Україна починається з тебе: у Жмеринці вшанували пам’ять борця за незалежність В’ячеслава Чорновола
«Він приїздив до Жмеринки двічі – у 94-му та 98-му, за рік до своєї загибелі. Виступав у Будинку культури та науки та розповідав справжню українську історію. В’ячеслав Чорновіл – борець за незалежність України, який у цій боротьбі втратив найцінніше – своє життя», – саме такими словами згадували жмеринчани сьогодні, 25 березня, справжнього патріота, голову Народного Руху В’ячеслава Чорновола.
З нагоди 22-ї річниці смерті присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять героя, поклали квіти до меморіальної дошки та згадували приємними словами візити В’ячеслава Чорновола до Жмеринки.
До вшанувань долучилися методист відділу українознавства "Вінницької академії безперервної освіти" Козаченко Олена зі своїми посестрами з Вінницького підрозділу ГО "Яворина".
«Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі», – так говорив український публіцист, дисидент, Герой України В’ячеслав Чорновіл.
2018 році на фасаді Будинку культури та техніки представники Жмеринської організації Народного Руху України відкрили меморіальну дошку з зображенням та словами Героя.
Ввечері 25.03. о 19.00 відбулася прем'єра документального фільму " Той, хто пробудив Кам'яну державу" , присвяченого В'ячеславу Чорноволу, який презентував на платформі ZOOM Вінницький молодіжний центр "Квадрат". Фільм про життя В'ячеслава Чорновола "Той, хто пробудив Кам'яну державу" знято в Україні як художньо-документальний фільм про життя і діяльність відомого українського політика і громадського діяча, лідера Народного Руху України В'ячеслава Чорновола.
Присутні не стримували емоцій , які переповнювали всіх глядачів під час трансляції фільму , розуміючи якою могла би бути зараз Україна, якби країною керувала людина, для якої Україна понад УСЕ! По завершенню фільму всі присутні обговорили ситуацію навколо трагічної загибелі В'ячеслава Чорновола, а також несподіване закриття справи щодо його загибелі в буремні часи Революції Гідності 21 січня 2014 року, яке залишилося непоміченим на тлі тогочасних подій.
Фільм можна переглянути на каналі Youtube за посиланням:
10 пророчих та мудрих висловів В’ячеслава Чорновола
В’ячеслав Чорновіл (24 грудня 1937 — 25 березня 1999) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в’язень СРСР.
Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років. Герой України.
Його бачення майбутнього України значно випереджало погляди сучасників, що усіма силами намагалися консервувати застарілу та неефективну радянську систему, плоди діяльності якої ми пожинаємо сьогодні.
Ще у 1990-х він передбачав смертельну небезпеку зі сторони “північного сусіда”, який ховався за маскою “дружби” та “братерства”, а насправді вичікував моменту, щоб завдати підступного удару.
пʼятницю, 19 березня 2021 р.
ЕММА АНДІЄВСЬКА ВІДЗНАЧИЛА СВОЄ 90-ЛІТТЯ!!!
«Для мене Україна – на кожному клаптику, де хтось говорить українською»
19 березня українська письменниця і художниця Емма Андієвська, лауреатка Шевченківської премії та багатолітня співробітниця Української служби Радіо Свобода, відзначила своє 90-ліття. Вона продовжує плідно працювати і каже, що на хвороби, старість та втому вона не має часу, бо мусить далі працювати для України. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Еммою Андієвською, яке було опубліковане на сайті Радіо Свобода у березні 2018 року.
Шевченківську премію з літератури 2018 року отримала авторка 45 поетичних і прозових книжок та 17 тисяч картин, українка, що живе у Мюнхені, Емма Андієвська. Вона народилася в Донецьку, який тоді, в 1931 році, ще називався Сталіно, потім родина переїжджає до Києва, де її батька вбили енкаведисти. А під час Другої світової війни разом з мамою 12-річна Емма виїхала до Німеччини і прожила там майже все життя, але ні на хвилину не забувала про Україну, якій присвятила свою творчість. Її картини виставлялися в багатьох країнах світу, вона є однією з найвідоміших у світі українських мисткинь, а її роботи є своєрідні та неповторні і такі ж впізнавані, як і картини Марії Примаченко, Марка Шаґалла чи Пабло Пікассо, з якими часто порівнюють твори Емми Андієвської. Вона також майже чотири десятиліття працювали на Радіо Свобода у Мюнхені під псевдонімом Галина Гордієнко.
