Історичний трилер про Голодомор «Ціна правди» переміг на престижному кінофестивалі у Польщі.

Головну нагороду 44 Фестивалю польських художніх фільмів «Золоті Леви» отримала Аґнєшка Голланд за фільм «Громадянин Джонс» про трагедію мільйонів жертв комуністичної системи.

У Ґдині, в суботу 21 вересня, закінчився 44 Фестиваль польських художніх фільмів. Головну нагороду фестивалю «Золоті Леви» отримала режисерка Аґнєшка Голланд за фільм «Громадянин Джонс» про журналіста, який у 1930 роках розкрив світові таємницю Голодомору в Україні.

Відома польська режисерка з великою радістю прийняла нагороду:

«Нині складні часи, коли надзвичайно важливим є не лише те, як ми розповідаємо ці фільми, але й те, які вибираємо теми. Я рада, що саме цей фільм мала змогу показати на цьому кінофестивалі. На мій погляд – це важливий фільм, бо він говорить про надзвичайно важливі справи, і я кажу про це у дуже важливий в історії світу момент. Мені здається, що цим фільмом вдалося розбудити емоції. А фільми ми саме й робимо для того, щоб будувати співпереживання», - наголосила Аґнєшка Голланд.

«Громадянин Джонс» - це історія молодого, сміливого валлійського журналіста, який, ризикуючи своїм життям, намагається розповісти про трагедію, яку Сталін приготував мешканцям України – Голодомор.  

Аґнєшка Голланд сказала журналістам, що зняла цей фільм, аби нагадати про трагедію мільйонів жертв злочинної системи, якою був комунізм. За словами режисерки, також важливо говорити про журналістську відвагу:

«Це розповіді, які паралельно з’єднані одна з одною. Коли немає журналістської свободи, коли ЗМІ не є вільними, коли журналісти віддають себе пропаганді навіть із найкращих намірів, коли служать партії чи уряду, а не істині, тоді такі події, як Голодомор, стають дуже можливими», - підкреслила режисерка.

Фільм Аґнєшки Голланд показує, як Ґарет Джонс стає наочним свідком трагедії Голодомору в Україні. Після повернення до Лондона він її висвітлює. Публікацію замовчують, а її справжність ставлять під сумнів західні журналісти, які залишаються під впливом Кремля.

15 жовтня фільм «Громадянин Джонс» вийшов на кіноекрани в Польщі.

Прем’єра в Україні - 28 листопада 2019 року. 

За матеріалами ресурсу Польське радіо

 Козацькі змагання у Вінницькому технічному коледжі

  В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.
   День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.
  Протягом декількох тижнів у різних навчальних закладах організовуються та проводяться різноманітні заходи, присвячені Дню Козацтва. 
  На запрошення керівництва та організаторів Вінницького технічного коледжу представники відділу українознавства організували урочисту частину козацьких змагань. Із вітальним словом виступив начальник відділу українознавства Лазаренко Володимир Іванович.
   Прикрасою заходу стали вихованці Школи козацького гарту імені Данила Нечая (Тиврівщина) та вокальний ансамбль "Оберіг" Донецького національного університету імені Василя Стуса (керівник Н. О. Бегас),  які виконали військово-патріотичні пісні.
  Пам'ятаймо історію України, шануймо традиції та пишаймось нашими героями! Слава Україні!       

 День козацтва у дошкільних навчальних закладах

 На запрошення керівництва Гніванського дитячого дошкільного навчального закладу №2, представники відділу українознавства взяли участь у козацькому святі для маленьких вихованців. 

 Згідно методичних рекомендацій нашого відділу був створений сценарій. А також учасники мали змогу позмагатися у козацьких забавах: перетягування канату, арм-реслінгу, стрибання у мішках та інш. Усі присутні насолодились професійним виконанням козацьких пісень та отримали подарунки.

Дякуємо за такий чудовий захід для діток і запрошення!

