Вечір пам`яті Дмитра Чернявського

 

13 березня 2021 року Вінницький підрозділ ВГО «Яворина» разом з побратимами та посестрами зібралися у Вінниці , щоб вшанувати пам'ять світлої людини, справжнього патріота, побратима, Героя України, першої жертви російсько-української війни -  Дмитра Чернявського! Його ніколи немає забути жодне українське серце.

  « Тоді на українському мітингу російські шовіністи жорстоко побили патріотів тільки за те, що вони любили свою Україну і вийшли вголос заявити про це. Серед постраждалих увечері 13 березня 2014 року був керівник прес-служби Донецького обласного осередку ВО "Свобода" Дмитро Чернявський - він увійшов до Небесної сотні та став першою жертвою російсько-української війни.

    Уродженець селища Артемівська Донецької области був єдиним сином у родині, який завжди проявляв активну проукраїнську позицію. Був одним із організаторів низки різноманітних культурницьких та партійних акцій. Вважав, що Донбасу потрібно повернути його справжнє, українське обличчя. Із початком Революції Гідности був активним учасником донецького Майдану.

     13 березня 2014 року Дмитро був добровольцем у донецькій самообороні, яка ще лише починала створюватися і яка охороняла в місті учасників мітингу за єдність України. Проросійські активісти, яких було переважно звезено із російського Ростова-на-Дону, атакували проукраїнських активістів. Центральний майдан Донецька перетворився у справжнє поле бою. Дмитро зазнав підступного ножового поранення, захищаючи відхід мирних демонстрантів. Помер у кареті швидкої допомоги дорогою до лікарні » - зазначила голова Вінницького підрозділу ВГО «Яворина», методист відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Олена Козаченко.

Балада про Дмитра Чернявського

Вдивляюсь пильно у світлину:

На ній усміхнений хлопчина.

Йому ледь-ледь за двадцять років,

Дорослі перші робить кроки…

В звичайній він зростав родині,

Був у батьків єдиним сином,

Любив життя, вивчав науки

Та історичні першодруки,

Бо так в історії кохався,

Що йти в історики зібрався.

І не дарма: він поспіль тричі

Мав призові місця… Зазвичай…

На обласній олімпіаді…

Були батьки і друзі раді.

Молилась мама: «Слава Богу,

Дмитро обрав собі дорогу…»

А він вагавсь, з собою сперечався:

«Економіст я чи історик?»

Бо розумів, що Україну

Слід піднімати із руїни.

Тому й обрав економічну

Практичну справу, не ліричну.

Здав ЗНО на двісті балів!

Було таких, як він, замало…

Провчився, вийшов бакалавром,

Та не спочив відтак на лаврах,

Пішов іще й в магістратуру

І дивував там професуру

Вельми глибокими знаннями.

Любив навчатись до безтями…

Диплом вже мав одержать в травні,

Та не судилося… Державні

Тривожні справи почалися.

Нам «брат» на голову звалився.

Зайшла орда «великоросів»

З новітнім планом «барбаросси»

І ну, країну руйнувати,

Щоб «руській мір» побудувати.

І без вагань Дмитро все кинув,

Щоб захищати Україну…

Був з вісімнадцяти в «Свободі»,

Хоч небезпечно це на Сході,

Яку ж сміливість треба мати,

Щоби до лав «Свободи» стати!

Тепер відчув він поклик часу

І став до лав борців Донбасу.

В Донецьку пристрасті вирують,

Чужинці правдою торгують,

Зовуть Донбас до них єднатись –

«Росія буде добра мати…»

Щоб люд ці зайди не дурили,

Не підрубали волі крила,

«Свобода» мітинги збирає.

А поряд бродять дикі зграї

Тітушок з бітами, кийками,

Із колорадськими стрічками.

Російські зайди ватажкують,

Тітушки бійки провокують.

А добровольці від «Свободи»

Боронять мітинги від зброду.

«Свобода» свій загін шикує,

Наснаги й віри не бракує,

А на чолі – Дмитро Чернявський

(Без обладунків… і без каски…)

«Палач» московський (це – клікуха),

Зарізав в сутичці Дмитра.

Для «палача» така мокруха –

Звичайна справа упиря.

Від жаху серце калатає,

А на бруківці розквітає

Червона квітка, вся із крові –

Вінок Чернявському Дмитрові.

Душа на небо відлетіла,

А на бруківці – юне тіло.

Приймай, Небесна сотне, брата…

Цей вірш – тобі й Дмитру присвята…

(авторка Лідія Ковальова)

« 22 роки. Загинув від руки російського зайди на прізвисько «Палач» під час зіткнення між мітингами прихильників єдності України та проросійської акції в центрі Донецька.  Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

23 роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90 – ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще сім років тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, ще сім  років  тому звичайні люи   не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава!», а тепер вони набули нового реального непідробного святого змісту.

Наразі всім зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці й дівчата, чоловіки й жінки, це мужні воїни та захисниці, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України, це лікарі, які виривають поранених на російсько-українській війні з лап смерті, ставлять їх на ноги, це волонтери, на плечах яких трималося забезпечення нашої армії продуктами, обмундируванням, медикаментами та багато чим іншим, вкрай необхідним у щоденній ратній роботі солдата. Зрештою, ще всі ті, хто пожертвував хоча би краплиною своїх статків заради України, заради її майбутнього» - продовжила голова Вінницького підрозділу ВГО «Яворина», методист відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Олена Козаченко.

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

 

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона свята,а грішні – ми

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

 

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

 

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

 

Слава Україні ! Героям слава!

Герої не вмирають…

(матеріали до заходу та сценарій  підготувала методист відділу українознавства КЗВО "ВАБО" Олена Козаченко, фото - Вікторія Турчак - членкиня Вінницького підрозділу ВГО «Яворина»)