Методичні рекомендації щодо викладання українознавства

в 2021-2022 навчальному році 

Реформа «Нової української школи» передбачає зміну цілей та основних завдань освіти, зокрема базової загальної середньої освіти, відповідно до сучасної освітньої парадигми і світових тенденцій розвитку національних освітніх систем. Досягнення нових цілей української школи потребує постійного пошуку шляхів модернізації змісту освіти. Це вимагатиме реалізації принципово нових педагогічних, методичних інструментів, що мають ґрунтуватися на особистісно орієнтованому та компетентнісному підходах до навчання. Учитель уже не може бути єдиним джерелом інформації. Традиційне навчання з його авторитаризмом, орієнтацією на середнього учня, перевагою репродуктивної діяльності над пошуковою не відповідає вимогам часу. Тому настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити». Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він вже потім шукатиме інформацію, яка допоможе реалізувати проблему. Отож повернути учням інтерес до загальноосвітніх предметів, а особливо до курсів за вибором, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися – головні завдання сучасної Нової української школи.

Цьогорічні методичні рекомендації з українознавства базуються на складеній творчим колективом Науково-дослідного інституту українознавства програмі з українознавства для закладів загальної середньої освіти в Україні (розробленої на підставі Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. No 1392) з урахуванням Державного стандарту початкової загальної освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.2011 р. No 462) та відповідно до положень Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 р. No 988-р. Програма розроблена з урахуванням основ Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (наказ Міністерства освіти і науки України No 641 від 16.06.2015 р.), Указу Президента України «Про Стратегію національно-патріотичного виховання» від 18.05.2019 р. No286/2019, Постанови Верховної Ради України «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» No 373-VIII від 12 травня 2015 р., Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2016–2020 роки» No 148 від 18 лютого 2016 р., з урахуванням змін концептуальних засад сучасного освітнього процесу в Україні відповідно до нового Закону України «Про освіту»1, що набрав чинності 28 вересня 2017 р.), яка  є подальшим кроком у розвитку освітніх та педагогічних практик, вона спрямовується на удосконалення форм викладу українознавчого матеріалу в закладах освіти України та розширення вмісту українознавчого знаннєвого запасникá (депозитарію) серед учнів/учениць. Цей програмовий документ-розробка (проєкт) спирається як на попередні напрацювання науковців та вчителів-практиків, а також ґрунтується новішими термінологічними та методологічними розробками з українознавства, здобутими в наукових центрах України, що здійснюють дослідження в галузі українознавства. Попередньо це програмові розробки авторських колективів, до складу яких входили: Т. Воропаєва, І. Головай, Л. Касян, П. Кононенко, В. Піскун, Т. Присяжна, О. Семенюченко, Л. Сорочук, Т. Усатенко, А. Ціпко та ін. Найостаннішими здобутками, отриманими у галузі українознавства як науки, діляться з педагогічними працівниками закладів загальної середньої освіти України розробники цієї навчальної програми.

Авторами, котрі уклали цю програму, позаминулого – 2019 – року було розроблено навчальну програму «Я і Україна» з курсу українознавства для суботніх та недільних шкіл українського зарубіжжя. Навчальну програму для українських закладів освіти за кордоном затверджено та рекомендовано для використання Міністерством освіти і науки України (лист МОН України від 28.02.2019 No 1/11 – 2082).

Укладачі пропонованої програми виходять із розуміння того, що українознавство – це «себезнавча» наука, яка має часову тяглість свого розвитку як в Україні, так і поза її межами. Головна її ознака – це україноцентричне систематизування знань про Україну, українців, українську історію, український культуротворчий та державотворчий досвіди.

Завдання українознавства як викладової дисципліни в цій програмі та циклі уроків-занять, що подаватимуться у читаному на її основі курсі, запропоновано розглядати та представляти в освітньому процесі із застосуванням інформаційного та комунікаційного полів сучасної української гуманітаристики (гуманітарних знань в Україні).

Українознавство має відповідати на сьогоденні гуманітарні та культурні виклики, помножуючи науковий арсенал україноцентричних знань серед учнів/учениць, спонукати до неперервного примноження українознавчих знань самими вчителями. Для цього в сучасному українознавстві із застосуванням найостанніших освітніх та комунікативних технологій здійснюються подальші напрацювання можливостей вивчення та обґрунтування способів вивчення українського культурного комплексу, а далі – пропагування (викладання) вивченого в різних інформаційних середовищах, до них належать і заклади загальної середньої освіти в Україні.