Емма Андієвська випромінює, здається, невичерпну енергію. Вона працює по 10 годин на добу, малюючи нові картини та складаючи поетичні збірки. В її скромному мюнхенському помешканні, де ми і зустрілися, все місце віддано книжкам і картинам.
– Ви майже все життя живете за кордоном,
але говорите, що працюєте заради України. Чому ви зробили такий вибір?
– Ну, хтось же ж мусить для України працювати. Єдиний
лік – починати від себе. І не дивитися, чи тато-мама дозволяють, і чи вигідно,
чи не вигідно. А я свищу, чи вигідно, чи не вигідно. Я все життя живу, як
собака!
У мене холодильника немає три роки, в мене три роки
перебудовують все навколо, крім моєї хати, але так, що я маю кулею вилітати з
моєї хати, бо я не можу виносити те бурування, і тинятися до 5–6-ї години після
обіду, щоб могти до спокійної хати повернутися! А мені не 20 років, і я вічно
маю дуже складні проблеми зі здоров’ям, тільки я про це ніколи не казала і не
кажу.
Але як хтось, одна особа захоче, щоб була Україна, то
вона і буде. Я так думала і жила все життя.
– Ви жили в Україні, в Німеччині, в
Америці. Де ви почуваєтеся більше вдома?
– Знаєте що? Україна – надзвичайна! Коли я була в
Україні, кожного разу мене просто фасцинували люди! Які люди в Україні, таких
нема ніде. Я нікого не хочу образити, всі щось мають, але такої, як Україна,
нема – надзвичайна!
– Ви виїхали з України під час війни. Чи
ви маєте спогади про Україну того часу?
– Ну, здрастуйте! В мене перші спогади з того часу, як
мені було 9 місяців! А з 2 років – постійні спогади, як на фотографії! В мене
дуже добра пам’ять і візуальна пам’ять чудова!
У чотири роки я склала, ні – мені склався вірш, а в
шість років до мене прийшли, принесли три зошити і сказали, щоб я ілюструвала
Боккаччо. Дали мені деякі інструкції, і я ілюструвала! Бачите, яка скандальна
біографія – у 6 років ілюстрація Боккаччо!
– Невже «Декамерон»?
– Так!
Емма Андієвська у своєму помешканні в Мюнхені
– Ви народилися на Донбасі, у місті Сталіно, яке потім стало називатися Донецьк. Які у вас спогади про цей край?
– Я пам’ятаю терикони, коли мене батько водив, мені було два роки, чи що, і ті надзвичайні краєвиди! Я взагалі візіонер! Це було моєю розвагою! Я і тепер, перш ніж я малюю, я маю до 10 намальованих картин тут, в голові. Якщо я встигну їх блискавично замалювати, то вони будуть. Якщо ні, то десь за два тижні вони розсотуються, а тоді приходять нові! Це не моя заслуга, це мені провидіння чомусь дарує!
Емма Андієвська читає свої твори в Донецьку, 2011 рік
–– Нещодавно в Україні вийшла антологія
письменників Донбасу «Порода». Оскільки ви там народилися, то до неї увійшов і
ваш твір «Джалáпіта».
– Коли я свого часу вивчала санскрит, то Джалапіта
мені виплигнув із деванагарі (складове письмо низки сучасних індійських мов
– ред.), бо це афоризми Джалапіти.
В мене є «Роман про добру людину» – мені часто
закидають, що я там паплюжу українців, показую якихось злодюжок, але насправді
українці є занадто добрими і чесними. Роман цей від початку до кінця вигаданий,
бо мені потрібно було сказати слово про Україну, про справжню Україну, де б усі
верстви говорили по-українськи, а не радянським суржиком. Я сама з
російськомовного середовища, я знаю, що воно таке!
– Я хочу вас запитати про літературу
цього краю і про нього самого. Мені здається, що Україна зараз відкриває для
себе Донбас, так само, як світ відкриває для себе саму Україну. Для вас цей
край є чимось особливий, з огляду на те, що там народилися Стус, Світличний,
Сосюра?
