У Вінниці відкрилася виставка “Комунізм=рашизм”

Документальна фотовиставка “Комунізм=рашизм” продовжує експонуватися у різних містах України. У листопаді виставку презентували у Вінниці.

13 стендів з історіями українців із XX та XXІ століть проводять паралель між злочинами комунізму та рашизму. Усі страшні події, які сталися після повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року, є продовженням геноциду проти українців, який чинив Радянський союз. Масові розстріли, катування, мародерство, переслідування за українську мову, культуру відбувалися як у ХХ столітті, так і в ХХІ столітті. Певним чином схожі й долі жертв режиму, вони були директорами шкіл, фермерами, працівниками сільського господарства та представниками проукраїнської влади.

Серед присутніх на виставці Начальник Центрального регіонального відділу УІНП Богдан Галайко, представники преси, методист відділу українознавства Олена Козаченко, небайдужі вінничани, студенти та викладачі.

Автори виставки: директор Архіву національної пам‘яті Ігор Кулик та комунікаційниця Архіву Дарина Рогачук.

Співорганізатори виставки: Музеї Вінниці

Партнером проєкту є Національний музей Революції Гідності.

Виставка створена на основі архівних документів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державних архівів Львівської області, Житомирської області, Миколаївської області, Вінницької області, Волинської області, сучасних світлин та задокументованих злочинів сучасної російської армії.

 

На Вінниччині відбувся ювілейний ХХ-й Обласний національно-патріотичний фестиваль мистецтв «Сурми звитяги»

1 листопада, у великій залі Вінницького обласного молодіжного центру «KVADRAT» за участю дітей, учнівської та студентської молоді Вінниччини відбувся ювілейний ХХ-й Обласний національно-патріотичний фестиваль мистецтв «Сурми звитяги».

Фестиваль став можливим за підтримки Вінницької обласної військової адміністрації.

Захід має на меті популяризацію серед дітей та юнацтва кращих зразків мистецьких творів патріотичного спрямування, що розкривають героїчний шлях національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ столітті. Це творча спадщина Січового Стрілецтва, Української Галицької Армії, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії. Тут можна почути кращі сучасні українські молодіжні патріотичні пісні, що звучали під час Революції на Граніті, на Помаранчевому та Євромайдані, збройної боротьби українського народу проти російської агресії.

Вікова категорія учасників – від 10 до 25 років.

Учасників прослуховують у різних номінаціях, зокрема, в таких як: солісти-вокалісти, вокальні, вокально-інструментальні та вокально-хорові ансамблі, художнє читання та авторська поезія.

«Українські військові сантиметр за сантиметром звільняють нашу землю від російського агресора. Ми ж, у свою чергу, всіляко підтримуємо наших захисників, які нерідко ціною власного життя дарують нам мирне небо. Завдячуючи ЗСУ сьогодні маємо чудову можливість знаходитись у цій залі та споглядати кращі творчі виступи обдарованої молоді, що пронизані повагою і любов’ю до рідної землі», – зазначила у вітальному слові до учасників фестивалю директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької обласної військової адміністрації Світлана Юзвак.

Вже традиційний для вінничан Обласний національно-патріотичний фестиваль мистецтв «Сурми звитяги» є своєрідним історичним продовженням героїчної боротьби українського народу у ХХІ столітті за гідність, ідеали демократії, свободи і національної незалежності.

«Наші діти – це наше майбутнє. І саме від того, як підростаюче покоління виховуватиметься на ідеалах патріотизму та поваги до національного культурного надбання залежатиме, якою стане Україна в майбутньому. Тому навіть у таких важкий для країни час ми вирішили проводити фестиваль. Цьогоріч він ювілейний – двадцятий. І наймасовіший – подано 325 заявок на участь. Це свідчить про те, що країна живе. Ми боремось. Ми переможемо. Україна була, є і буде!», – відзначила організаторка фестивалю, голова громадської організації «Вінницьке крайове козацьке молодіжне об’єднання «Молода Подільська Січ» Валентина Шпак-Мельник.

