У Вінниці відбувся семінар «Історія – (не) пропаганда. Війна за минуле»

7–8 червня 2023 року у Вінниці в хабі «Місто змістів» відбулася зустріч для музейників, бібліотекарів та освітян «Історія – (не) пропаганда. Війна за минуле». Зустріч відвідали понад 110 учасників із різних куточків Вінниччини.

Під час заходу спікери говорили з учасниками про політику відновлення та збереження національної пам’яті в умовах сучасної війни, про Революцію Гідності та інші майдани в історії сучасної України, досліджували настрої вінничан у перші дні повномасштабної війни та рік потому, проводили історичні паралелі сьогоднішньої війни з минулим. Також ішлося про музеєфікацію й переосмислення історичних події ХХ та ХХІ століття, сучасні методи та ресурси фандрайзингу в культурній сфері.

Крім того, було проведено екскурсії: виставками «Рашизм – це…», у Вежі «Європейська площа: простір (не) пам’яті». Всі учасники завітали до Меморіалу борців з нацизмом та Історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму. 

Теми для обговорення: переосмислення минулого та подолання російської історичної пропаганди як важливі складові інформаційної безпеки та зміцнення української  державності;

історія державотворення та боротьби за незалежність у XX–XXI століттях: регіональні особливості та змісти;

національна пам’ять: чому це важливо для освітнього та виховного простору;

реекспозиція й оновлення музеїв відповідно до викликів часу: з чого починати та як втілити;

музеєфікація сучасної російсько-української війни;

проєкти Українського інституту національної пам’яті для музейників, бібліотекарів, освітян.

Спікерами заходу виступили співробітники Українського інституту національної пам'яті – Олена Охрімчук, Ганна Байкєніч, Олексій Серветнік; Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності – Леся Онишко та Катерина Романова; Музею Вінниці – Олександр Федоришен, Сергій Гула та Євгеній Сафар'янс, ректор КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Степан Дровозюк, завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко, завідувач кафедри філології та гуманітарних наук КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Олексій Струкевич.

 

«Від липня минулого року і по нині в умовах повномасштабної війни захід, що відбувся у Вінниці, – дев’ятий у циклі семінарів-зустрічей Інституту з вчителями, музейниками та бібліотекарями. Наша місія – не просто говорити правду, а й допомогти представникам освітньо-культурної сфери налагодити діалог із державою, громадськими організаціями, максимально ефективно й синхронно працювати в цей нелегкий час. Такі очні зустрічі – унікальна можливість артикулювати і, зрештою, зрозуміти потреби і проблемні моменти тих, хто знаходиться на передовій інформаційної війни», – коментує Ганна Байкєніч.

Захід організували Український інститут національної пам’яті за сприяння Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності, Вінницької обласної військової адміністрації, КЗ «Музей Вінниці», Вінницької міської ради, Вінницька обласної ради, КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», Вінницького обласного краєзнавчого музею.

ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИКА, ВІННИЧАНИНА АНАТОЛІЯ ТРОХИМОВИЧА ДАВИДЮКА

 

На виконання «Обласної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2021-2025 роки» 7 червня у Науковій бібліотеці ВНМУ відбувся круглий стіл «Громадсько-політична діяльність А.Т.Давидюка: погляд у минуле заради майбутнього».

Цей захід був приурочений 85-річниці від Дня народження відомого вченого-історика, який з 1981 року до трагічної загибелі восени 2002 р. працював завідувачем кафедри історії КПРС і політекономії (нині кафедра філософії та суспільних наук) Вінницького державного медичного інституту імені Миколи Пирогова.

Бібліотекарі підготували тематичний буктрейлер на книгу А.Т.Давидюка «Лікарська гекатомба», виставку його праць «Трагічними сторінками літописів: шлях до правди», головні з яких були присвячені дослідженню важких сторінок з історії України, зокрема подій на Поділлі. Модератором  заходу була бібліотекар Ярослава Бондарчук.