Гра –мандрівка «Ми роду козацького діти»

 З давніх давен в Україні у народних піснях легендах, прислів’ях, казках возвеличується фізично дужа, здорова і сильна людина – козак. З метою виховання ціннісного ставлення до пізнання української культури, створення етнокультурного середовища, українських традицій відбувся захід серед учнів третіх класів навчально-виховного комплексу-гімназії №2, м. Гнівані, Тивірвського району. На запрошення керівництва школи та організаторів заходу (О.А. Чорна, О.В. Поберецька, Т.В. Коваль) були запрошені представники відділу українознавства. Згідно методичних рекомендацій нашого відділу відбулися козацькі забави «Ми роду козацького діти».
   Юні козачата показали свої знання з історії козацтва, ознайомили присутніх з розвагами козаків та способом їх життя. На свято були запрошені батьки, рій «Єдність» ім. Героя України, який навчався у цій школі О.В. Вапняра, М.М. Добачевський учасник ООС, методист відділу українознавства Н.О. Бегас, завідувач виховної роботи В.А. Балинська та викладачі школи. Усі зарядилися гарним настроєм та отримали багато позитивних емоцій.



















Такі заходи дуже гуртують дітей, вчать їх злагоджено працювати в команді та вболівати за своїх однокласників.
На завершення свята всі учасники скуштували справжній козацький куліш.
Тож не буде переводу козацькому роду!
Завідувач відділу українознавства       Лазаренко В.І.

21 жовтня виповнюється 72 роки Операції «Запад»: за один день до Сибіру та Казахстану було вивезено близько 78 тисяч українців

Операція «Запад» – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав.  Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців. Протягом доби було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру. 21 жовтня виповнюється 70 років з дня примусового виселення українців з батьківщини. Чимало подробиць історикам вдалося дізнатись завдяки розсекреченим архівам СБУ.

Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

Основними організаторами і виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВД М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад МГБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МГБ і корпус охорони МГБ, особовий склад МВД і прикордонних військ, «стрибки») – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.

Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.

Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МГБ довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.

У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.

У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив  до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.

Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.

Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів,  515 з них схопили конвоїри.

Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час «Великого терору» 1937–1938 рр., а також у 1939–1941 рр. під час «радянізації» Західної України.  Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі  радянській владі.

Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців, організованих комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином, співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованої польською комуністичною владою.

Це – не єдина депортація, здійснена в Західній Україні, але наймасовіша. Усього в 40-х і на початку 50-х років із Західної України насильно вивезли 203 тисячі осіб. Більшість із них опинилася в Казахстані.

Історичні відомості надані Інститутом національної пам'яті. 

Видання Інституту національної пам’яті представлені на найбільшому у світі книжковому ярмарку

16 жовтня у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу найбільший у світі 71-й Франкфуртський книжковий ярмарок. За сприяння Українського інституту книги на ярмарку презентовано стенд Українського інституту національної пам’яті.

На ярмарок було відібрано 16 видань, які презентують головні теми, над якими працює Інститут: повернення історичної пам’яті про Голодомор, Другу світову війну, Чорнобильську трагедію, Майдан та анексію Криму, сучасну російсько-українську війну. 

Це, зокрема: 

• книги про Голодомор «Репресовані» щоденники». Голодомор 1932-1933 років в Україні» та «Людяність у нелюдяний час», брошури «Holodomor 1932-1933. Communist genocide in Ukraine», «Спротив геноциду» та «Ukraine 1932-1933. Genocide By Famine» (остання - українською, англійською, французькою, іспанською та арабською мовами); 
• міфи Другої світової у книзі «The War&Myth. Unknown WWII»; 
• читанка «Щоб не забули. Пам’ять про тоталітаризм у Європі», 
• збірки документів про злочини радянських спецслужб, видані у співпраці з Інститутом історії НАНУ та Центральним галузевим архівом СБУ «Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції» та «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період», 
• три книги про Майдан - «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності», «Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах» та «Майдан. Простір творчості». Каталог вставки;
• дві книги про Крим та анексію півострова - «Наш Крим: неросійські історії українського півострова» та «People of the «Grey Zone»: witnesses of the Russian annexation of Crimea 2014»;
• дві книги про сучасну російсько-українську війну - брошура «2014; початок російсько-української війни» та збірник спогадів «Дівчата зрізають коси».