У рамках фестивалю видано патріотичну збірку «Сурми звитяги: в полум’ї війни». Збірка містить відгуки спонсорів, членів журі і учасників фестивалю.

Організатори фестивалю переконані, що завдячуючи постійній підтримці партнерів він з часом стане одним з найкращих мистецьких проєктів України.

Серед учасників у номінації "Художнє читання" 1 місце посіла учениця КЗ "Вінницький гуманітарний ліцей №1 Ім.М.І.Пирогова" Коваль Ірина з триптихом про війну під керівництвом методиста відділу українознавства , вчителя української мови та літератури Олени Козаченко. 

Все буде Україна!

Радіодиктант національної єдності 2022

 В ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ методист відділу українознавства КЗВО "ВАБО", вчитель української мови та літератури Олена Козаченко долучилася з учнями 9-х класів КЗ "Вінницький гуманітарний ліцей №1 ім. М.І. Пирогова" до Радіодиктанту національної єдності 2022.

Авторкою тексту цьогорічного Радіодиктанту національної єдності стала письменниця та режисерка Ірина Цілик , а читала його народна артистка, герой України - Ада Роговцева.

«Цьогорічний Радіодиктант – це перш за все українська акція єднання, де б ми не були. Завдяки можливостям Українського Радіо до Радіодиктанту кожен може долучитися, незалежно від того, у якій точці земної кулі перебуває у цей непростий для нас усіх час. Сьогодні це особливо важливо, адже ми бачимо, що війна в Україні йде не лише за збереження наших територій, війна йде за збереження нашої ідентичності. Це флешмоб поваги до нашої культури, це можливість долучитися до спільної дії, яка об'єднує всіх нас», – зазначив Дмитро Хоркін.

"Вперше радіодиктант відтворив моє особисте життя та життя мільйонів переселенців -українців, яких РУZZКІЙ МІР звільнив від НАШОГО ДОМУ, про який так щемливо написала Ірина Цілик. Диктант неможливо було писати без сліз, розуміючи, що кожен рядок - це пережита сторінка твого життя.

Я точно знаю та вірю, що кожен наш дім вистоїть, виборсається, дочекається нашого схвильованого вигуку :"Ми вдома"!!! А він про все-все нам розкаже…

Наш дім - Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Крим та всі окуповані та зруйновані українські міста й села! Ми обов'язково все відбудуємо та будемо плекати рідну мову, як коштовний діамант !!! " - зазначила на своїй сторінці у фейсбуці методист відділу українознавства КЗВО "ВАБО" Олена Козаченко.

Зброя військових -автомат, зброя тиловиків - мова !!!

Все буде Україна! Слава Україні!

Низький уклін та щира дяка ЗСУ!

 Всеукраїнська науково-практична конференція «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави»

 

25 жовтня 2022 р. у м. Києві, у приміщенні Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (далі – НДІУ), вул. Ісаакяна, 18, відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» (формат проведення – офлайн та онлайн). На ній науковці та освітяни України обговорили низку проблем які постали перед гуманітаріями під час неоголошеної російсько-української гібридної війни, зокрема формування цілісного українського гуманітарного простору, впровадження в освітній і суспільно-політичний дискурс концепції національно-патріотичного виховання молоді й українознавства як вагомої навчальної державницької дисципліни, відновлення Науково-дослідного інституту українознавства як потужної наукової інституції, актуалізація нагальних питань розвитку українознавства як інтегративної наукової системи тощо. Учасники поважного наукового форуму ставили гострі питання, осмислювали й актуалізували проблеми, які турбують українське суспільство на початку ХХІ ст. та умовах повномасштабного вторгнення Збройних Сил РФ в Україну й пропонували шляхи їх розв’язання.