– Насамперед, це – питоменно українська земля! Заки
Г’юз купив ці копальні у Юзівці, – ця назва потім пішла від його імені, – то
там були козаки! Вони робили там свої харалужні мечі і таке інше. Запорожці
мали в степу пункти. І як ішла велика орда, – вона йшла навесні та восени, – то
вони подавали світлові сигнали. І за якийсь час за порогами знали: іде орда!
Для мене Україна – на кожному клаптику, де хтось
говорить українською і відчуває себе українцем, а не
загально-там-якимсь-нацменом. Але імперії завжди так поводились! Вони
оббріхують уярмлені народи! І, на жаль, фальшують історію, а крім того, спалюють
архіви та вбивають людей. Це завжди так чинили імперії, не тільки Російська
імперія! Але російська, звичайно, нас торкається найбільше. Імперії так завжди
роблять, щоб зникла мова. Як зникла мова, то зникла і нація!
Це все леґенди, що, мовляв, російською мовою…
Російською мовою нічого не можна творити, можна лише перекладати! А крім того,
половина російської літератури створена українцями, а що з того українцям?!.
Короленко, Зощенко… -енки, -енки… о, Боже, куди не плюнь – всюди українці!
Кон’юнктурники! А Гоголь чому збожеволів? Тому що хотів кон’юнктури! А в нього
було забагато українства!
– Ви виросли у російськомовній родині,
переїхали до Києва, не знаючи української мови…
– До Вишгорода ми спершу переїхали, а не до Києва. А
тоді переїхати з однієї місцевості до другої було важче, ніж полетіти на
Місяць! Але для мами, для справжньої будь-якої мами нема перешкод, і для своєї
дитини вона зробить все. І моя мама зробила так, що батька перевели на якусь
дослідну водостанцію десь за півтора кілометра від Вишгорода. А це ж прадавнє
українське поселення ще з часів палеоліту! На моїх очах, – мені було шість
років, – були розкопки, я бачила ті колоси, що витягали з землі – я потім такі
бачила у Греції, на Криті, а то ж було на Україні!
Коли ми переїхали, будинки для нас ще не були готові,
то моя мама винайняла цілу селянську хату. А тоді Вишгород розмовляв лише
українською мовою. І зі мною, п’ятирічною дитиною, розмовляли 16-річні дівчата,
такі красуні, які ж вони були гарні у тих вишиваних сорочках! Такі були
вишивки! А в мене такої ніколи не було і досі немає, бо на справжнє не
вистачало грошей, а мотлоху мені не треба! То мрія моя так і не здійснилася – я
ніколи так і не поносила справжньої української блузки!
А ті дівчата! Як вони ґречно зі мною розмовляли! І я,
звичайно, мамі зразу презентувала незнайому мову! А мама схопилася за голову:
«Не сметь! Ребенок омужичивается! На колени!» І я стояла на колінах. А мама
плакала у сусідній кімнаті. Я це бачила, бо діти все бачать. Але я як чорт
стояла, мені було фук!
Я
чула, що всюди говорять про рівність і братерство, але ці дівчаточка, які
говорили українською мовою, вони були упосліджені, і я це бачила. І в 9 років я
сама записалася до української школи, а моя мама вже вирішила, що добре вже,
поки ми переїдемо до Києва, де вона будувала віллу на околиці, нехай я вже
походжу до тієї української готентотської школи. А батька мого,
хіміка-винахідника, нічого не цікавило, крім його хімії та винаходів! Ми потім
знайшли у Центральній бібліотеці в Нью Йорку відомості про його винаходи – їх
було шість, вони були зафіксовані!
– У вашого батька було інше прізвище,
ніж у вас?
– Так, але мама, боячись за інших членів родини,
заборонила мені його згадувати і я дотримуюся цієї обіцянки, хоч мами вже нема.
– А чиє прізвище ви носите?
– Мого вітчима. Це – апонім, тобто не псевдонім, а
апонім – одна літера змінена. Я – Андієвська! Я – не мама і не тато! Тільки я!
Емма Андієвська, квітень 1986 року
– Ви майже чотири десятиліття працювали
на Радіо Свобода у Мюнхені під псевдонімом Галина Гордієнко. Хто така була
Галина Гордієнко?
– Гордієнко було одне з прізвищ маминого роду. Я не
могла використовувати своє прізвище, бо це було небезпечно, і, крім того, Емма
Андієвська була мисткиня, яка не підлягала жодним законам, а тільки вищим!
