«Чорнобильське досьє КҐБ» презентували біля ЧАЕС і провели тур зоною відчуження
Другу книгу документів про катастрофу на Чорнобильській атомній електростанції символічно презентували у Чорнобильській зоні відчуження. Онлайн-трансляція відбувалася на офіційній сторінці Українського інституту національної пам’яті. А після презентації підписникам сторінки провели відео-тур по локаціях, зокрема показали місто Чорнобиль та місто Прип’ять, об’єкт «Чорнобиль-2».
У другій книзі збірника документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» опубліковані документи, які охоплюють період з початку 1970-х і до листопада 1986 року: від початку будівництва ЧАЕС до введення в експлуатацію об'єкту «Укриття» («Саркофаг») після Чорнобильської катастрофи.
Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович зазначив: «Робота над «Чорнобильським досьє КҐБ» розпочалася задовго до виходу відомого на весь світ серіалу HBO «Чорнобиль». І зараз матеріали цієї книги потрапляють у систему резонансу, який створив фільм. У цих матеріалах можна знайти багато інформації, що допоможе поглибити розуміння трагедії, зокрема: передумови катастрофи, рапорти і матеріали, які говорять про маленькі аварії, які сталися на ЧАЕС і були приховані».
Також пан Антон підкреслив: «Ця книга продовжує той напрям, який ми взяли в Українському інституті національної пам’яті давно, а саме: висвітлення історичної правди про трагічні, резонансні події минулого. І нам дуже приємно, що більшість документів, які викладені в цій роботі, взагалі публікуються вперше. Це дозволить не тільки Україні, а й усьому світі розширити доступ до правди про злочини тоталітарної системи, загалом про цю катастрофу і про те, що людство має засвоїти правильні уроки».
Директор Галузевого державного архіву СБУ й один із упорядників видання Андрій Когут розповів, що коли упорядники починали працювати над темою, то розраховували на те, що вийде один збірник, який достатньо висвітлить те, як КҐБ бачило трагедію на Чорнобильський АЕС, починаючи від моменту будівництва до 1991 року.
«Коли ми почали працювати над упорядкуванням першої книги документів, виявилося, що матеріалів дуже багато і весь масив ми розбили на дві теми – з 1986 року до 1991 і другий масив – будівництво і сама аварія. Так, серед документів, що увійшли до нової книги є повідомлення про аварії, що сталися до 1986-го, транскрипт телефонних переговорів на ЧАЕС в ніч аварії 26 квітня, примірник першого повідомлення про аварію, інформація про початок розслідування аварії та будівництва «Саркофагу», – уточнив пан Андрій.
Заступник Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Максим Шевчук у своїй промові наголосив на тому, що Чорнобильська трагедія стала не лише українською, вона стала всесвітньою.
«Не зважаючи на те, скільки років минуло від часу трагедії, а й досі відбувається багато дискусії з приводу того, як була побудована станція, як вона працювала, як відбулася сама аварія. І робота з поширення архівної інформації у суспільстві робить великий вклад у те, щоб ці дискусії закінчувалися логічно, а люди знали правду», – підсумував пан Максим.
Перший заступник Генерального директора ДСП «Чорнобиль АЕС» Валерій Сейда на презентації сказав: «Я дуже радий, що презентація цього видання символічно відбувається саме тут, у місці, де відбувалися події 34-річної давнини. Не дивлячись на те, що вже минуло понад 30 років, таку масштабну трагедію нам забувати не можна ніяк. Бо якщо хоч щось ми забудемо – це може повторитися знову і знову».
Відеозапис презентації
Документальне видання «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» містить 229 документів, переважна більшість з яких (190) публікується вперше. Документи публікуються мовою оригіналу у хронологічній послідовності.
«Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» – це спільний проєкт Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Інституту історії НАН України й Українського інституту національної пам’яті та є продовженням серії книг – документальних свідчень «Чорнобильського досьє КҐБ».
Перша книга із серії була опублікована навесні 2019 року. До збірника увійшли 210 документів. Завантажити першу книгу можна за цим посиланням – https://bit.ly/3fEBiAG
«Вирвана сторінка з книги української культури»: до 120-річчя з дня народження Катерини Грушевської Інститут презентує новий відеоролик
21 червня виповнюється 120 років з дня народження Катерини Грушевської – талановитої дослідниці української минувшини, однієї з перших українських етносоціологів, редакторки й упорядниці наукових видань та часописів, помічниці і соратниці відомого історика, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.
До цієї дати Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio приурочив вихід нового проникливого історичного ролика про Катерину Грушевську. Ролик став продовженням започаткованого Інститутом циклу «Люди епохи».