Чотири книги з анотаціями: брошура «Ukraine 1932-1933. Genocide By Famine», «Чорнобильське досьє КГБ», «Дівчата зрізають коси» та англомовне видання «People of the «Grey Zone» увійшли до великого каталогу українських видань, представлених на Франкфуртському книжковому ярмарку.

 

«Це уже четвертий факт презентацій наших видань на світовому рівні лише з початку цього року. В березні наші книги були в експозиції Лондонського книжкового ярмарку, у травні вони презентувалися в рамках Празького книжкового ярмарку, в Музеї Берлінської стіни була презентація  англомовного видання книги Олени Халімон та Анни Андрієвської «Люди «сірої зони». Ми відбирали книги, орієнтуючись, з одного боку, на знакові для нас теми, які мало відомі широкому загалу, як Голодомор, Друга світова. З іншого боку, ми хочемо розповісти правду про те, що було і лишається актуальними темами у світовому контексті: аварія на ЧАЕС, наш Майдан, анексія Криму, російсько-українська війна. Дуже хочеться, щоб світова спільнота вивчала нашу історію за першоджерелами, а не крізь призму російської пропаганди. Сподіваємося, що Франкфуртський ярмарок стане для цього серйозним поштовхом», - зазначила Перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак. 

Цього року на Українському національному стенді представлені 28 видавництв та інших організацій — найбільша кількість за роки участі у ярмарку (майже удвічі більше, ніж торік). Традиційно проходитимуть читання, зустрічі з читачами, літературні презентації та обговорення. 

Заплановано, зокрема, презентацію німецького перекладу книжки колишнього бранця Кремля, режисера Олега Сенцова «Жизня» («Leben») за участю автора, дискусія «П’ять років боротьби», презентацію есе англійською Understanding Ukraine («Незрозуміла Україна»).

Програма Національного стенду нараховує 16 різнопланових подій. У них, зокрема, беруть участь Андрій Курков, Володимир Єрмоленко, Карл Шльогель, Вахтанг Кебуладзе, Юрій Андрухович, Таня Малярчук, Сергій Жадан, Мирослав Маринович, Алім Алієв, Гаська Шиян, Марілуїза Бек, Ірена Карпа та інші.

Загалом у виставці, яка проходитиме 16-20 жовтня, беруть участь 7450 експонентів із 104 країн; буде організовано 50 подій.

Деякі з цих книг можна знайти в електронному варіанті на сайті Інституту національної пам'яті.

“Слава Україні!”: До Дня захисника Інститут презентує відео про Бандеру

14 жовтня, у День захисника, відзначається і 77-а річниця створення Української Повстанської Армії. Одним із ідейних натхненників боротьби УПА був Степан Бандера, 110-та річниця з дня народження якого відзначається цього року. 

До цих трьох дат Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio приурочив вихід нового яскравого історичного ролика про Степана Бандеру, який став продовженням започаткованого Інститутом циклу «Люди епохи».

  «Степан Бандера став одним із символів боротьби України за незалежність у ХХ столітті.  Довгий час радянська пропаганда намагалася дискредитувати його ім’я, вішаючи тавро «бандерівця» на кожного, хто наважувався мріяти про самостійну Україну, і поширюючи про Бандеру різноманітні вигадки. Це ж зараз продовжує робити і російська пропаганда, експлуатуючи ці міфи для розпалювання війни на сході України. Але історична справедливість бере гору, і сьогодні Степан Бандера посідає гідне місце в пантеоні героїв, які віддали життя за українську ідею», - зазначила Перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

У ролику використані архівні фото та кадри з документального циклу Тараса Химича «Хроніка УПА».

