«На шляху до української державності»

 

19 травня, до відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років, працівники сектору журнальної періодики провели інформаційну онлайн-годину «На шляху до української державності» для студентів юридичного та технологічного відділень Технологічно-промислового фахового коледжу Вінницького національного аграрного університету.

У заході взяв участь Лазаренко Володимир Іванович, завідувач відділу українознавства Комунального закладу вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти».

Українська революція 1917–1921 – суспільно-політичне явище історії України модерного часу, яке стало логічним завершенням розвитку українського національно-визвольного руху ХІХ ст. і водночас визначило характер перебігу історії України ХХ ст., зокрема розвиток українського націоналізму, національної самосвідомості та державотворення, пришвидшило процес формування нації, привело до відновлення української держави.

Хоча українська державність упродовж революції не змогла себе ствердити, це ще не дає підстав вести мову про повну поразку, а тим більше катастрофу. Революція справила потужний мобілізаційний вплив на українські національні сили, сприяла консолідації нації, зростанню її етнічної та політичної самосвідомості. Вона остаточно ліквідувала той ганебний статус, який мали українці в царській Росії, і змусила більшовиків піти на значні поступки українцям, забезпечивши їм певні пільги в культурно-національному розвитку та проголошення УРСР, а згодом і союзної держави.

 Відділ українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" вітає всіх українців із Всесвітнім днем вишиванки! Бажаємо кожному зберегти свій генетичний код, як оберіг, як символ незламності й нескореності українського духу!

Сьогодні в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам'ять жертв депортації кримських татар

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих людей. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям. Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

Детальніше на сайті УІНП за посиланням:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/do-75-richchya-deportaciyi-krymskotatarskogo-narodu

 

Вечір пам’яті , присвячений вшануванню жертв політичних репресій

14 травня 2021 року відбувся  вечір пам’яті , присвячений вшануванню жертв політичних репресій у смт Тиврів Вінницької області.

Захід організовано ГО «Тиверці» за співпраці з Вінницьким молодіжним центром «Квадрат», відділом українознавства Вінницької академії безперервноі освіти та Центральним міжрегіональним відділом УІНП.

Захід відкрила Інна Суверток , голова ГО «Тиверці» , яка подякувала всім небайдужим, хто прийшов вшанувати всіх невинно закатованих радянським режимом.

Заступник директора Вінницького обласного молодіжного центру «Квадрат» Андрій Мельничук ознайомив з інформацією щодо проведення  обласного етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл Джура», який відбувається в смт. Сутиски. Він презентував фільм про депортованих українців до Казахстану «Три Івани».

Завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко навів низку яскравих прикладів політ репресій раннього українського відродження, представників ОУН-УПА, шістдесятників, Української Гельсинської групи, про їх внесок у творення Української Соборної Незалежної держави. Він провів аналогії щодо дій тоталітарного режиму з російсько-українською війною, яка триває восьмий рік.

Начальник Центрального міжрегіонального відділу Богдан ГАЛАЙКО презентував виставку «Реабілітовані історією» до Дня жертв політичних репресій, загостривши увагу на подіях Великого терору на Вінниччині.

Поліна Савелєєва, мешканка села Строїнці Вінницького району  розповіла про репресії, які відбулися її родині.

В заході взяли участь мешканці смт.Тиврова, освітяни, школярі, представники ЗМІ та громадських організацій.

 

Пам’ятаємо - перемагаємо!

Історична довідка  

16 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

День пам'яті жертв політичних репресій - щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.  

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом.  Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «Великого терору».

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового  репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного  УНКВД (голова),  обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Більш детальніша інформація за посиланням https://bit.ly/2RecUzh

 

13 травня у Вінниці, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ, відбулось поминальне богослужіння за загиблими героями російсько-української війни, що загинули у квітні 2021 року та за жертвами політичних репресій у часи радянської влади. 

Співробітники Центрального міжрегіонального відділу УІНП поіменно згадали усіх загиблих бійців у квітні 2021 року, їхні біографічні дані.