Ролик створено за сприяння Історико-меморіального музею Михайла Грушевського в Києві та його директорки Світлани Панькової.
Завантажити у високій якості цей та інші ролики із серії «Люди епохи» можна тут:
Довідково:
Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові в родині відомого історика Михайла Грушевського. За станом здоров’я не могла відвідувати гімназію, але отримала системні знання з багатьох галузей науки завдяки рекомендаціям батька та зусиллям мами – відомої педагогині, активної учасниці феміністичного руху в Галичині, засновниці товариства «Руська охоронка» (пізніше – «Українська захоронка»), яке дбало і про дітей, відкриваючи дитячі садочки, і про їхніх матусь, які завдяки цьому отримували нові перспективи. Катерина вільно володіла російською, польською, французькою, англійською, німецькою та норвезькою мовами, цікавилася юриспруденцією, соціологією, міфологією.
Повернувшись у 1924 році з родиною до Києва з еміграції, доклала значних зусиль для розвитку Всеукраїнської Академії наук. Була науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолювала Кабінет примітивної культури, стала незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні». Її двотомна праця «Українські народні думи» досі лишається одним із найавторитетніших наукових досліджень у цій царині. Після смерті Михайла Грушевського у 1934 році стала упорядником його наукової спадщини, підготувавши до друку 10-й том «Історії України-Руси» та 6-й том «Історії української літератури».
Репресована у 1938 році за звинуваченнями у причетності до діяльності контрреволюційної організації, яка готувала антибільшовицьке повстання, та зв’язках із закордоном. За документами КГБ, померла 30 березня 1943 року в Темлазі, похована в Новосибірську.
Детальніше про життя і долю цієї неординарної дослідниці можна прочитати за посилання
неділя, 21 червня 2020 р.
ЖІНКА З ЛЕГЕНДИ: ОЛЬЗІ ІЛЬКІВ – 100!
Сьогодні, 21 червня 2020 року, Ольга Ільків зустрічає свої 100 літ. Це не тільки її особиста дата, її рідних і близьких – це подія для всіх українців, для держави, яка має таких героїчних людей, які творили славні сторінки нашої історії. Це важлива подія для патріотів, для Всеукраїнського об’єднання українок «Яворина», бо маємо честь називати Ольгу Ільків своєю посестрою. #Ользі_Ільків_100
Копирайт изображенияФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ ІЛЬКІВImage captionОльга Ільків була членом ОУН з 1941-го року
Ольга Ільків, маленька 100 -річна жінка з сивим волоссям і залізними нотками у голосі, живе у Львові. Вона сліпа і їй важко говорити.
72 роки тому пані Ольга була зв'язковою головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Разом із новонародженою донькою, наражаючи себе на небезпеку, вони були прикриттям для лідера УПА в конспіративній квартирі на Прикарпатті.
У її житті було оунівське підпілля, фальшиві імена, переховування, ув'язнення у Володимирському централі, катування і розлука з дітьми.
Ми розповідаємо її історію.
"Щось таке в моїй крові було"
Вона була зв'язковою Шухевича: спогади Ольги Ільків
Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию. Спочатку її виховували дідусь і бабуся, а коли дівчинці виповнилось 14 років, вона переїхала до Варшави, де жила її мама - Розалія Ільків.
Копирайт изображенияВВСImage captionОльга Ільків була зв'язковою Романа Шухевича
"Мені говорили, що там, у Варшаві, я стану полькою. А я крикнула: не стану, не стану. Я - українка. Ще з дитинства була завзятою, щось таке в моїй крові було".
Ольга вчилася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі, стала членом "Пласту". До Організації українських націоналістів вступила 30 червня 1941-го. Якраз в той день національні збори у Львові, участь в яких брала українська інтелігенція, проголосили Акт відновлення української державності.
Львів вже був захоплений німцями. Після проголошення Акту Гестапо арештувало Степана Бандеру й інших членів ОУН.
Рятуючись від перслідувань, Ольга втікає до Житомира, де влаштовується на залізницю. Завдяки цьому вона діставала квитки на потяги і передавала їх українським підпільникам, вербувала людей, створюючи жіночу мережу ОУН.
"Я не могла цього не робити, не приєднатися до підпілля. Вся Україна тоді горіла", - згадувала пізніше пані Ільків.
Копирайт изображенияФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ ІЛЬКІВImage captionВесілля Ольги Ільків і Володимира Лика
"Мені то легко було, я вміла говорити, була дуже переконливою", - згадує пані Ільків. У розпал війни, у квітні 1943-го, вона вийшла заміж за керівника стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика.