 

Треба відзначити, що проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» та її результати здійснені у контексті виконання фундаментальних науково-дослідних робіт, які виконуються науковими співробітниками НДІУ у 2022 р.: 1.«Українське повсякдення ранньомодерної доби: правові та соціальні практики» (керівник – Ворончук І.О.); 2.«Гуманітарні пріоритети консолідації українського суспільства: соціально-ціннісні виміри» (керівник – Крисаченко В.С.); 3.«Концепт ідентичності українства в умовах соціокультурних трансформацій: загрози національній безпеці в гуманітарній сфері» (керівник - Газізова О.О.); 4.«Етнокультурний розвиток сучасного українського суспільства в умовах політики реваншу Російської Федерації» (керівник – Фігурний Ю.С.; 5.«Громада українців Криму: формування, стан, перспективи і асиміляційні загрози (кінець XVIII – початок XXI ст.» (керівник- Краснодемська І.Й.); 6. «Етногенез українського народу у світлі сучасних наукових даних та методологічних підходів» (керівник – Наливайко С.С.); 7. «Геополітична суб’єктність України в умовах глобальних викликів» (керівник – Настояща К.В.).

 

Відкрив урочистий захід доктор філософії, професор в. о. директора НДІУ МОН України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки В.Г.Чернець. У своєму виступі спочатку він подякував воїнам Збройних Сил України за можливість проведення конференції та наголосив на чотирьох важливих аспектах: «По-перше, ми працюємо в умовах війни. По-друге, зараз до України прикута увага всього світу. По-третє, наразі відбуваються кардинальні зміни у ставленні українців до Української держави. По-четверте, у вогні кровопролитної російсько-української війни, формується сучасна українська політична нація. Тому українські вчені повинні осмислювати державотворчі та націєтворчі процеси, щоби допомогти розбудові Української держави й впровадженню українознавства в гуманітарну сферу України».

 

З привітанням від очільника МОН України С. Шкарлета виступив генеральний директор директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України О.В.Єресько.

Також привітання учасникам конференції виголосили: доктор філософських наук, професор, академік НАН України та АПН України, Президент Національної академії педагогічних наук України В.Г.Кремінь; кандидат мистецтвознавства, директор Департаменту гуманітарної політики Офісу Президента України П.М.Білаш; доктор філософії, перший заступник міністра Міністерства культури та інформаційної політики України Р.В.Карандєєв; Заслужений артист України, віце-президент Національної академії мистецтв України О.Г.Санін; доктор філософії, професор, викладач Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, Народний артист України І.В.Бобул; ректор Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського, доктор філософії, професор, Заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, академік УТА, академік УАН, Посол миру М.О.Тимошенко; доктор історичних наук, старший науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник Музею книги і друкарства України (м. Київ) С.Р.Кагамлик, доктор філософських наук, професор, академік АН вищої школи України, фундатор і перший директор НДІУ МОН України П.П.Кононенко; директорка Львівської української гуманітарної гімназії імені Олени Степанів з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови Л.М.Василишин.

 

На пленарному засіданні було заслухано низку цікавих виступів. Зокрема, з доповіддю «Європейський вектор українознавства в умовах сучасних загроз та викликів» виступив доктор історичних наук, професор, лауреат премії імені М.Грушевського НАН України, відмінник освіти України, заслужений працівник культури України, заступник директора Науково-дослідного інституту МОН України А.І.Павко. Доповідач наголосив, про вагому роль українознавства в осмисленні українських державотворчих та націєтворчих процесів та його місце у протидії «русскому миру».

 

Проректор з наукової роботи Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського, доктор мистецтвознавства, професор, Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України А.Я.Скорик виголосила доповідь «Поліваріативність інтерпретації поняття «мистецтво медіа» у системі сучасних вітчизняних і європейських гуманітарних цінностей», у якій проаналізувала значення осягнення цього концепту для сучасного українського наукового дискурсу.

