22 січня – День Соборності України

22 січня згадуємо дві важливі події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. 22 січня 1918 року на хвилі національно-визвольних змагань Українська Центральна Рада вперше у XX столітті проголосила незалежність української держави.  А вже за рік – 22 січня 1919 – на Софійському майдані в Києві Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в одну державу.

Пам’ять про існування власної держави у 1917-1921 роках у наступні роки надихала українців на продовження визвольної боротьби. У 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Офіційно День Соборності відзначається в незалежній Україні з 1999 року. А традиція формувати 22 січня "ланцюг єдності" зберігається і сьогодні.

Інформаційні матеріали до Дня Соборності

З Днем Соборності!

Саме 22 січня у 1918 році на хвилі національно-визвольних змагань Українська Центральна Рада вперше у XX столітті проголосила незалежність української держави. А через рік, 22 січня 1919-го, на Софійському майдані в Києві Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в одну державу.

В останні роки особливо це свято нагадує, що соборність і незалежність нашої країни є запорукою свободи кожного з нас. А також, що ми сильні, коли об’єднані.

До пам’ятної дати Український інститут національної пам’яті підготував подарунок – нову виставку «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір». Її електронний варіант вже у вільному доступі за посиланням: https://cutt.ly/njJsFT8

14 тематичних банерів показують, що революційні події сто років тому мали загальноукраїнський характер: на сході й заході, півночі та півдні – скрізь в Україні відбулося національне пробудження, почалося державотворення. Вуличний варіант виставки відкриємо у Києві після зняття обмежень, пов'язаних із локдауном.

Заглибитися в історію про те, які події відбувалися 100 років тому в різних регіонах країни та як там відроджувалося свято Соборності, можна, подивившись онлайн-зустріч «Україна соборна»: https://cutt.ly/djJdn7w

Історична довідка та інші тематичні матеріали до Дня Соборності тут: https://cutt.ly/BjJdIyT

Архівні фото проголошення Акта Злуки 102 роки тому: https://cutt.ly/ejJdSfN

21 січня 1990 року відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – символічний ланцюг злуки «Українська хвиля» від Києва до Львова, як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування проголошення Акта Злуки. Ця акція стала одним із свідчень, що українська нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова маніфестувати свою незгоду політиці комуністичної партії.

Це була одна з перших масових акцій, організованих новоствореним Народним Рухом України за перебудову. Були організовані автобуси для перевезення учасників акції на ділянки маршруту за межами населених пунктів. Багато хто скористався власним транспортом, рейсовими автобусами. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та блакитно-жовтими прапорами.

Офіційно «ланцюг злуки» називався «між Львовом і Києвом», але початком основного «ланцюга» було місто Стрий на Львівщині. Від нього також простягалися ще два «ланцюги» - до Івана-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до «ланцюга» Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. Таким чином «живий ланцюг» простягався практично на 700 км.

Особливо багато охочих долучитися до «ланцюга злуки» виявилося в Києві, Львові та інших великих містах. У столиці від Софіївської площі до Повітрофлотського проспекту люди стояли плече до плеча, а то й у кілька рядів. У багатьох в руках горіли свічки. Дехто з тих, що не помістилися у лінію, брався за руки і влаштовував символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у шеренгу людей. За різними оцінками, участь в акції взяло від 400 тисяч до 3 мільйонів людей. Завершилася акція велелюдним мітингом на Софіївському майдані.

Ідея такого ланцюга, як, власне, й ідея самого Руху (так само, як і назва) були запозичені з Прибалтики, а конкретніше - з діяльності литовської організації «Саюдіс», що в перекладі й означає «рух». Саме в Прибалтиці 23 серпня, у 50-річчя підписання сумнозвісного пакту Ріббентропа-Молотова було утворено живий ланцюг від Таллінна через Ригу до Вільнюса. Ця акція мала назву «Балтійський шлях». На відміну від українського, балтійський ланцюг тривав усього кілька хвилин - люди взялися за руки і вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму.