Після поминального богослужіння, біля меморіальної дошки, що встановлена на території Спасо-Преображенського кафедрального собору усі присутні вшанували пам'ять героїв-вінничан і жителів області, які загинули під час російсько-української війни, починаючи з 2014 року.

Учасники віддали шану укранським захисникам, що загинули у боях з російськими окупантами та проросійськими сепаратистами, й мали на меті згуртувати громадськість довкола пам’яті про загиблих військовослужбовців, вкотре нагадавши суспільству правду про російську агресію.

Серед учасників була методист відділу українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" Олена Козаченко.  Присутні згадали про страшні часи політичних репресій, помолилися за світлу пам'ять всіх невинно убитих українців...

 

Реабілітовано останнього розстріляного в СРСР воїна УПА

11.05.2021 

Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала Івана Гончарука – останнього розстріляного в СРСР бійця Української Повстанської Армії. Радянська влада стратила повстанця в липні 1989 року, коли тривала Перебудова.

У лавах УПА Іван Гончарук був із 19-річного віку – з липня 1944-го. За півтора роки був арештований та згодом засуджений до смертної кари. Однак за визначенням Воєнної колегії Верховного суду УРСР розстріл замінили на 20 років каторжних робіт і 5 років позбавлення прав.

Ув’язнення упівець відбував на Колимі. 17 серпня 1956 року його із "Севвостлага" МВД СРСР вирішив "звільнити за недоцільністю подальшого утримання в ув'язненні". В Україну ж зміг переїхати аж у 1975-му році, адже після звільнення права повертатися на батьківщину не мав. Жив із родиною на Харківщині і лише раз на три роки відвідував рідну Волинь.

Вдруге судили Івана Гончарука – на той час уже пенсіонера – в 1988-ому. Як зауважив тоді його адвокат – за ті ж злочини, які приписували повстанцю, коли відправляли на Колиму. Формальним приводом для суду над упівцем став донос односельчанина його сестри, який співпрацював із КҐБ і за її життя ворогував із сестрою Гончарука за земельну ділянку. Він буцімто впізнав Гончарука і за пів року після останнього приїзду повстанця на Волинь написав заяву про "злочини", скоєні під час війни проти радянської влади.

Судове засідання тривало п’ять днів.

«Це виглядало на виставу, – згадує сьогодні донька Івана Гончарука Наталя Воронова. – Нагнали повний зал народу. В основному школярі, підлітки.

П'ять днів говорили про звірства ОУН і УПА, але до справи Гончарука це не мало відношення. Із 50 осіб, заслуханих у суді, Гончарука особисто знали лише 15.

В останьому слові підсудний Іван Гончарук вину свою визнав частково і заявив: "На моїй совісті вбитих людей немає". Врешті вироком суду стала смертна кара. Її реалізували у липні 1989-го – після безрезультатного розгляду касаційних скарг.

Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві. Про це до Волинського обласного суду надійшов лист від 13 липня 1989 року від полковника КДБ А.Гринька.

Місце поховання донині невідоме. Для родини цю таємницю поки що не відкрили.

Детальніше про боротьбу, життя та загибель повстанця, а також судилища над ним можна прочитати у матеріалі Лесі Бондарук на сайті «Історична правда».

 

Український художник, якого Британія внесла до списку “Сто геніїв сучасності”

Художнику Івану Марчуку - 85 років

Міністерство культури та інформаційної політики привітало народного художника України Івана Марчука з 85-річчям.

"Іван Марчук - геніальний український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Його картини представлені в найкращих залах світу та вражають глядачів та мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Не випадково, що 2007 року британська газета "Дейлі телеграф" включила Івана Марчука до рейтингу 100 геніїв сучасності... Бажаємо Івану Марчуку здоров'я, натхнення та творчого довголіття!", - написали в міністерстві.

Іван Марчук – один із видатних сучасних українських митців, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва.

У доробку художника близько 5000 картин. За півстоліття творчої діяльності він мав понад 150 монографічних виставок та взяв участь у 100 колективних експозиціях в Україні та за її межами.