 

У свою чергу кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Національного ботанічного саду НАН України ім. М.М.Гришка Н.В.Чувікіна у доповіді «Історико-культурні цінності території Національного ботанічного саду НАН України ім. М.М.Гришка» проаналізувала вагомі артефакти природного й антропогенного характеру які незважаючи на невблаганний час і політичні реалії збереглися для нащадків.

Завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» В.І.Лазаренко у виступі «Використання наукових позицій у національно-патріотичному вихованні освітнього процесу України» здійснив аналіз задіяння наукових праць вчених-українознавців з метою формування національно-патріотичного світогляду в української молоді.

 

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, корекційної освіти та менеджменту Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського Л.В.Іваненко у доповіді «Всякому серцю – любов і тепло»: концепт милосердя у спадщині Г. Сковороди» намагалася осягнути глибини розмислів видатного українського філософа.

 

У свою чергу методист відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» О.Є.Козаченко у доповіді «Розвиток українського гуманітарного простору – вагомий чинник для становлення української свідомої молоді як складової української нації та перемоги України в російсько-українській війні» проаналізувала шляхи й головні фактори формування цілісного україноцентричного гуманітарного простору та його потужний вплив на форматування національно-патріотичного світогляду в підростаючого молодого покоління України.

 

Кандидат наук з державного управління, методист лабораторії педагогічного досвіду та етнопедагогіки Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Л.Л.Максим’як у виступі «Національно-патріотичне виховання молодого покоління засобами історичного українознавства: уроки УПА для сьогодення» проаналізувала величезне значення Визвольних змагань середини ХХ ст. для створення у підростаючого юнацтва потужних і стійких патріотичних переконань.

Вчитель-методист, вчитель історії та правознавства Опорного Доробратівського ЗЗСО І–ІІІ ступенів Мукачівської міської ради Закарпатської області М.М.Ващинець у доповіді «Українознавчі аспекти національно-патріотичного виховання на уроках історії, права, громадянської освіти – зміна акцентів в умовах війни» охарактезував найбільш вагомі складові з допомогою яких педагоги-українознавці формують у юнацтва любов до України та готовність її захищати від російських загарбників.

На завершення заходу в. о. директора НДІУ В.Г.Чернець подякував усім учасникам Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» за активну участь в обговоренні актуальних гуманітарних проблем та наголосив на вагомій роль українознавства та НДІУ МОН України під час російсько-української війни.

 

Також на конференції виступили із відеопривітаннями нові філії Інституту українознавства за кордоном, яких за останні три місяці з’явилося вже 12. Зокрема, це філії у Швеції та Німеччині.

День пам’яті жертв російського терору

в Літині  у 1922 році

   На виконання  обласної програми з національно-патріотичного виховання дітей та молоді  Вінниччини до 2025 року 21 жовтня поточного року  ректор КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», доктор історичних наук, професор Степан  Дровозюк та завідувач відділу українознавства Володимир Лазаренко взяли участь та виступили на дні пам’яті  жертв російського терору в Літині  у 1922 році.

    Заходи відбулись з нагоди 100-річчя від трагічного дня розстрілу без суду  літинчан більшовицькими окупантами.

   Історичні джерела свідчать, що тільки у Літині  було вбито 240 селян  і понад 80 міщан в урочищі Літинські Ярки. Окрім того  каральні акції  окупантських військово - чекістських загонів  під егідою «опертрійок»  відбулися в усіх селах і містечках  тодішнього Літинського повіту і багатьох інших населених пунктах  Подільської губернії та  Правобережної України. Так, в  час героїчної сторінки антибільшовицької боротьби 19 березня 1919 року  московсько-більшовицька орда  оточила Літин  (війська В.Примакова) і розстріляла ( за даними з книги Іллі Дубинського « Портрети і силуети»)  понад 700 беззбройних осіб  з призовного пункту села Селище, які  готувались вступити до Чорноморського коша УНР.