Комунікативна особистість, що в закладі освіти має представлення у двох суб’єктах комунікативного поєднання, учителеві та учневі/учениці, – це головне джерело та засада успіху в освітньо-інформаційному забезпеченні та збагаченні підростаючого покоління. Суб’єктність на уроці під час освітньої взаємодії поміж учителем та учнем/ученицею сприяє появі почуття виконання єдиної праці – одного завдання, збільшує інформаційний зв’язок поміж учнем/ученицею та вчителем. Комунікативна суб’єктність містить і технологію, й стратегію швидкого освітнього зростання та інформаційного збагачення учнів/учениць. Чинник суб’єктности дедалі більше та частіше має увіходити в освітні практики. Процес набування учнем/ученицею суб’єктности та надавання такої суб’єктности учневі/учениці вчителем/учителькою під час освітньої взаємодії є основою появи сприятливого інформаційного середовища та швидкого знаннєвого збагачення учнів/учениць, зокрема з предмета українознавства, у викладових курсах відповідно до Концепції Нової української школи.

До викладових практик має бути залученим й інструментарний ключ об’єктивування. Об’єктивованими і для учителя/учительки, й для учня/учениці під час здійснюваного освітнього завдання буде знаннєвий комплекс, яким уже володіє вчитель/учителька і який має набути учень/учениця. Як технологічні форми передавання знань мають бути застосованими частки-елементи українського історичного педагогічного досвіду. А це настановча пропозиція, прищеплювання, а не нав’язування. Це ті форми взаємин, що побутували історично (в часі) в українській родині. Вони залишатимуться основою освітнього успіху і в сучасних українських закладах освіти. На розбудову концепції та практик школи-родини в українознавстві працює докторка педагогічних наук Т. Усатенко. У цій програмі два окремих блоки надано для розгляду досвіду родинних взаємин в історичному минулому та сьогоденні. Через українську родину та школу-родину, яка є проєкційною моделлю держави, у програмі та в ґрунтованому нею освітньому курсі запропоновано надавати досвід громадянськості та відповідальності за власну державну позицію молодим українцям – підліткам та юні. Зважаючи на ці завдання, цілий блок програми у класі, де викладатиметься цикл освітніх уроків «Я і Україна», збудовано на розумінні ролі родини й школи-родини у вихованні українця-громадянина. Його узагальнена назва – «Моє «Я» та наше родинне «Ми» в державі Україна».

Особливе бачення, ґрунтоване на системному чинникові, розробники програми пропонують до викладу історико-державотворчих подій в Україні. Українознавчі дослідження вибудовуються на основі такого чинника, як «факт». Факт - це сума довершених подій. Він має вирізнення від окремої дати-події. Факт є ширшим в змістовому охопленні за дату. Фактові підпорядковується історична дата (окрема подія). В українознавчому викладанні в закладах освіти, на думку розробників програми, слід звертати увагу не лише на подавання і запам’ятовування дат, а й на ретельне добирання та ґрунтовний розгляд фактів, що їх супроводжували. До розгляду має братися подієвий комплекс українського культуротворення та державотворення.

«Український світ» як явище феноменального (особливого, виняткового) типу і як українознавче поняття тісно пов’язується з поняттями українського «культуротворення» та «культурозбереження». Явище «Український світ» лише на початках має прив’язку до чинника землі, що виступає як місце зародження та середовище подальшого тяглого культуротворення. В обставинах сьогодення середовище «Українсього світу» не завжди має прив’язку до «своєї» землі. Саме так існує феноменальне (особливе – виняткове) явище світового українства.

Укладачами цієї навчальної програми по-особливому виокремлено такі поняття, як «простір» та «світ». У програмі вони мають узагальнене та розширене змістове наповнення. Передбачено застосування означень кількох просторів, серед них: життєвий, знаннєвий, комунікаційний, культурний, інформаційний, мовний, освітній. Широту поняття «світ» застосовано до мовного та мовотворчого комплексів. Мову (мовний простір) розглянуто як основу українського культуротворення. Мова й слово – словесність у програмі – це осердя та головні чинники творення «Українського світу». Особливо зауважено потребу залучення до викладу етимологічних побудов, що сприятимуть широті осмислення українських мовних лексичних явищ та художнього моделювання слова в українській словесності-письменстві.