Вже по закінченні Другої Світової війни, у підпіллі у 1946 році, у неї народилася донька, з якою вона переховувалася по конспіративних квартирах.
Сховок для Шухевича
Саме через народження доньки, згадує пані Ольга, у жовтні 1946-го її давня знайома Катерина Зарицька запропонувала очолити конспіративну квартиру для одного з командирів УПА.
Щоб відвернути підозру, люди, у яких мав проживати командир, повинні були створювати видимість нормальної сім'ї - мати дітей, займатися домашніми справами.
Копирайт изображенияЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ, ЛЬВІВImage captionРоман Шухевич разом з Олексою Гасином і Галиною Дидик у іншому конспіративному житлі у селі Білогорща. Тут він загинув 5 березня 1950 року
Ольга разом з новонародженою донькою Дзвінкою, мамою Розалією і зі зв'язковою Катериною Зарицькою переїхали у село Княгиничі Рогатинстького району, де у приміщенні колишньої пошти облаштували житло зі сховком.
Засекреченість була такою, що спочатку Ользі Ільків навіть не назвали імені людини, яку вона має переховувати. Вночі до хати прийшов чоловік - ним виявився головний командир УПА Роман Шухевич.
Копирайт изображенияЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ, ЛЬВІВImage captionРоман Шухевич загинув у бою із загоном радянських спецслужб
За легендою, у хаті проживали лише жінки, вони були кравчинями і, на перший погляд, вели звичайне життя у селі - готували їжу, виховували дитину, прали пелюшки, зрідка шили.
Але за закритими фіранками у конспіративному помешканні все було інакше - вони мали фіктивні документи, кодові імена і паролі на випадок загрози. Так, провідник УПА отримав жіноче ім'я "Марійцуня", щоб ніхто у селі не почув, що тут живе чоловік.
У будинку був таємний бункер під підлогою, на ляду якого висипали картоплю, ще один сховок для Шухевича був за стіною.
Вночі до них приходили охоронці і зв'язкові. Ольга їздила до сусідніх сіл за продуктами і виконувала завдання зв'язкової Шухевича - отримувала гроші, передавала записки, організувала інші конспіративні квартири.
Копирайт изображенияУКРІНФОРМImage captionБудинок у Княгиничах, де було конспіративне житло Романа Шухевича у 1946-1947 роках
Шухевич керував підпіллям, а ще багато читав, допомагав жінкам по господарству, викладав їм англійську і колихав на руках маленьку Дзвінку.
"Шухевич був чоловік простий в обходженні. Любив жартувати. За всім пильнував, у всьому мав бути порядок, але атмосфера у помешканні була дуже дружня", - згадує пані Ільків про Шухевича.
У будинку у Княгиничах часто лунали дискусії про історію і долю України, тут друкували статті і щодня робили зарядку.
А ще тут одного разу святкували весілля - Ольга Ільків фіктивно "побралася" з охоронцем Шухевича Любомиром Полюгою, який теж мав фальшиві документи.
Все для того, щоб зберегти конспірацію і пояснити у селі той факт, що жінка була вагітною, а в хаті, за легендою, чоловіки не жили. Зв'язкова Шухевича перед цим таємно з'їздила на зустріч зі своїм чоловіком - повстанцем Володимиром Ликом.
Катування на Лонцького
Наприкінці 1947-го до рук радянської влади потрапила зв'язкова, яка могла видати місце перебування Романа Шухевича. З конспіративного житла у Княгиничах всім його мешканцям довелося тікати. Ольга Ільків продовжила діяльність у підпіллі, але Романа Шухевича з того часу більше не бачила.
За кілька місяців вже на іншій конспіративній квартирі Ольга народила сина Володимира. Навесні 1948-го загинув її чоловік. Він так ніколи і не бачив сина.
Копирайт изображенияФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ ІЛЬКІВImage captionФото Ольги Ільків з ув'язнення
"Роботи не було, жити не було як. В той час набирали людей працювати на шахти Донбасу, там давали підйомні гроші, і мама з бабусею вирішила виїхати", - розповідає про повоєнне життя Ольги Ільків на західній Україні її син Володимир.
Жінки готувалися до переїзду - купили корову, зібрали речі, приготували документи на інші імена.
Пані Ольга згадує, як отримала від Шухевича листа, де він підтримував її ідею переїзду на Донбас і пропонував продовжити справу підпілля вже на сході країни, щоб у повстанців там була своя людина.
Напередодні від'їзду, у березні 1950-го, Ольга Ільків вирішила поїхати на конспіративну квартиру до Львова, щоб попрощатися з подружками. З цієї мандрівки вона вже не повернулася.
У помешканні на Ольгу чекали співробітники Львівського УМДБ (Міністерство держбезпеки СРСР). Її схопили.