   Серед  проведених заходів:

-         круглий стіл в актовій залі  Літинської селищної ради;

-         християнська панахида на братській могилі  закатованих жителів Літинщини у 1922 році;

-         траурний мітинг  громадськості  біля пам’ятного хреста жертвам комуно-більшовицького терору;

-         підведення підсумків заходів  у Літинському краєзнавчому музеї.

 У своїх виступах професор  Степан Дровозюк особливу увагу учасників заходу сконцентровував на історичних подіях боротьби наших земляків за незалежність України, використання краєзнавчих матеріалів у сучасному освітньому процесі, а Володимир Лазаренко провів аналогію тих подій з сучасною російсько-українською війною 2014-2022 років та аналогічними варварськими діями російських окупантів.

   У заходах також взяли участь доктор історичних наук, професор Вінницького педагогічного університету ім.. М.Коцюбинського , голова Вінницького товариства краєзнавців України Сергій Гальчак, начальник Центрального міжрегіонального відділу УІНП, кандидат історичних наук Богдан Галайко та головний спеціаліст Центрального міжрегіонального відділу Олексій Серветник, головний спеціаліст Вінницького державного архіву, кандидат історичних наук  Костянтин Завальнюк, представники ЗМІ та громадськості Літинщини.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОЄКТ  «ГОЛОСИ УПА» ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 80-РІЧНИЦІ СТВОРЕННЯ УПА

До 14 жовтня Український інститут національної пам’яті презентував відеопроєкт «Нескорені»

У трьох коротких роликах про воїнів Української повстанської армії розповідають їхні нащадки, які сьогодні на передовій боронять Україну від російської агресії.

Нижче – публікуємо відео та історії героїв.

Богдан Добушовський – Михайло Галущак

Михайло Галущак взяв до рук зброю, щоб захистити країну, ще в 2015-му. Тоді був бійцем батальйону «Січ». Виконував бойові завдання в Авдіївці та Кураховому на Донеччині. У червні 2015-го зачищав Мар’їнку від бойовиків так званої «ДНР» та російських військових. Із 2022 року служить у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.

Михайло каже, що вважає себе нащадком не тільки упівців, а й воїнів Української галицької армії, січових стрільців та всіх тих військових формувань, які боролися за незалежну Україну. До речі, він – кандидат історичних наук, автор книги «За пів кроку до перемоги».

Рідний брат Михайлового діда, Богдан Добушовський, був стрільцем в УПА. Загинув у бою з НКВД у ніч на 19 грудня 1944 року на Львівщині. Детальніше – у розповіді Михайла.

«Для нас УПА важлива тим, що продовжила боротьбу… Ми – переможемо. За нашими плечима – сотні поколінь, які воювали за цю державу, і сотні поколінь, для яких ми повинні зберегти цю державу», – переконаний воїн.

Василь Андрусяк – Михайло Стецик

Михайло Стецик «Рен» – командир підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні України. До цього, у 2017–2018 роках, захисник брав участь у бойових діях на сході країни, зокрема в боях за Широкине поблизу Маріуполя у складі 8-го окремого добровольчого батальйону «Аратта».

Брат Михайлового прадіда – Василь Андрусяк (псевдо – «Різун», «Ґрегіт») був полковником Української повстанської армії. Його участі у збройному підпіллі передували участь у «Пласті», товариствах «Просвіта» та «Сокіл», Організації українських націоналістів, ув’язнення польською та радянською владами. У 1940 році радянська влада вивезла в Сибір батьків Василя, сестру Марію та дружину брата з малими дітьми. Батько з матір’ю загинули в засланні.

З початку 1944 року Василь Андрусяк командував куренем УПА «Скажені», який вступав у бої і з німцями, і з радянськими підрозділами. А з січня 1945-го – командир тактичного відтинку «Чорний ліс» (Івано-Франківщина). Василь Андрусяк був одним із найкращих бойових командирів УПА-Захід. Загинув у бою з енкаведистами в Чорному лісі 24 лютого 1946 року. А його сім’ю радянська влада репресувала. Дружину Євгенію засудили до 10 років ув’язнення і заслання. Син опинився у дитячому будинку, звідки його всиновив і вивіз у Росію офіцер Міністерства держбезпеки Корсаков. Після звільнення в 1950-х Євгенія спершу розшукала сина, а потім через суд домоглася відновлення батьківських прав.

