україну. На середину січня вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ.

Бойові дії спонукали Центральну Раду остаточно відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: «Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили».

22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила незалежність УНР IV Універсалом. Це стало логічним етапом визвольного руху доби Української революції. Документ містив чотири головні положення: 1) проголошення самостійності Української Народної Республіки; 2) доручення Раді Народних Міністрів укласти мир із Центральними державами; 3) оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; 4) декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Так уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

22 січня 1919 року. Акт Злуки

Об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почалося невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині та ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (попередній). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віцепрезидентом УНРади (Української Національної Ради ЗУНР) Левом Бачинським.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося:

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував документ – надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки. Розпочалася активна співпраця між двома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах.

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках. Відголосом історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу та незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів.

Вершиною співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Проте Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

Цитати про Соборність

«Перейдемо від фраз про Соборність до здійснювання цієї великої Ідеї в буденному житті».

«Хай слово «Соборність» не буде тільки книжковою фразою, але щоденним хлібом та правдивою Ідеєю наших буднів!»

Михайло Дяченко (Марко Боєслав), «За соборний моноліт», 1950 рік

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів».

Іван Франко, «Одвертий лист до галицької молодежі», 1905 рік

«Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всій Україні, без огляду на державні кордони. Коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т.д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно, як нерозлучну і єдину цілість».

Микола Міхновський, «З закордонної України»

«Сучасні події нинішньої російської агресії лише підсилюють значущість того Акта злуки УНР і ЗУНР, який відбувся … на площі біля стародавньої Софії Київської. Бо знову Україну хочуть «пошматувати» та розділити, силою забравши її землі, встановивши штучні кордони й сірі зони, посваривши наш народ, пропагандою ввівши в оману. Тому для нас свято Соборності є дуже важливим, бо воно нагадує про найголовніший урок нашої спільної історії: в єдності – сила, в розділенні – поразка».

Епіфаній, предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України, 2022 рік

«Зараз ідея соборності є чимось життєво необхідним для українського народу, оскільки соборність – це означає дбати про те, що об’єднує. Навіть більше, це означає ставити за найвищу цінність усе те, що може нас об’єднувати, надихати й робити сильнішими, бо разом нас не подолати».

Блаженніший Святослав, глава Української греко-католицької церкви, 2022 рік