Під час арешту вона мала при собі ампулу з отрутою і листок з адресою іншої підпільної квартири. Ольга Ільків обрала з'їсти адресу, щоб не розсекретити українських підпільників.
Жінку повезли у тюрму на Лонцького, нині там Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Почалися катування - Ольгу били, не давали спати і примусили випити отруйну речовину. До в'язниці відправили її маму і сестру, сина Володимира і доньку Дзвінку забрали до дитбудинків, їхні імена змінили, а Ользі сказали, що вона більше ніколи не побачить дітей.
Вже у в'язниці вона дізналась, що сховок Шухевича розкрили. Головний командир УПА загинув під час перестрілки у селі Білогорща 5 березня 1950 року.
Копирайт изображенияГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИImage captionВиписка з протоколу особливої наради при Міністрі держбезпеки СРСР. Ольгу Ільків засудили до 25 років ув'язнення
Слідство тривало два роки, у 1952-му Ольгу Ільків засудили до 25 років ув'язнення, як йдеться в розсекречених документах МДБ, за "участь у антирадянській банді".
Відбувати термін її відправили до Володимирського централу, що за 100 км від Москви, і до Олександрівського централу в Іркутській області. Під час допиту один зі слідчих назвав нове прізвище її дітей - Бойки.
"Я кожної ночі думала, що помру… Де б я не була, всюди на стінах писала, що хто зі Львова, знайте, діти Ольги Ільків перебувають у дитбудинку під ім'ям Бойко",- згадує пані Ольга.
У 1953-му році їй вдалося відправити з в'язниці листа до одного з львівських дитбудинків. Звідти прийшла відповідь. Директор дибудинку на свій страх і ризик відповіла ув'язненій - діти знайшлись.
Після смерті Сталіна у в'язницях переглядали справи "бандерівців", але, як згадує пані Ольга, "покаятися вона не змогла ", її залишили в ув'язненні.
Копирайт изображенияФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ ІЛЬКІВImage captionОльга Ільків була членом ОУН з 1941-го року
"Якось ми з дядьком у селі слухали якесь іноземне радіо, де говорили, що лише чотири жінки у всьому СРСР відмовилися покаятися і залишились за ґратами. Серед них назвали ім'я мами",- згадує син Ольги Володимир.
"Виросли без мами"
Вже не Дзвінка і не Володимир, а Бойко Віра і Бойко Андрій росли у дитбудинку. Вони дуже довго не бачили мами, але від неї зрідка приходили листи.
"Ми знали, що мама у в'язниці, але чому вона там, не питали. У листах, які нам читали у дитбудинку, мама писала, що любить нас", - згадує син Ольги Володимир.
Ольга Ільків побачила своїх дітей лише через 14 років. Поки вона була в ув'язненні, померла її мама Розалія.
"До інтернату прийшла жінка у темному тюремному одязі, з мішком. Вона була не така, як інші жінки, вона була з тюрми. Вигляд у неї був не дуже, було трохи соромно, але ж то мама", - згадує Володимир.
Копирайт изображенияВВСImage captionВолодимир доглядає за своєю мамою у Львові
Вже дорослі діти по-новому звикали до мами. Після в'язниці їй було важко жити у Львові - не було прописки, не було грошей, було неможливо знайти роботу, але діти були поруч. Спочатку вона влаштувалася санітаркою, потім працювала двірничкою. Згодом змогла отримати кімнату і забрати до себе дітей.
Пані Ольга закінчила вечірню школу у Львові, працювала в історичному музеї, а після здобуття Україною незалежності почала розповідати про підпілля.
Копирайт изображенияУКРІНФОРМImage captionОльга Ільків кілька разів приїжджала у Княгиничі. У 2005 році тут відкрили пам'ятник Роману Шухевичу
Спогади Ольги Ільків про Шухевича увійшли до літопису УПА. Про її життя зняли кілька фільмів, а ще вона написала вірш, який став відомою серед повстанців піснею - "Повстанське танго".
Зараз за пані Ільків у Львові доглядає її син Володимир, з яким її колись розлучили. Він слухає розповіді матері про підпілля і також спілкується з журналістами.
"Вони всі тоді у Княгиничах розуміли, що наражалися на небезпеку. Ті, хто переховували повстанців, завжди були під загрозою - жінки, дитина, стара пані. Але для того і створювалась конспіративна квартира, щоб не викликати підозри. Це було підпілля. Якби виявили, що там живе Шухевич, то всі були б репресовані, але потім воно так і вийшло", - каже Володимир.
У колись конспіративному житлі Романа Шухевича у Княгиничах зараз працює музей.