Микола Арсенич – Василь Арсенич

Василь Арсенич «Зірка» пішов захищати Україну від російської агресії у 2017-му. До 2019 року включно воював у районі Павлополя, Чермалика та Новотроїцького на Донеччині у складі першого окремого батальйону добровольчого корпусу «Правий сектор». З 2022-го – солдат підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні країни.

Василь – нащадок повстанців, які боролися за незалежність України в середині XX століття. Всі четверо братів із родини Арсеничів брали участь у збройному підпіллі. Троє з них – Антон, Михайло та Микола Арсеничі загинули в боях або в ув’язненні. Вижив лише Степан – та й він пройшов через 10 років радянських таборів. 

Один із братів – Микола Арсенич був творцем військової розвідки ОУН, одним із дев’яти генералів Української повстанської армії та єдиним генералом безпеки УПА. Тривалий час його особистість і біографія були засекреченими спершу Організацією українських націоналістів, а після загибелі генерала – радянською владою.

У 1939 році Микола Арсенич брав участь у створенні контррозвідки ОУН. А з 1941-го – Служби безпеки ОУН. У лютому 1943 року, коли формувалася Українська повстанська армія, Микола Арсенич дбав про розбудову в ній системи внутрішньої безпеки.

Радянські каральні органи посилено розшукували очільника повстанської служби безпеки. Для його ліквідації Міністерство держбезпеки створило влітку 1946 року спеціальну групу чекістів. Врешті їм вдалося оточити криївку в лісі на Тернопільщині, в якій перебував Арсенич. Микола не здався в полон. Він із дружиною застрелились у криївці.

«Історія складається так, що нам знову доводиться боротися з тим же ворогом. Ми відстоюємо не тільки незалежність, суверенітет, а й щось глибше», – каже нащадок родини Арсеничів Василь.

Ролики створені у партнерстві зі студією Prosto production.

Відеопроєкт «Нескорені» став частиною інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті до Дня захисників і захисниць України та 80-річчя УПА, яка проходила під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».

У фокусі  – зв’язок поколінь, які в різні періоди нашої історії боролися за незалежність і державність.

Зокрема, в межах кампанії інститут започаткував рубрику «Патрони ЗСУ», присвячену історичним постатям, на честь яких названі бригади сучасних українських військових структур. Усі оприлюднені розповіді можна прочитати на сторінках інституту в соціальних мережах під хештегом #ПатрониЗСУ. Рубрика матиме продовження після 14 жовтня.

Також у межах інформаційного проєкту «Голоси УПА» ми відібрали та оприлюднили розповіді  самих повстанців про їхню боротьбу. Підбірку відеосвідчень можна переглянути за посиланням, а цитати командирів УПА – на сторінках інституту в соціальних мережах під хештегом #голосиУПА.

14 жовтня відбудеться онлайн-марафон до 80-річчя Української повстанської армії

Відділ українознавства КЗВО "ВАБО" запрошує вчителів історії, українознавства долучитися до онлайн-марафону!!!

▪️Марафон триватиме з 13:00 до 18:00

▪️14 жовтня Український інститут національної пам’яті у партнерстві з Національним музеєм Революції Гідності проведе п’ятигодинний онлайн-марафон “Голоси боротьби” до Дня захисників і захисниць України та 80-ї річниці створення Української повстанської армії.

▪️Його можна буде дивитися на ютуб-каналах (https://www.youtube.com/c/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%97%D0%93%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96) Українського інституту національної пам’яті та Національного музею Революції Гідності, а також фейсбук-сторінках Національного музею Революції Гідності (https://www.facebook.com/maidanmuseum.org/), Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану  (https://www.facebook.com/infocentre.maidanmuseum)та Українського інституту національної пам’яті (https://www.facebook.com/infocentre.maidanmuseum).