«Українська хвиля» трималася більше години і була досить неоднорідною: якщо у великих містах люди не поміщалися в ланцюг, то між деякими містами й селами відстань між учасниками акції була до 50 м. Однак загальне піднесення і в Україні, і в Прибалтиці було неймовірним.

Пам’ятаємо!

Фото: http://www.istpravda.com.ua/

  До відома освітян, студентів, школярів, ГО

Другий ролик проєкту "Український Південь" розповідає про мазепинських козаків на Одещині

Другий ролик проєкту краєзнавчих лекцій "Український Південь" присвячений історії переселення мазепинських козаків у південні регіони країни. 

"Ім'я видатного українського гетьмана Івана Мазепи та зазначеного московською пропагандою "Дикого поля" для багатьох не переплітається, а даремно. Бо свій земний шлях гетьман Мазепа завершив тут — на березі Дністра", - розповідає начальник Південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк.

Проєкт краєзнавчих лекцій "Український Південь" покликана деконструювати історичні міфи про заселення південної України, а також розповісти про ключову роль в освоєнні цих територій українцями.

Ролик розробила студія ONYKO Films. Ініціаторами та координаторами інформаційно-просвітницької кампанії виступив Південний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам'яті. Консультантом у ролику виступив доцент кафедри Історії України ОНУ ім. І.Мечникова Володимир Полторак.

 

Сто років тому, 17 січня 1921 року у Відні було засновано Український Вільний Університет. Саме в столиці Австрії група відомих професорів, які після більшовицької окупації України опинилися в еміграції, вирішили створити вільну освітньо-наукову українську установу для виховання майбутньої інтелектуальної еліти.

Слово «вільний» було в назві університету ключовим: він справді був незалежним від владних структур, вільним у виборі й спрямуванні навчальних програм та наукових розвідок.

Статут УВУ писали відомі історики та діячі Центральної Ради Михайло Грушевський та Дмитро Антонович, очолив університет Олександр Колесса, який потім неодноразово переобирався ректором.

У Відні УВУ пропрацював лише півроку – уже у вересні 1921-го він продовжив свою роботу у Празі, що стала центром українського емігрантського руху, переважно – молоді. До того ж, Президент Чехословаччини Томаш Массарик був прихильним до університету і навіть надавав йому певну фінансову підтримку, а керівництво відомого Карлового університету надало приміщення для занять.

Це був один із найбільш продуктивних періодів діяльності Українського Вільного Університету. На жаль, Друга світова війна і подальший контроль з боку СРСР над територією Чехословаччини поклав цьому край. У 1945-му органами СМЕРШу був заарештований і згодом замучений у Бутирській в’язниці ректор університету, президент Карпатської України 1939 року Августин Волошин, університетська бібліотека та архів були розграбовані і разом з матеріалами Музею визвольної боротьби України вивезені до СРСР, а сам заклад був фактично ліквідований.

Але уже восени 1945 року УВУ відновив свою діяльність у Мюнхені, куди перебралася значна частина його професорів і студентів. Тут же він працює і досі, лишаючись єдиним у світі вищим навчальним закладом поза межами України з українською мовою навчання, своєрідним науково-освітнім місточком між Україною і Європою. Випускниками УВУ були один із провідників ОУН Лев Ребет, поет Олег Ольжич, мовознавець Юрій Шевельов, художниця та поетка Емма Андієвська, ексміністр освіти Сергій Квіт та ін.

Детальніше про цей унікальний навчальний заклад, його професуру та роль у становленні української науки, читайте в рубриці «Історичний календар»: https://bit.ly/3oUi3Yz.

На фото: Група професорів Українського Вільного Університету. Прага, 1926 р.

Фото: ukrinform.ua

 

“Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…”

Дмитро Вербич - захисник аеропорту.

Бої за летовище тривали з 26 травня 2014 по 22 січня 2015 року. ДАП став символом незламності духу українців у спротиві російській військовій агресії.

Люди встояли – не витримав бетон.