Вшанувати пам'ять колеги, друга та відомого історика прийшли в цей день науковці, представники влади, культури та освіти, небайдужі односельчани. Серед учасників заходу:

- член Вінницького обласного культурно-просвітницького товариства «Меморіал» Шпичка В.В.,

- завідувач кафедри філософії та суспільних наук Лациба В.П.,

 - кандидат історичних наук Завальнюк К.В.,

- кандидат медичних наук, доцент Коваленко В.А.,

- доктор історичних наук, професор Струкевич О.К.,

- завідувач відділу українознавства КЗВО «ВАБО» Лазаренко В.І.,

- кандидат історичних наук Калитко С.Л.,

- земляки професора Давидюка із Літинської ОТГ та с. Дашківці: директор комунального закладу «Дашковецький ліцей» Медяна М.В., представник Літинської селищної ради Зелінський Р.М., староста села Дашківці Третяк Т. М.

Присутні поділилися спогадами про Анатолія Трохимовича, якому властиві такі людські риси, як доброзичливість, чуйність, принциповість, чесність і порядність. Згадували також, що він любив дотепний український гумор і українську пісню.

Особливий науковий талант А. Т. Давидюка виявився у дослідженні трагічних наслідків радянського тоталітаризму. Цій темі він присвятив кілька десятків наукових статей, документальних нарисів, книги “Жертви червоного терору” і “Лікарська гекатомба: репресоване покоління”.

На жаль, трагічний випадок обірвав життя Анатолія Трохимовича на злеті його творчих планів. Але, без сумніву, за своїм покликанням і життєвою позицією він був активним учасником та захисником новітнього українського державотворення.

 Повернення української історії через правду.

5 червня 2024 року у Трибухівському лісі ( поблизу с. Трибухи Вінницького району) відбулись уже традиційні  заходи-вшанування вояків УПА загону Шуляка, вбитих каральними загонами НКВС.

5 червня 1944 року у значно переважаючому за кількістю озброєння, боєприпасів та військових з загонів НКВС  бою було вбито 71 упівця та 3 дівчат, які на свято Трійці принесли українським повстанцям їжу.

Загін входив до складу групи УПА Південь, яка створена влітку 1943 року під керівництвом полковника Батька ( Омеляна Грабця).

В заході взяли участь активісти з м. Вінниці та Хмільника, вчителі та учні загальноосвітніх шкі сіл Івчі, Трибухи,  Уланова, Павлівки, Уладівки, смт. Літина, військово-бойової спілки "Військове братерство України,  студенти історичного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського, працівники  регіонального відділення Українського інституту національної пам'яті та управління культури м. Хмільника.

Розпочались вшанування  виконанням Гімну України та поминальним молебнем священниками Хмільницької та Літинської Православних церков України.

Прозвучали літературно-культурологічна та пісенна композиції, спогади краєзнавців щодо зазначених  трагічних історичних подій.

В заході взяли  участь та виступили ректор, доктор історичних наук, професор Степан Дровозюк та завідувач відділу українознавства КЗВО "Вінницька академія безперервної освіти" Володимир Лазаренко.

У свому виступі Степан Дровозюк особливу увагу присутніх звернув на значенні проведення таких патріотичних заходів, що, у період російсько-української війни 2014-2024 років, поглиблюють любов до Батьківщини та відповідальність українців  за її долю.

Навколо меморіального комплексу пам'яті полеглим в бою українським патріотам-воякам УПА були виставлені плакати з історії утворення та діяльності ОУН-УПА

Лунали українські патріотичні славні та пісні вояків УПА, активісти розгорнули великий Державний прапор України та виголосили Славень України.

 Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період

25 травня 2023 р. у м. Києві, у приміщенні Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (далі – НДІУ) відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період» (формат проведення – офлайн та онлайн).

Відкрив її директор НДІУ Василь Чернець та надав слово для відеопривітань керівникам зарубіжних філій інституту. Привітання з Ірландії, Швеції, Німеччини, США, Латвії засвідчили, що ці представництва активно пропагують за кордоном українознавство, українську культуру та українську ідентичність, цим самим створюють підтримку світової громадськості у боротьбі України проти російських агресорів. У вступному слові В. Чернець відзначив, що привітання із закордону свідчать, що українська діаспора активно допомагає вистояти та протидіяти навалі рашистів.