▪️Відкриє марафон відеопроєкт “Нескорені”. У трьох роликах проєкту нащадки воїнів УПА, які сьогодні боронять Україну від російської агресії на передовій, розкажуть родинну історію, про своїх предків та загалом про зв’язок із попереднім поколінням борців за українську державність і незалежність.

▪️Спеціально для марафону історики та дослідники Української повстанської армії розкажуть про різні аспекти історії УПА – від розповіді про зародження армії та її фронт у перші місяці до участі жінок у визвольній боротьбі.

▪️З передової в ефір марафону включаться фронтмен гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, фронтмен гурту “Юркеш” Юрій Юрченко та гурт “Веремій”.

ГУР в інших соціальних мережах: 🔹Facebook (https://www.facebook.com/DefenceIntelligenceofUkraine) 🔹YouTube (https://www.youtube.com/channel/UCfpAVJUrNIdngeiQh0OIScw/videos) 🔹 Viber (https://vb.me/DIUkraine) 🔹Instagram (https://www.instagram.com/diukraine/) 🔹Twitter (https://twitter.com/DI_Ukraine)  🔹 TikTok (http://www.tiktok.com/@defence.intelligence.ua)

На виконання « Обласної програми національно-патріотичного виховання 2021-2025 років » та листа МОН №4/2697-22 від 27.09.2022 розміщуємо для використання в роботі інформаційні матеріали, розроблені Українським інститутом національної пам'яті до Дня пам’яті трагедії Бабиного Яру.

 Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Ярі 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Ярі 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Ярі була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. 

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.

Історична довідка

Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75 % європейського єврейства (більшість із них не пережила Голокосту).

Голокост кулями в Україні. В окупованому СРСР «акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Усього в таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944-го тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Більшість вивезених загинула в газових камерах.

Після окупації Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто й табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський Хмельницької області  – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Ярі розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Ярі тривали у кілька етапів.

Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа.

У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року йдеться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Ярі та його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.

З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Ярі в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.

18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Ярі.

Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

У жовтні 1943 року в Бабиному Ярі німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії Вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із Вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушувати рух спротиву. «Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» та два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Ярі.

Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Ярі стали євреї, які становили більш як половину страчених. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.

Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії.

У Бабиному Ярі загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошині та на Березняках.

З середини жовтня 1941 року неподалік Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.

Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб.

У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941-го арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації Києва загинуло близько 617 осіб.

Праведники Бабиного Яру

Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення у Державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.

У СРСР знищення євреїв під час Другої світової війни замовчувалося. Наслідком цього стало й те, що рятівники з цих територій (включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники народів світу. Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомі імена  2673 Праведників з України (4 місце серед країн, у яких встановлено факти порятунку).

Праведники – це цивільні беззбройні жителі окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи Праведників, мусимо пам’ятати, що їхні вчинки – не лише факти порятунку людей чи цілих сімей, а й  ризик власним життям, життям рідних, включно з малолітніми дітьми або старими батьками.

Історії 190 праведників (у тому числі православного священника Олексія Глаголєва та його родини, котрі першими з українців отримали звання «Праведник народів світу») зібрано в Банку портретів, розробленому в межах проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій». Мета цього проєкту Національного музею історії України у Другій світовій війні, Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Українського інституту національної пам’яті – зібрати на одному електронному ресурсі біографічні довідки, фото, документи, відео про українців, які під час Другої світової війни рятували євреїв, ромів та інших жертв нацизму.