Додаткову інформацію можна знайти за посиланнями :

https://ukrainianpeople.us/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%85%d1%83%d0%b4%d0%be%d0%b6%d0%bd%d0%b8%d0%ba-%d1%8f%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%b1%d1%80%d0%b8%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%96%d1%8f/?fbclid=IwAR0udGg6xhHIx1tPeYXTS8ieMC2HF2O05P_QsbdQXxYbPHPPEpLsCIucK44

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3244242-zelenskij-iz-druzinou-vidvidali-vistavku-ivana-marcuka.html

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3244030-u-kievi-znajsli-primisenna-dla-muzeu-ivana-marcuka.html

 Цікаві сторінки української культури

Соратник Петлюри,

який прославив гопак на весь світ 

Хореограф із Черкащини Василь Авраменко зробив український народний танець популярним у всьому світі. Виступом танцівника насолоджувався президент США, а найвідоміший американський театр аплодував українцеві стоячи. Авраменко збирав гроші на перший український звуковий фільм і екранізував дві великі українські постановки.

Цього могло б не бути, якби не зустріч із Симоном Петлюрою.

Пік слави у Нью-Йорку

1931 рік. Нью-Йорк. Один із найвідоміших у світі театрів – Metropolitan Opera. Багатотисячна публіка  після запального гопака аплодувала стоячи. У залі були не лише етнічні українці, які прийшли подивитися на виступ земляків, а й численні глядачі-американці. Вони вперше бачили український танець, але також не приховували свого захвату.

На сцену під бурхливі оплески вийшов хореограф Василь Авраменко. Він святкував 10-ліття творчої кар’єри, а водночас і особистий ювілей – 35 років. Хоч Авраменко був ще молодим, а вже здобув світову славу й об’їздив із гастролями з десяток країн.

– На концерті публіка сама танцювала, – розповідає директорка Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника Парасковія Степенькіна, землячка Василя Авраменка.

Він народився за 16 кілометрів від Корсуня, у Стеблові. У цьому ж селі з’явився на світ Іван Нечуй-Левицький.

Зі слів директорки музею, під час концерту Авраменко виконував танець "Гонта".

– Василь був одночасно і балетмейстером, і режисером дійства. Можна сказати, що це був пік його кар’єри. Про цей концерт писало багато газет, – розповідає пані Степенькіна. Далі цитує одну з публікацій:

"Авраменко – людина виняткової особливості й високих талантів. Можливо, і геній. Йому тільки 35 років, а ось тепер як творець українського національного балету він став ідолом української еміграції в Америці"

Василя Авраменка називають "батьком українського танцю". Він зумів подати народну хореографію як окремий сучасний жанр мистецтва. А до великої сцени йшов крізь кров і піт: виростав сиротою, працював на шахті, їздив на заробітки до Росії, воював на фронті.

Більш розгорнуту інформацію дивіться за посиланням:

https://localhistory.org.ua/texts/statti/soratnik-petliuri-iakii-proslaviv-gopak-na-ves-svit/?fbclid=IwAR3WeFtrsm2u5zQ5FbQDRv7P7n6dr5R0AXoF-pemZ5KlFGmZQMM_TF6QSJk

Відділ українознавства вітає всіх Матерів України з Міжнародним днем Матері!  

Історична довідка 

"Велич особистості"

У зв'язку з необхідністю героїзації представників Донеччини, які виборювали Незалежність України рекомендуємо методичні матеріали.

Олекса Тихий. Чому донецький вчитель став «ворогом №1» для СРСР?

Олекса Тихий –  український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Він наголошував: через мову та культуру українці мають вибороти свою незалежність, взяти відповідальність за своє майбутнє .

Він був борцем за Україну в Донецьку у 70-х роках 20 століття. Був ворогом №1 для радянської системи і за українську ідентичність заплатив власним життям.

Як донецький вчитель Олекса Тихий рятував Донбас від русифікації дивіться в авторській програмі Ірини Фаріон "Ген Українців" - " Олекса Тихий - донецький українець із мовною зброєю в руках" за посиланням :

https://www.youtube.com/watch?v=vkSWkhUvdpw

 Українська Друга Світова

У зв'язку з необхідністю просвітницької діяльності щодо актуальності деяких питань ходу  Другої Світової війни та розвінчування міфів рекомендуємо для використання на уроках та в позакласній роботі методичні рекомендації Українського інституту національної пам'яті.