Також він наголосив: « Ця конференція має незвичайний формат – вона триватиме п’ять місяців. За цей час вчені напрацюють головні напрямки досліджень, будуть створені спеціальні експертні комісії з літератури, музики та образотворчого мистецтва, до складу яких увійдуть найвідоміші вчені та експерти. Це дуже складна робота. На підставі їхніх досліджень і експертних висновків ми проведемо спеціальні окремі пленарні засідання по літературі, музичному і образотворчому мистецтву, на яких затвердимо рішення експертних рад і направимо їх до Офісу Президента, Верховної Ради, Уряду та ЮНЕСКО, аби нарешті поставити крапку в справі визволення нашої історичної спадщини. Я сподіваюся, що наукова спільнота підтримає цю ідею».

Першим виступив академік Національної академії наук України, доктор філологічних наук, радник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський. У своїй доповіді Микола Григорович зокрема відзначив: «У 1992 р. я працював віце-прем’єр-міністром та ініціював створення комісії по поверненню в Україну культурних цінностей. Ця важлива робота ґрунтувалася на концепції ЮНЕСКО щодо повернення культурної спадщини. 14.02.1992 р. уповноваженими колишніх радянських республік була підписана угода про повернення культурних цінностей. Проте державна дума росії вже 20.05.92 денонсувала цю угоду. Загалом повернення культурних цінностей є дуже важливим процесом, особливо в умовах російсько-української війни. В Конституції України зафіксовано, що держава забезпечує повернення культурних цінностей. НАН України ініціювали створення робочої групи з цього питання. Нам треба мати реєстр культурно-мистецьких пам’яток, які були пошкоджені, втрачені чи вкрадені окупантами під час широкомасштабної агресії».

Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан відзначив, що НДІУ замислювався як координатор україноцентричної діяльності в Україні та поза її межами. Проте в силу об’єктивних та суб’єктивних причин цього не сталося. Тому Павло Михайлович наголосив: «Вам, Василь Гнатович, випала ця важка ноша: перетворити Інститут у справжній центр, який сформує україноцентричну ідеологію Української держави».

Доктор філософських наук, професор, дійсний член Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, перший віце-президент Національної академії мистецтв України Валерій Бітаєв акцентував на важливості співпраці Інституту з Академією. Валерій Анатолійович наголосив: «Нам треба єднати усі сили і зусилля успішного розвитку культури і мистецтв. Ми маємо ціль і маємо поважний науковий потенціал. Науковці Академії й Науково-дослідного інституту українознавства мають реалізувати низку проектів, в т.ч. передбачених цією конференцією, щоб захистити культурну спадщину України від окупантів».

Доктор філософії, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Максим Тимошенко попросив учасників вшанувати хвилиною мовчання загиблих співробітників Академії. Також Максим Олегович наголосив, що питання захисту імені великого українського композитора Петра Чайковського стало для трудового колективу Академії справою честі, оскільки його мистецько-культурна спадщина, як і сама особистість митця, є важливою складовою української етнонаціональної культури.

Український філософ, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор Василь Кушерець відзначив, що такі наукові форуми є дуже важливими для українізації гуманітарного простору України. Також Василь Іванович наголосив: «Колись ми говорили – пробудимо дух української нації. А тепер стверджуємо – посилимо дух вже сформованої української нації. Активна співпраця Товариства «Знання» і НДІУ допомагає збереженню культурної спадщини України та наближає перемогу українців над ворогом».

Директор-засновник музею «Становлення української нації» Валерій Галан відзначив, що російські імперіалісти постійно крали українську історію, культуру, традиції і мову, тим самим посилюючи свою імперію на крові. Валерій Васильович наголосив, що в умовах війни українці отримали реальний шанс не тільки перемогти ворога, а й повернути все те, що було пограбоване ним за століття панування.

Перший заступник міністра Міністерства культури та інформаційної політики України, доктор філософії Ростислав Карандєєв повідомив, що був присутній на важливій урядовій нараді з приводу повернення українських наративів на деокуповані території. Ростислав Володимирович наголосив, що на землях, які звільнені зараз і які будуть вичищені від окупантів в майбутньому, треба проводити системну і комплексну українізацію.