Розробниками програми визначено окреме місце чинникові «системної пайдеї» (системного навчання). Це завдання з україноцентричного навчання та виховання, отже – наповнення освітньо-виховного простору в закладах освіти україноцентричними знаннями та викладовими підходами. Питома можливість українознавчого синтезування та систематизування має бути особливим запитом сучасних українських закладів освіти, де пропагуються сумарні підходи до здобування знань. Завдяки такій сумі знань укладатиметься система українознавчої як україноцентричної комунікації.

Сама держава на основі такого знаннєвого досвіду учнів/учениць (у подальшому – громадян) діятиме як система взаємин, що здійснюються лише в координатах відкритого суспільства та постійно чинної «прилюдної» («прозорої») державної будови. На думку розробників програми, окрім основного викладового курсу, українознавство може бути викладовим підсумком (сумарним лекторієм), тобто викладатися як гуманітарна україноцентрична систематизація вивченого за програмою декількох попередніх класів та курсів. Завдання такого сумарного узагальнення – представляти сучасний світ у розмаїтих можливісних формах інформаційного суспільства. Водночас такий системний курс має виробити у його слухачів навички та вміння щодо опрацьовування інформаційного поля з позицій власної культурної – генетичної та історичної – гідности. В обрисах сучасного людинознавства запановує позиція людинопредставлення особи як організму-учасника соціалізації. Українознавчий курс має спрямовуватися на закріплення та посилення в здобувачеві (отримувачеві) знань діяльнісного складника його культуротворчого потенціалу. Громадянство особи має неодмінно співдіяти з її культуротворчими засадами. У державі така особа представлятиметься не лише як громадянин, а й культуротворець.

Програму вибудовано на міждисциплінарних зв’язках, що складають систему інформаційного взаємообігу і підпорядковуються викладовим завданням, які зібрано на основі освітніх напрямних курсу українознавства в закладах загальної середньої освіти. Серед таких напрямних: наскрізний україноцентризм (україноспрямованість) у процесі здобування знань, український людиноцентризм (українська антропофільність), український державоцентризм (патріотизм).

Українознавство має свої опорні поняття, що вибудовуються як основа та напрямні українознавчого спостереження й розмислу. Система українознавчого знання (Україно-знання) твориться на підґрунті колишнього і сьогоденного культуротворчого та державотворчого досвіду. Рівні, що її складають, – це комплексність, міждисциплінарність, інтегративність. Систематизування здійснюється на культурологічній основі, елементах психології творчості як чинниках розгляду творчої поведінки особи й спільноти. Серед них головними є такі: українська спільнота – це середовище творення і зберігання смислового потенціалу української культури (цивілізації) та усвідомлені, історично виражені часопросторові форми духовного і господарчого єднання українства; українськість (українська світоглядна та життєва сутність) – особлива практика набування й утвердження власної самости у формах культурного, спільнотного, суспільно-державного самовираження українців; українське – цивілізаційне вироблення (продукування) смислів (сенсів) українцями, часопросторові історичні форми тяглого розгортання українського культуротворчого потенціалу, мовно-словесний та уречевлений простір Українського світу, поведінковий етос українців; українство – українська етнічна множинність у світі, культурно-цивілізаційний та самозберігальний феномен української спільноти в історичних періодах, тяглістю від раннього нового до постмодерного часу, з інтегративним досвідом культуротворчого, освітнього, наукового, економічного увзаємнення у суспільствах країн проживання.

Отже, українознавство – це система наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через практичний досвід культуротворення і спільнотного єднання. На думку розробників програми, основні поняття українознавства слід упроваджувати до освітнього процесу поступово та ступенево (із покроковим навантаженням понять). Узагальнені поняття з українознавства у 1–4 класах матимуть менше смислове наповнення. Самі терміни теж не матимуть аж надто великої кількості. У подальшому (в 5–9, 10–11 класах) і кількість, і смислове структурування українознавчих термінів більшатимуть і розширюватимуться.

Отже, що вивчає українознавство: у 1–4 класах – це «Україна», «українці», «українське», узагальнено – «українці» та «українська культура» як особливі явища (феномени); у 5–11 класах (зокрема, на заняттях у класах, починаючи з блоку «Українське культуротворення», та в наступних за ним класах-блоках, аж до тематичного блоку «Українські суспільство та держава: розмаїття виявів та взаємодії») добірка опорних понять та їхнього наповнення поступово ширшатиме – «Україна», «українці», «українськість», «українство», «українське», «тяглість», «досвід», «феномен» (особливе явище – «своєособливе» явище), «родова пам’ять», «історична пам’ять», «самоосягнення», «творче комунікування», «культуротворення», «державотворення».