В обороні Донецького аеропорту брали участь спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних, 93 та 72 окремих механізованих бригад, 1 окремої танкової бригади, 57 окремої мотопіхотної бригади, 91 окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйон ОУН та інші.

Командували обороною ДАП в різний час легендарні командири російсько-української війни: полковник Ігор Гордійчук, полковник Олександр “Редут” Трепак, полковник Олег Мікац та старший лейтенант Іван Зубков.

За даними проекту «Книга пам’яті полеглих за Україну», в боях за Донецький аеропорт загинуло 100 осіб. Перелік загиблих воїнів-оборонців ДАП – за посиланням: https://bit.ly/2XN2aaw

Влітку 2020 року Український інститут національної пам’яті підготував фотовиставку, присвячену героїчній обороні Донецького аеропорту. Переглянути її можна тут: https://bit.ly/2LCYB4m

Фото Руслана Боровика, яке увійшло до виставки.

 

150 років тому, 15 січня 1871 року, на Волині, у Володимирі-Волинському народився Агатангел Кримський – перекладач, історик, який стояв біля витоків Української академії наук у 1918 році, один із найвизначніших мовознавців та фахівців з історії та культури Сходу ХХ століття.

Його талант – це феномен, який ми тільки починаємо глибоко вивчати і осмислювати. Поліглот, який знав понад шістдесят мов (різні дослідники називають цифри від 56 до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти) і жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає.

Він народився в російськомовній родині: його батько був кримським татарином з білоруським корінням, мати походила з польсько-литовського роду. Попри це, Агатангел рано усвідомив, що жити в Україні і не бути українцем – це паразитування. «Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці», - згадував вчений у своїй автобіографії.

Детальніше про життя Агатангела Кримськогоможна переглянути на сайті УІНП за посиланням: https://bit.ly/39AN5OK

Онлайн-конференцію «Агатангел Кримський: страчений феномен» можна переглянути за посиланням : https://youtu.be/yZQvKxewoio

 До відома освітян, студентів, школярів, ГО

Публічна дискусія «На шляху до відновлення української держави: Козацтво на Поділлі»

13 січня 2021 року, на платформі Zoom відбулась публічна онлайн-дискусія «На шляху до відновлення української держави: Козацтво на Поділлі».

Центральним доповідачем заходу став доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко.

Модерував розмову начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Богдан Галайко.

Обговорили питання:

Поділля та зародження українського козацтво

Українська шляхта Поділля та козацтво

Козаки Поділля та мусульманський світ

Чому значна частина подільської шляхти підтримала національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького

Дискусія відбулась у рамках проєкту «Дискусійний клуб» у співпраці Вінницького обласного молодіжного центру «Квадрат» та Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.

Переглянути відеозапис дискусії можна за посиланням https://bit.ly/2XDmNWw

До відома освітян, студентів, школярів, ГО

Український Південь: новий проєкт УІНП розповідає про історію степової України

Південний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам'яті створив серію краєзнавчих лекцій про степову Україну - "Український Південь", яка ставить на меті деконструкцію російських імперських міфів про історію Північного Причорномор'я. 
"Дике поле", "безлюдні степи", "татарська орда" і потім раптом - "Новоросія". Російська імперська і згодом радянська історіографія брехнею і міфологізацією прибрала до своїх рук історію Південної України. Цією серію краєзнавчих роликів ми хочемо спростувати багато міфів, які утворювали брехливий метанаратив російської історії та розказати, що на території Північного Причорномор'я довгий час проживали пліч-о-пліч з українцями інші народи, допоки сюди не прийшла російська імперська колонізація", - розповів начальник Південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк. 
Всього буде оприлюднено пять лекцій, які висвітлюють різні аспекти історії Південної України. 
Перший фільм краєзнавчого проєкту “Український Південь” розповідає строкату історію колишнього Аккерману, стіни якого пам'ятають майже десяток імперій і стільки ж різних історичних епох. Втім, є у міста й український стрижень, що залишався тут з Середніх Віків по сьогодні.