Завантажити ролик у високій якості можна тут

Степан Бандера став одним із героїв виставки «Фактор свободи», яка до Дня захисника України відкривається в усіх регіонах України. Виставка аналізує роль Івана Мазепи, Симона Петлюри та Степана Бандери в українській історії та спроби Росії знищити в людській пам’яті добру згадку про них. Організатори виставки - Український інститут національної пам’яті та Центр досліджень визвольного руху. Переглянути виставку можна за посиланням.

Також до Дня захисника України Український інститут національної пам’яті приурочив низку заходів.

О 12:00 у Києві біля Головпошти відкрилася виставка «Воїни. Історія українського війська», яка презентує військові однострої українських захисників в різні історичні епохи, від часів Русі та Великого Князівства Литовського до воїнів армії УНР, УГА, Карпатської України та УПА і сучасних бійців.

Цього ж дня із 15:00 в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану запланована низка презентацій та дискусій, серед яких: презентація брошури «2014: початок російсько-української війни», презентація відеолекцій для військовослужбовців «Бойовий шлях Армії УНР: командири, військові підрозділи, ключові операції» та розмова «Як розповідати історію військовим», а також дискусія на тему: «Жінка у війську» за мотивами книги «Дівчата зрізають коси».

Традиційно в Києві відбувся марш УПА, присвячений 77-ій річниці створення Української Повстанської Армії., в якому взяла участь методист відділу українознавства Козаченко Олена, як керівник ГО "Яворина. Вінниччина" разом з посестрами з Вінниччини, депутатом Жмеринської міської ради Оксаною Березською та посестрами-яворинками зі всіх куточків України.

Завідувач відділу українознавства        Володимир Лазаренко

Вистава «Великомученик Климентій Шептицький»

в храмі Покрови Пресвятої Богородиці

13 жовтня в храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася вистава «Великомученик Климентій Шептицький» до 150-річчя видатного українського релігійного, політичного, суспільного та культурного діяча. Життєвий шлях та мученицька смерть Климентія Шептицького від тогочасного режиму сильно вразила керівника Львівського християнського театру «Еммануїл» Жанну Горай. Неймовірна атмосфера витала в стінах храму під час вистави, сльози на очах вірян та нестихаючі оплески по закінченню дійства – ознака майстерного відтворення акторами світського й духовного життя Климентія Шептицького. Серед вірян був представник регіонального підрозділу Інституту національної пам’яті – Богдан Галайко, методист відділу українознавства – Олена Козаченко.

Довідка.

Блаженний Священномученик Климе́нтій Казими́р Шепти́цький, M.S.U. (17 листопада 1869, Прилбичі, Яворівський повіт, Королівство Галіції і Лодомерії — 1 травня 1951, Владимир) — Блаженний Католицької Церкви, церковний діяч і архімандрит монахів Студійського уставу, брат Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Був послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, заступником голови Господарського Товариства.

Сім'я та освіта

Климентій народився в аристократичній родині, син спольщеного графа Яна (Івана) Кантія Регілія Шептицького з українського роду Шептицьких та його дружини Софії з польського роду Фредрів у родинному маєтку, в селі Прилбичі. Брат митрополита Андрея Шептицького, шоста дитина у сім'ї. Ім'я при хрещенні — Марiя Казимир. Початкову освіту здобув удома від найманих вчителів під наглядом матері. Перша Сповідь блаженнішого Климентія відбулась 9 квітня 1881 р., на наступний день — отримав Святе Причастя.

Закінчив гімназію святої Анни у Кракові, де склав на відмінно іспит зрілості. Навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, в 1892 отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті (Краків). Одночасно закінчив Інститут лісівництва.

Світська діяльність

Працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками, був послом Галицького сейму. В 1900–1907 був депутатом австрійського парламенту, співавтор «Загального австрійського закону про ліси». Коли у 1907 році розпустили австрійський парламент, Казимир вирішив завершити свою політичну діяльність. Зайнявся суто адміністративною роботою, а також почав вести господарство у маєтку Шептицьких в Дев'ятниках. Там для селян греко-католиків побудував парафіяльну церкву.

