“Це тоді відбулося вторгнення”.

11 липня – роковини обстрілу українських позицій під Зеленопіллям “Градами” з РФ

ПІСЛЯ ОБСТРІЛУ ПІД ЗЕЛЕНОПІЛЛ

У суботу, 11 липня, Україна вшановує пам’ять військовослужбовців, які загинули в цей день 2014 року під Зеленопіллям на Луганщині.

Зокрема, на шості роковини трагедії під Зеленопіллям літургія за упокій душ загиблих воїнів, серед яких було 19 уродженців Львівщини, відбулася у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові.

Як повідомляє пресслужба Львівської облдержадміністрації, також поминальна панахида відбулася на полі почесних поховань №76 Личаківського кладовища.

“11 липня 2014 року – один із чорних днів в історії Збройних Сил України. Всі, хто вижив у цій пекельній м’ясорубці, вважають його своїм другим днем народження”, – наголошують у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, що базується у Яворові на Львівщині.

Внаслідок атаки російських військ, які о 4:30 ранку з території РФ відкрили по табору українських військових під Зеленопіллям шквальний вогонь із РСЗВ БМ-21 “Град”, загинуло 36 українських воїнів: шестеро прикордонників із 2-ї мотоманевреної групи Державної прикордонної служби та 30 військовослужбовців ЗСУ.

Ще близько сотні українських воїнів отримали поранення, зокрема тяжкі. Під час евакуації поранених загинув ще один прикордонник, солдат Павло Лазаренко – евакуаційна колона потрапила у ворожу засідку.

Окрім 24-ї бригади, до складу батальйонної тактичної групи ЗСУ, обстріляної російськими військами під Зеленопіллям, входили також бійці підрозділів 72-ї обмр (Біла Церква Київської області) та першого батальйону 79-ї аеромобільної (нині – окремої десантно-штурмової) бригади, що базується в Миколаєві.

“До того моменту ми не чекали такого підступного удару в спину, ніхто не вірив у можливість такого підлого і кривавого вчинку. Це був завчасно спланований кількагодинний масштабний удар по розташуванню наших військ з території Російської Федерації”, – згадують у 72 омбр.

“Спалена техніка, поранені воїни, загиблі. Евакуація, пошук, згоріла земля. Таким був ранок 11 липня 2014 року. Підступно, по-ворожому, росіяни завдали відкритого удару по територіях нашої країни, плюючи на всі міжнародні угоди, знаючи, що ми не будемо вести вогонь у відповідь. Серед нас є ті, хто був там. Ми всі бачили, звідки летіли ракети. І ми завжди будемо це пам’ятати і ніколи не забудемо”, – наголошують військовослужбовці 72-ї бригади.

Атака під Зеленопіллям була першим масованим застосуванням регулярних військ РФ проти Збройних сил України, які відтоді стали систематичними.

“Я досі пам’ятаю той шок, я досі пам’ятаю той біль. Ми тоді вийшли разом з Першим резервним зі Слов’янську. Їм дали кілька годин для відпочинку. Ми разом вирішили пірнути до стрімкої течії найкращої у світі річки. Ми вийшли на узбережжя. Тоді нам здавалось, що ось, вже близько перемога, адже звільнено Слов’янськ, наші пішли далі, а там не встигнемо і озирнутись…

На березі було якесь спонтанне пляжне кафе, за столиком сиділи вже наші. Вони якось тупо дивились в стіл. Вони сказали про Зеленопілля.

Потім ми вже побачили фото, взнали про кількість загиблих, і головне, що вразило – обстріл відбувся з території Росії. – Отже, це вторгнення? – запитала я. Мені тоді ніхто не відповів.

Але з роками я все ясніше розумію: не серпнева російська колона була початком вторгнення Росії до України, ні. Зеленопілля.

Ясніше ясного для мене – тоді відбулося масове вторгнення росіян до нашої території“, – згадує волонтерка Діана Макарова.

Наслідки обстрілу табору БТГр під Зеленопіллям

Командувач ОК “Захід” Олександр Павлюк: Під Зеленопіллям було пекло, та я пишаюся бійцями