Ролик розробила студія ONYKO Films. Консультантами ролику виступили: доцент кафедри Історії України ОНУ ім. І.Мечникова Володимир Полторак; співробітник відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології Олег Савельєв; директор КП “Фортеця” Олександр Морозов; завідувач кафедри Історії України Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Ушинського Андрій Красножон.
Нагадаємо, що у липні 2020 року Український інститут національної пам`яті запустив інформаційно-просвітницьку кампанію “Південь без міфів”.

  Флешмоб #Стус_не_забутий

Запрошуємо долучатися до флешмобу!!!

У день народження поета, Донецький національний університет імені Василя Стуса розпочинає флешмоб #Стус_не_забутий. Запрошуємо всіх долучитися до цієї ініціативи та розповісти свою історію, що пов’язана з постаттю Василя Стуса або пам’яттю про нескореного правозахисника, Героя України.

Позначайте свої дописи хештегом #Стус_не_забутий, тегайте друзів, колег, знайомих.

Ми не маємо права забувати! Пам’ять – це наше спільне надбання та обов’язок перед майбутніми поколіннями!

Факультет хімії, біології і біотехнологій ДонНУ імені Василя Стуса

Факультет інформаційних і прикладних технологій ДонНУ імені Василя Стуса

Факультет історії та міжнародних відносин ДонНУ імені Василя Стуса

Юридичний факультет ДонНУ імені Василя Стуса

Економічний факультет ДонНУ імені Василя Стуса

Факультет іноземних мов ДонНУ імені Василя Стуса

Філологічний факультет ДонНУ імені Василя Стуса

Відео можна переглянути за посиланням: https://www.facebook.com/donnu.edu.ua/videos/455579118795429

 У Вінниці вшанували Василя Стуса

Традиції незмінні попри карантин! Українці шанують своїх Героїв!

6 січня 2021 року у День народження поета Василя Стуса біля підніжжя пам’ятника, зведеного на честь Героя України, зібралися активісти різних громадських організацій, небайдужі вінничани, депутати минулої каденції Вінницької обласної та міської рад.

Під час вшанування поета голова Вінницької обласної організації "Яворина", методист відділу українознавства Вінницької академії безперервної освіти Олена Козаченко зазначила: « Василь Стус із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”

"Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним"– писав про нього Любомир Гузар".

Під час вшанування були зачитані вірші Стуса депутатом 7-ого скликання Вінницької обласної ради Тарасом Фурманом та представницею ГО "Яворина" Оленою Нікіфоровою.

Довідка: Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка. У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У 1972р. разом з іншими укр. поетам його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Після повернення відмовився від радянського громадянства. У 1979р. повертається та працює у Києві. У 1980р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985р. помер.

Твори: "Зимові дерева" , "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Господи, гніву пречистого...", "Дорога болю: поезії", "О земле втрачена, явись...", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Як добре те, що смерті не боюсь я...". Творчість: збірка «Круговерть», збірка «Зимові дерева», збірка «Веселий цвинтар», збірка «Палімпсести», збірка «Свіча в свічаді», збірка «Птах душі», збірка «Дорогаболю».

 До відома освітян, студентів, школярів, ГО  

У Вінниці відкрили вуличну виставку      «Забуті жертви ІІ світової війни»

Понад три роки організатори виставки «Забуті жертви ІІ світової війни», що відсьогодні розміщена на площі Героїв Небесної Сотні у Вінниці, збирали документи в українських і німецьких архівах. Шукали унікальні фото у приватних колекціях, свідків трагедії…

— Навіть 75 років потому чимало сторінок Другої світової війни залишаються недослідженими, а жертви – забутими, – коментують організатори. –  Про них не говорилось у Радянському Союзі, їх вважали незручними, вони не вписувались у героїчну історію, їх навіть вважали зрадниками. Зокрема, йдеться про 1800 знищених пацієнтів Вінницької психіатричної лікарні та військовополонених  вінницького «Шталагу-329».

Виставка, що налічує 16 стендів, буде доступною для вінничан та гостей міста протягом місяця. Першими її відвідали військовослужбовці Вінницького гарнізону.