Перелік матеріалів Українського інституту національної пам’яті щодо збереження пам’яті про Бабин Яр

Тема збереження та відновлення пам’яті щодо подій, пов’язаних із Голокостом і трагедією Бабиного Яру, зокрема, є важливою для політики історичної пам’яті України. Тому Українська держава та інститут надають великого значення належному увічненню пам’яті її жертв, рішуче засуджують прояви антисемітизму в українському суспільстві та докладають зусиль для вшанування українців, які рятували євреїв на території України під час Голокосту. Свідченням цього є ухвалення Кабінетом Міністрів України постанови «Деякі питання призначення і виплати довічних державних стипендій для громадян України, які рятували євреїв на території України під час Голокосту в роки Другої світової війни, та про визнання такими, що втратили чинність, постанов Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 139 і від 9 серпня 2017 р. № 568» від 8 вересня 2021 року № 935, робота над Концепцією комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру, щорічне проведення відповідних жалобних і популяризаціних заходів.

Важливим тематичним інформаційним ресурсом інституту та Громадського комітету «Бабин Яр» є веб-сторінка «Бабин Яр: людина, влада, історія». Ресурс містить архівні документи, кінохроніку, наукові статті, присвячені історії Бабиного Яру від кінця XVIII до початку ХХІ століття.

Окремо пропонуємо матеріали інтерактивної виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії». Виставка має українську та англійську версії, супроводжується відеоекскурсією українською. Крім того, вчителям буде корисно ознайомитися з інтерактивною версією збірника навчально-методичних розробок-занять на основі віртуальної виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії» та документального фільму «Бабин Яр у пошуках пам’яті». Ресурс розроблено Українським центром вивчення історії Голокосту та інститутом.

Допоміжну роль можуть відіграти матеріали виставки «Українська Друга світова», зокрема, її стенди «Голокост. Бабин Яр та «остаточне розв’язання єврейського питання» та «Українці – Праведники Народів Світу».

Спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.

Над матеріалами працювали фахівці Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, Олена Охрімчук, Вікторія Яременко, Ганна Байкєніч, Вікторія Скуба

Онлайн-зустріч учнів КЗ "Вінницький гуманітарний ліцей 1" з військовими артрозвідки, які стримують ворога на сході України

В рамках виконання "Обласної програми національно-патріотичного виховання 2021-2025 рр." методист відділу українознавства КЗВО "ВАБО", учитель української мови та літератури КЗ "Вінницький гуманітарний ліцей 1" Олена Козаченко організувала зустріч учнів ліцею 1 та військових, які обороняють нашу країну на сході.

Хлопці передали слова вдячності, учні мали можливість поспілкуватися з нашими воїнами. Дякуємо Богові та нашим захисникам за можливість навчатися й працювати на подільській землі.

До онлайн-зустрічі передувала ціла

низка подій :

збір допомоги нашим захисникам;

майстер-клас з плетіння стрічки, який провела для учнів, методист відділу українознавства КЗВО"ВАБО", вчитель української мови та літератури КЗ "Вінницький гуманітарний ліцей 1" Олена Козаченко;

малюнки для наших захисників;

розписування прапора з побажаннями ПЕРЕМОГИ нашим воїнам;

хвилюючі моменти передачі допомоги на передову;

отримання прапора від військових для учнів ліцею;

відео зі словами вдячності нашим учням від військових;

і , нарешті, довгоочікувана онлайн-зустріч, яку переносили через повітряні тривоги та інші обставини.

Висловлюємо подяку учням та батькам Вінницького гуманітарного ліцею 1, адміністрації навчального закладу, педагогічному колективу, всім працівникам ліцею за надану допомогу нашим захисникам! Солодощі, чай, кава, дитячі малюнки, стрічечки, які зігрівають серця нашим мужнім воїнам.

Окрема подяка побратиму Олегу Білику , який допоміг завантажити та доставити гостинці по місту й в шпиталь, і щира подяка побратиму Василю Зюбрицькому , який доставив хлопцям гостинці на передову.

Молимо Бога про захист наших захисників, про захист неньки-України, про нашу ПЕРЕМОГУ!

РАЗОМ МИ СИЛЬНІ! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА! Далі буде...