Автор робіт з питань сільського господарства, голова Галицького лісівничого товариства.

Студійський чернець

В 1911 вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні. У 1912 році перейшов у греко-католицький монастир Студійського уставу (Студитів) у Кам'яниці в Боснії, де приніс монаші обіти і отримав ім'я Климентій. 28 серпня 1915 року єпископ Діонізій Нярадій з Крижевець (майбутній адміністратор Пряшівської та Мукачівської єпархій) висвятив його на священика. У 1915 став ієромонахом. Отримав богословську освіту в університеті Інсбрука (Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку.

У його монастирській келії були лише залізне ліжко, шафа з книгами, столик і клячнік, на якому молився перед Розп'яттям. За спогадами сучасників, він, колись був бажаним гостем аристократичних салонів, завзятим мисливцем, власником маєтку, не шукає тепер для себе ніяких переваг: миє, нарівні з братами, брудний посуд (ті навіть вдавалися до замовлянь, щоб не допустити його до цього), носить вугілля по вулиці, чим шокує львів'ян: «Граф — і відро з вугіллям!» Якось один з ченців на сповіді зізнався, що «обносився», так о. Климентій запропонував йому чудові штани з «графських часів», в яких соромився ходити, тому що були занадто «розкішними».

У 1918 році став настоятелем Унівського монастиря, a з 1926 року ігуменом Студитів Свято-Успенської Унівської лаври. Зіграв значну роль в історії греко-католицького чернецтва в XX столітті. В 1936–1937, спільно з митрополитом Андрієм Шептицьким, склав статут для монахів Студійського уставу, відомий під назвою «Типікон», який апробував папа Пій XII. Брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторове, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті Інсбрука. З 1937 жив у Львові, допомагав своєму братові в управлінні церквою. З 1939 — Член Українського Католицького Інституту, церковного об'єднання імені митрополита Рутського. Таємно іменований митрополитом Андрієм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру (1939). У 1944 р. наступник Йосиф Сліпий іменував отця Климентія архімандритом монахів Студійського уставу.

Під час Другої світової війни брав участь у порятунку євреїв в Україні — їх ховали в монастирях, а потім переправляли в угорську Україну.

Восени 1944, митрополит Йосип Сліпий звів Климентія Шептицького у сан архімандрита монахів Студійського уставу і призначив керівником делегації на переговорах з органами радянської влади, яка була прийнята в Москві головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі Іваном Полянським.

Захисник греко-католицької церкви

Проте керівництво СРСР взяло курс на ліквідацію унії і приєднання греко-католиків до Російської православної церкви. В 1945 всі греко-католицькі єпископи були арештовані (ніхто з них не погодився перейти в православ'я), і церкву фактично очолив старий архімандрит Климентій, який закликав священиків не погоджуватися на перехід в юрисдикцію Російської православної церкви. Влітку 1945 зібрав 61 підпис греко-католицьких священиків під проханням звільнити заарештованих єпископів і припинити переслідування греко-католиків.

Влада заборонила йому жити у Львові; останній період життя на свободі він провів в Уневі. Направив у Ватикан лист з описом переслідувань, яким піддавалися греко-католики. Цей лист було перехоплено органами НКВС, що і стало приводом для його арешту.

Арешт

5 червня 1947 архімандрит Климентій був заарештований більшовиками у своїй келії під час вечірньої молитви. У келії проведено обшук, в результаті якого знайдено антирадянську літературу та два плакати ОУН із зображенням у центрі національного тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!», що були сховані у дивані спальні. Однак, за свідченням тогочасних монахів, листівки були сфабриковані та підкинуті працівниками МДБ, іншою підставою такого припущення є те, що у келії дивана не було, а стояло дерев'яне ліжко. Отже, це дає підстави вважати, що і цей, і інші подібні докази фальсифікувалися для звітності про свою роботу працівниками МДБ. З метою залякування монахів та мешканців села його везли на відкритій вантажівці, між двома солдатами з демонстративно наставленою зброєю. Архімандрит Климентій зміг тільки вклонитися людям, які стояли біля своїх домівок  та поблагословити село.