Директор бібліотечної мережі м. Маріуполь Вікторія Лісогор подякувала В.Чернецю за активне сприяння у поповненні бібліотечного фонду маріупольських бібліотек працями вчених-українознавців. Також Вікторія Олександрівна відзначила, що рашисти цілеспрямовано знищують культурну спадщину України в Маріуполі: з 15 бібліотек залишилося тільки чотири, майже усі україномовні книжки знищені, а усі пам’ятки, які не відповідають імперській ідеології, безжально руйнуються.

У конференції взяли участь митці зі США і Канади. Так американський журналіст Стів Клаймен подякував за запрошення та наголосив, що пересічні американські громадяни ще дуже мало знають про Україну, тому українцям варто посилити інформування американського суспільства про українську культуру та щодо злочинів, які вчиняють російські агресори в Україні. Також він відзначив, що треба дбати про збереження не лише культурної спадщини, а й архівних матеріалів від знищення агресором, оскільки вони є дуже важливими для збереження української ідентичності.

Канадський режисер Грегорі Грансден відзначив, що Канада не така велика як США, але дуже прихильно ставиться до України і допомагає усім чим може у звитяжній боротьбі українського народу.

Опісля відбулися дуже продуктивні виступи українських вчених, освітян та педагогів, які висвітлили різні аспекти збереження ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період. Серед учасників конференції були представники з Вінниці завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко, який виступив з доповіддю « Формування національної ідентичності в освітній галузі  під час російсько-української війни 2014-2023 рр.» та методист відділу українознавства Олена Козаченко з доповіддю «Українська мова як основний інструмент захисту та збереження національної ідентичності українського народу в умовах російсько-української війни».

Під час Конференції відбулися нагородження. Перший віце-президент Національної академії мистецтв України Валерій Бітаєв нагородив директора НДІУ Василя Чернеця Золотою медаллю Національної академії мистецтв України за багаторічний внесок у справи розвитку мистецької науки і освіти, а також нагородив Почесними грамотами Національної Академії мистецтв України Ольгу Машевську, Народну Майстриню України, художницю, викладача, керівницю студії «Мальовничий коктейль» та популяризаторку унікальної техніки – Самчиківського розпису, та Юліану Шинкарик, наукового співробітника відділу української філології НДІУ. Василь Чернець вручив подяку Ірині Покропивній, вчителю трудового навчання та образотворчого мистецтва ОЗО «Богуславський ліцей №2» за вагомий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України.

Під час роботи конференції відбувалася презентація виставки авторських робіт І. М. Покропивної «Чарівний світ ляльки: від минулого до сьогодення» та виставки Самчиківського розпису О. М. Машевської «З Україною у серці». НДІУ взяв під свою опіку популяризацію унікальних колекцій майстрів. Виставки викликали неабиякий інтерес учасників конференції.

За результатами роботи Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період» одноголосно ухвалено резолюцію, проголошену завідувачем відділу культурології НДІУ Володимиром Ятченком. В резолюції визначені основні напрямки подальшої роботи конференції та затверджені керівники експертних груп, а також визначено подальший графік пленарних засідань за окремими жанрами мистецтв.

22 травня 1879 року в Полтаві народився Симон Петлюра – одна з найяскравіших постатей періоду національно-визвольних змагань початку XX століття.

14 фактів про журналіста й літературного критика, який згодом очолив Директорію Української Народної Республіки, командував армією УНР

Обоє батьків Симона – Василь та Ольга – походили з давніх козацьких родів.

Петлюра вчився у церковнопарафіяльній школі, потім – у Полтавській духовній семінарії. Захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою. У 1901-му Симона виключили з семінарії через революційний і «мазепинський» дух – участь в організації виступу композитора Миколи Лисенка.

1900-го Петлюра познайомився з харківським адвокатом Миколою Міхновським, який написав програму для Революційної української партії під назвою «Самостійна Україна». Симон став членом цієї партії.