Я мала добрий голос – контральто, який пробивався
крізь усі «заглушки», і тому мене взяли на радіо диктором. Я мала вироблений
голос, а ще закінчила спеціальну школу для розмови перед мікрофоном. Це були
спеціальні тримісячні курси, які я добре закінчила, бо я мала добрий
поставлений голос і добру дикцію. І я добре знала українську мову, перевіряла
за всіма словниками, редагувала тексти.
Емма Андієвська читає свої твори в Донецьку, 2011 рік
– Ви виїхали з України дитиною, але
українську мову зберегли…
– Я її не зберегла, а вивчила! Для того, щоб знати
українську мову, її треба вивчити! Треба дивитися по словниках, перевіряти!
Були ж наприкінці 1930-х років обіжники по українських редакціях з вимогою
викидати питоменні українські слова і заміняти їх українськими кальками! І
через це з’являються якісь «витоки», від яких блювати хочеться! Бо ж це
джерела, а не якісь витоки!
Ми жили поза всіма громадами. Мама це якось так
влаштувала, що ми не належали ні до яких товариств. Мене цікавили тільки
література і малярство. Я все життя вчилася і здавала все екстернами, бо я
цілий час вмирала. Мені приносили книжки, я їх продивлялася і йшла складати
іспит! І завжди за першим разом!
– Ви закінчували Український вільний
університет, що це була за інституція в ті часи?
– О, Український університет був надзвичайний! Він мав
великі світила, яких не мали німецькі університети! Ректор Іван Мірчук провадив
семінари старогрецькою мовою! Я вивчала там і старогрецьку і санскрит!
Державин, в якого я вчилася, знав 40 мов, і то
по-справжньому, це не був якийсь там вискочень! Там були надзвичайні
особистості! Потім вони вже повиїжджали, чи повмирали. Але і тоді, і зараз цей
університет є пунктом інтелектуальної зустрічі українців з цілого світу. І це
була його унікальна роль – він був такий, що навіть росіяни з усіма своїми
ресурсами не могли створити.
– Ви пригадуєте, як вийшла ваша перша
книжка, відбулася ваша перша виставка?
– Напевно! Це було у 1951 році – я вибрала 19 віршів,
але їх були тисячі. Але потім мама викинула їх, бо думала, що то були чернетки.
А перша виставка була у 1956 році. Це була маленькі картини, але такі
промовисті, що один російськомовний режисер з України, дуже гарна людина,
спитав дозволу, чи може він їх використати для оформлення сцени для своєї
вистави. Я сказала, що може, очевидно. Але в мене не було часу ходити на
російськомовні вистави, я її не бачила.
– Де після того відбувалися ваші
наступні виставки?
– По всьому світі! Подивіться на мої каталоги!
Дослідно, майже немає країни, де б не було моїх виставок. В Україні була
виставка у Самборі – величезна виставка моїх картин. Це – величезні картини,
1,2 на 1,5 метра, і то в шести сегментах одна картина, і написана ось тут, на
маленькому столику! Нехай хтось спробує таке створити! І вже видана книжка всіх
моїх робіт. Скоро вже маю її отримати.
Каталоги виставок у помешканні Емми Андієвської у Мюнхені, лютий 2018 року
Я подарувала вже картин на цілий музей, і ці картини десь зникли. Мені запропонували у Чернівцях: «Подаруйте нам картини, і ми створимо музей». І я їм подарувала 100 картин, серед них 20 двометрових картин, решта менших, і які то були картини! А потім почали люди цікавитися музеєм Емми Андієвської у Чернівцях. І дізналися, що ні картин, ні музею нема. Є пару картин, що висять у Музеї імені Федьковича, а решта – невідомо де. Так що зник музей.
Малюнок Емми Андієвської
А по світі висять всюди: перуанці мають, малайзійці, китайці подяку написали. Вони там на якомусь своєму консиліумі вирішили, що я є «жіночий Пікассо», але я і не жіночий, і не Пікассо! Я є Емма Андієвська!
Ліні Костенко - 91: українську поетесу номінують на Нобеля
19 березня легендарній українській
письменниці та поетесі Ліні Костенко виповнився 91 рік.
Ліна Костенко є моральним авторитетом
для багатьох українців, її називають "совістю нації".