У 2014 році  Україна розпочала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення. Новий зміст Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом полягає у:

- переосмисленні подій Другої світової війни, руйнуванні радянських історичних міфів, чесному діалозі щодо складних сторінок минулого;

- рівному вшануванні пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкресленні солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй – як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та інших);

- перенесенні акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмові від святкування на користь вшанування.

Символ  відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги – червоний мак.

Друга світова війна – один із найбільших збройних конфліктів в історії людства. В ньому протистояли два військово-політичні блоки – держави Осі та Об’єднані Нації (Союзники). Друга світова війна розпочалася нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. У Другій світовій війні, що тривала шість років, брала участь 61 країна з населенням близько 1,7 млрд осіб. Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Воєнні дії велися на території 40 держав.

Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на частину території України, що входила тоді до складу Польщі, у перший свій день – 1 вересня 1939 року. До останнього дня війни, 2 вересня 1945 року, українці воювали на різних фронтах глобального конфлікту, часто – один проти одного. Однак історія української Другої світової – це, в першу чергу, історія окупації. Переважна більшість населення України, понад 30 млн, перебували в нацистській окупації. Загальні демографічні втрати України внаслідок війни 1939–1945 років становили 10,4 млн осіб, у тому числі майже 8 млн осіб через надсмертність і 2,4 млн осіб ненародженими. Великими були втрати цивільного населення – 5,2 млн осіб.

Сайт Українського інституту національної пам'яті, присвячений Другій світовій війні http://www.ww2.memory.gov.ua/

Інформаційні матеріали до змісту відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (2019)

Матеріали і рекомендації Українського інституту національної пам’яті до 70-річчя з дня завершення Другої світової війни

Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення

До Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Мак як символ Дня пам'яті та примирення

20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну

Набір листівок “Україна в роки Другої світової війни (1939-1945)”

Фотогалерея Другої світової війни

Електронні видання про українську Другу світову

Інфографіка про Другу світову війну

Відео

Рекомендуємо також відео начальника центрального міжрегіонального відділу УІНП  Богдана Галайка "Як і навіщо розвінчувати міфи про Другу світову війну" за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=_5JIuKS8m0Q

Перше засідання «Правого клубу»

1 травня 2021 року в ресторані «Фата-Моргана» в рамках інтерв’ю (запитання-відповіді)  відбулося перше засідання  «Правого клубу».

Тема засідання:

Перспективи українського національного проєкту на 30-му році незалежності.

Розмова відбулася з соціальним та військовим психологом, публіцистом, письменником, радником-викладачем СБУ  з питань боротьби з тероризмом та співпраці з цих питань з структурами НАТО, чільним українським політиком Олегом Покальчуком.

У засіданні клубу та обговоренні питань щодо необхідності поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді на всіх рівнях діяльності органів влади через відродження й повноцінну діяльність організацій Пласту, Просвіти, Українського козацтва, Меморіалу тощо брав участь завідувач відділу українознавства КЗВО «ВАБО» Володимир Лазаренко.

Важливою складовою зазначеного процесу є просвітницька діяльність щодо героїзації українського війська та пріоритетності перемог на 8-му році російсько-української війни.

Необхідно викривати та нейтралізувати діяльність колаборантів, сепаратистів та інших представників 5-ї колони в Україні.

У національно-патріотичній роботі варто впроваджувати 10-принципів Миколи Міхновського про самостійність України та постулатів американського адмірала-психолога Вільяма Макрейвена "Якщо хочете змінити світ, спочатку застеліть своє ліжко» щодо необхідності самостійного вирішення будь-яких проблем.

Зазначені засідання будуть практикуватись на Вінниччині при необхідності появи та вирішення гострих соціально-політичних проблем з залученням відповідних фахівців, що прискорюватиме процеси творення та утвердження громадянського суспільства.