Щоб уникнути арешту за громадську діяльність, в 1902 році Симон виїхав на Кубань. Там вчителював та долучився до Чорноморської вільної громади – кубанської організації РУП. За це втратив посаду вчителя. Став співробітником історика, члена-кореспондента російської Академії наук Федора Щербини, якому допомагав збирати матеріали для праці з історії кубанського козацтва.

На Кубані Петлюра почав писати статті. Співпрацював із «Літературно-науковим вістником», «Записками Наукового товариства імені Шевченка». Писав для РУПівських газет. На прохання партії облаштував у своєму помешканні мінідрукарню, щоб видавати антицарські листівки, за що його арештували в грудні 1903-го.

Під час революції 1905 року в Російській імперії брав участь у діяльності Української соціал-демократичної партії, що виокремилася з РУП. Належав до її лідерів. Упродовж наступного року в Петербурзі співредагував партійний друкований орган – місячник «Вільна Україна». З 1907-го в Києві Петлюра працював секретарем щоденної Чикаленкової газети «Рада». Навколо неї згуртувалися Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька-Черняхівська, Сергій Єфремов.

Симон Петлюра писав театральну критику. Пік цього аспекту його професійного життя припав на 1906–1908 роки.

Упродовж останнього десятиліття перед революційними подіями в Російській імперії Симон продовжував редагувати часописи, писати про українське культурне та літературне життя. Певний час він жив у Москві, де познайомився й одружився з полтавкою Ольгою Більською. Їхня єдина донька Леся померла в 1942-му. В останні роки перед революцією працював у Союзі земств і міст на Західному фронті Російської імперії у Першій світовій війні.

Після повалення російського самодержавства в 1917-му Петлюра організував у Мінську, де тоді жив із сімʼєю, український з’їзд Західного фронту. На зʼїзді його обрали головою Українського військового комітету Західного фронту й делегували на перший Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся 18–21 травня 1917-го в Києві. Учасники Всеукраїнського зʼїзду обрали Симона Петлюру головою Генерального військового комітету. У червні він став Генеральним секретарем військових справ при Українській Центральній Раді.

На посаді Генерального секретаря військових справ Петлюра спрямував зусилля на українізацію військових частин, створення українських збройних сил. Йому доводилося долати неприхильне ставлення до формування армії з боку деяких представників Центральної Ради і відкритий спротив цьому з боку російського уряду та проросійських сил. 18 грудня 1917 року на знак протесту проти рішення Центральної Ради піти на укладання Берестейського миру Петлюра вийшов з уряду. Після відставки організував Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні–лютому 1918-го разом із Січовими стрільцями відіграв вирішальну роль у боях за Київ та придушенні більшовицького заколоту на заводі «Арсенал».

Петлюра був противником гетьманської влади Павла Скоропадського та одним із керівників антигетьманського підпілля. У грудні 1918-го Директорія повалила гетьманську владу та відновила Українську Народну Республіку. Симон Петлюра очолив Директорію у травні 1919 року в умовах збройної російської агресії. У важких внутрішніх і зовнішніх обставинах він 10 місяців очолював збройну боротьбу проти червоної та білої Росії.

Після поразки армії УНР у боротьбі за незалежну Україну Симон Петлюра здійснював політичне керівництво українським урядом в екзилі та військовими підрозділами, інтернованими на території Польщі. Вів переговори задля підтримки УНР.

Більшовики полювали на українського лідера кілька років. 25 травня 1926-го в Парижі Симона Петлюру застрелив більшовицький агент Самуїл Шварцбард. Поховали його 30 травня на паризькому цвинтарі Монпарнас.

Більшовикам вдалося фізично ліквідувати Петлюру. Після цього вони доклали зусиль, щоб очорнити його імʼя в Україні та за кордоном. Процес над убивцею відбувався в атмосфері інспірованих та фінансованих Кремлем наклепів щодо антисемітизму Петлюри. На захист кілера виступив і Максим Горький. Радянський режим задіяв маніпульований ним міжнародний робітничий рух. Під цим тиском французький суд присяжних звільнив убивцю від покарання. В СРСР комуністична пропаганда вкорінювала в масовій свідомості асоціацію слів «петлюрівщина», «петлюрівці» з чимось ворожим, буржуазним і шовіністичним.

#цейденьвісторіїукраїни