Вона одна з небагатьох культурних діячів
країни, яка відмовилась отримувати звання Герой України.
Цього року її хочуть номінувати на
Нобелівську премію з літератури.
Таке рішення напередодні підтримав
Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
"Підтримаємо для номінації на
присудження Нобелівської премії з літератури у 2022 році кандидатуру
української поетки та письменниці Ліни Костенко", - написала заступниця
голови фракції "Слуга народу" Євгенія Кравчук у Facebook.
Нобель і українці
Розмови щодо висування на Нобеля Ліни
Костенко ідуть давно.
Виявляється, у 1967 році кандидатуру
поетеси пропонували на отримання нагороди. У списку з 70 авторів також були
прізвища Павла Тичини та Івана Драча.
Їхні імена зазначені в документах, які у 2017 році
оприлюднила Шведська академія наук. Адже вся документація Нобелівського
комітету тримається в секреті саме протягом 50 років.
Твори Костенко перекладалися словацькою,
французькою, білоруською, англійською, естонською, італійською, німецькою
мовами.
Українських письменників і поетів
впродовж ХХ століття неодноразово номінували на Нобелівську премію з
літератури. Однак це жодного разу не увінчалося успіхом. Згадаймо Івана Франка,
Миколу Бердяєва, Олеся Гончара, Уласа Самчука, Івана Багряного, Миколу Бажана і
Василя Стуса.
Зібрано фотогалерею і десятку
показових висловлювань та віршів Костенко.
Віруси і Чорнобиль
І страшно, і не віриться, - невже не
спам'ятаються?
А часом вже і думаєш, - а може, люди віруси,
от просто собі віруси на цій живій Землі?!
Ліна Костенко на початку 90-х брала участь в
експедиціях у зону відчудження в Чорнобилі й відобразила це у своїй творчості
Ми атомні заложники прогресу.
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем од стресу і до стресу,
абетку смерті маємо - АЕС.
Взаємна краса
Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
АВТОР ФОТО,УКРІНФОРМ
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хто не має власного таланту,
того присутність генія гнітить.
Любов
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Ліна Костенко у 1948 році
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Політика та Україна
Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм
відбирає мову.
Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема
для нас актуальна і на початку 21 століття.
Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
Свою вітчизну над усе любить.
Життя як позиція
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930
у Ржищеві Київської області. Була активною учасницею дисидентського руху.
Ліну Костенко називають беззаперечним
моральним авторитетом, бо у 1965 році вона підписала лист-протест проти арештів
української інтелігенції та виступила на захист В'ячеслава Чорновола у
відповідь на наклеп на нього в газеті.
Поетеса відмовилася від звання Героя
України, кажучи, що ці нагороди "як політична біжутерія", їй не
потрібні, адже в неї є ім'я.
У 2010 році вона видала свій перший
роман "Записки українського самашедшого".
З початку війни на сході України
письменниця приєдналася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО" і
передавала на фронт збірки своїх поезій.
Ліна Костенко - почесний професор
Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького
університетів.
за матеріалами BBC та УКРІНФОРМ
Відбувся І етап XIVМіжнародного конкурсу з українознавства серед учнів 8-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Відділ українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти»
дякує всім учням Вінниччини, які взяли участь у конкурсі.
Вітаємо переможців І етапу XIV Міжнародного конкурсу з українознавства учениць 9 класу Закладу
загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 комунальної власності Жмеринської
міської об‘єднаної територіальної громади Вінницької області – Канцир Катерину Валеріївну
та Тринчук Анастасію Олегівну під науковим керівництвом Крикун Катерини
Олександрівни.
Вітаємо переможницю І етапу XIV Міжнародного конкурсу з українознавства ученицю 10 класу Комунального закладу "Гуманітарна гімназія №1 ім. М.І. Пирогова Вінницької міської ради" Зелінську Анастасію Андріївну під науковим керівництвом Костюк Людмили Йосипівни.
Бажаємо успіхів у ІІ етапі XIV Міжнародного конкурсу з українознавства серед учнів 8-11
класів загальноосвітніх навчальних закладів , який має відбутися 25-27 березня в м. Києві.
Наказ про визначення переможців І етапуXIV Міжнародного конкурсу з українознавства серед учнів 8-11 класів
загальноосвітніх навчальних закладів можна переглянути на сторінці
Науково-дослідного інституту українознавства за посиланням :