Архімандрит Климентій Шептицький був засуджений на 25 років. З 27 червня 1947 містився в Київській внутрішній в'язниці МВС. У його біографії сказано, що саме в її стінах отець Климентій зазнав найбільші знущання, про що свідчать протоколи допитів, що проходили переважно вночі. Енкаведисти різними способами намагалися зламати його. Побоями, фізичною і моральною наругою, шантажем, залякуванням, співчуттям, улесливими обіцянками. Слідчий неодноразово пропонував йому зректися своєї віри, перейти в юрисдикцію Московської патріархії, обіцяючи відпустити його в монастир. Архімандрит залишався непохитним у своєму святому переконанні, залишався вірним християнським ідеалам.

Слідство тривало 7 місяців і 15 січня 1948 року слідчі підготували обвинувальний вирок за статтями 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу — зрада батьківщині. Постановою засідання особливої наради при МДБ СРСР від 28 лютого 1948 року Шептицький Климентій Іванович, 1869 р.н., засуджений до 8 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна на основі статей 54-1А, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР. Після оголошення вироку, архімандрита відправили до Москви у внутрішню в'язницю МДБ СССР. Більшу частину свого перебування у Владимирському централі провів у медичному корпусі. На стан його здоров'я дуже вплинуло перебування у Київській в'язниці.

Помер архімандрит Климентій Шептицький 1 травня 1951 р. о 21 годині 30 хв. у Владимирському централі. Похований під його стінами в попередньо викопаній ямі 3 травня о 3-й годині ночі. Його могилу відшукати не вдалось. Про процедуру захоронення розповідала Варвара Іванівна Ларіна, колишня працівниця Владимирського централу.

«Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші та винесли на міський цвинтар, що знаходиться поруч в'язниці. Тіло кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок» »

Є припущення, що Климентій Шептицький був таємним єпископом, бо висвячував в'язнів різних національностей. З нагоди 25-річчя Андрія Шептицького на митрополичому престолі надрукував «Митрополит Андрій та оновлення східної чернечої традиції» («Богословія», кн. 1 — 2, 1926).

У 1991 році архімандрита Климентія Шептицького, Прокуратурою УРСР, посмертно було реабілітовано.

Церемонія відкриття меморіальної дошки Климентію Шептицькому на Князь-Владимирському цвинтарі у Владимирі 30 жовтня 2010 року за участі Тимчасового повіреного у справах України в Росії Вячеслава Яцюка.

Вшанування пам'яті

У вересні 2000 року на Владимирському цвинтарі монахи Унівської Лаври, встановили кам'яний хрест з пам'ятним написом та світлиною блаженного Климентія. Поставили хрест біля в'язничної стіни на місці поховання в'язнів.

У 2005 році в селі Унів Перемишлянського району Львівської області було відкрито меморіальну дошку на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

Меморіальну дошку Климентію Шептицькому також відкрито на Князь-Владимирському цвинтарі у Владимирі. На церемонії відкриття меморіальної дошки, що відбулася 30 жовтня 2010 року, на офіційному рівні Україну представляв Тимчасовий повірений у справах України в Росії Яцюк Вячеслав Вікторович.

29 липня 2011 року в селі Прилбичах було відкрито перший в Україні пам'ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому.

12 листопада 2008 року президент Польщі Лех Качинський у Варшаві вручив ієромонаху Венидикту, ігумену Унівської лаври, «Орден Відродження Польщі» блаженному Климентію Шептицькому (посмертно).

1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім'я блаженного Климентія Шептицького.

Беатифікація

Отець Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року у Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну.

«Праведник народів світу»

1996 року отримав звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у період Голокосту. 2005-го в селі Уневі Перемишлянського району Львівської області була відкрита меморіальна дошка на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за врятування єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

Завідувач відділу українознавства        Володимир Лазаренко