Напрямні та опорні поняття освітньо-викладового курсу з українознавства в закладах загальної середньої освіти: Україна як мовно-культурний, природний, господарчо-економічний, державний феномени («виняткові явища») світового розвитку. Українці як окрема спільнота (народ, нація) з тривалим та тяглим (неперервним) культуротворчим і державотворчим досвідом феноменального (особливого) типу, що історично ґрунтується одним життєтворчим завданням та власною мовою. «Українське» – сукупний масив витвореного («напрацьованого») та витворюваного у тяглому (неперервному) процесі розвитку української культури.

Метою курсу «Українознавство» є надати учневі/учениці-слухачеві/слухачці комплекс знань про Україну, українців, українську культуру як окремий світ із власним життєтворчим потенціалом, що розгортається у спільнотному та державотворчому досвіді, яким показано тяглі приклади української історичної єдності. В умовах рухливого інформаційного суспільства слухач/слухачка пропонованого курсу набуде ґрунтовних знань та компетентнісних умінь, завдяки яким зможе вправно опрацьовувати та глибоко оцінювати інформаційні повідомлення, насамперед, з позицій власної культурно-генетичної пам’яті та державно-історичної гідности. Через збагачення знаннями, отриманими з цього курсу, молодому поколінню буде надано міцне психологічне опертя та сталі культурні зорієнтування на творення власного майбуття – себе як гідної людини, поважного громадянина, досвідченого фахівця в розлогій перспективі розвитку держави Україна.

1 Закон України «Про освіту». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

На основі визначеної мети розроблено та обґрунтовано такі завдання курсу:

– формування в учнів 5–11 класів закладів загальної середньої освіти України наукової картини про український світ, українську людину, українську спільноту, українське культуротворення й державотворення, українську екосистему, екологічну грамотність, природу сучасних соціальних, економічних і політичних реалій в Україні тощо;

– усвідомлення учнями досягнень українського народу, його інтелектуальних, матеріальних і духовних надбань;

– виховання в учнів високої патріотичної свідомості, готовності до виховання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності та незалежності України;

– формування в учнів вміння самостійно здобувати нові знання про український світ, досліджувати основні етногенетичні, культуротворчі, націєтворчі, державотворчі процеси, що пов’язані із самоствердженням і розвитком української нації та Української держави;

– сприяння становленню в учнів наукового світогляду, системи національних і загальнолюдських цінностей;

– сприяння розвитку критичного мислення, опанування учнями навичок пошуково-дослідницької роботи, спрямованих на більш ґрунтовне дослідження української мови, культури, історії, традицій, мистецтва, українського довкілля, внеску українців у світову культурну, освітню, політичну спадщину тощо;

– формування в учнів критичного мислення й вміння робити власні висновки та судження про український народ, його культуру, звичаї, історію та місце у світі шляхом застосування таких інноваційних освітніх технологій, як інформаційні, проблемні, розвивальні, проєктні, інтерактивні, індивідуалізовані, ігрові, інтегровані, дистанційні та ін.;

– виховання в учнів почуття любові до української мови як мови державної, потреби її вивчати та спілкуватися нею;

– формування та розвиток в учнів почуття відповідальності за збереження національних традицій, звичаїв, культурних надбань, реалізації ідеї «діалогу культур», творення індивідуального «Я» громадянина в його духовній автономності та в умінні поєднувати особисті інтереси з родинними, колективними, суспільними та державними;

– сприяння виробленню в учнів високих суспільних, державних, гуманістичних, духовно-культурних ідеалів, критеріїв і принципів життя;

– спонукання учнів до набуття ключових життєвих, громадянських і соціокультурних компетенцій як необхідних інструментів для ефективної та конструктивної участі у громадському житті.

Компетентнісний потенціал предмета:

– сприяє усвідомленню особистості свого історичного коріння, формує елементарні уявлення про світогляд свого

народу, його мову, психологію, мораль, культуру, історію, освіту, науку, природу тощо;

– сприяє пізнанню процесів становлення, розвитку та трансформації українства у просторі і часі;

– спонукає до розуміння учнями того факту, що державна мова є фундаментом, на якому побудовані суспільні відносини; вона (мова) є одним із чинників самоорганізації нації, який є не тільки важливим критерієм духовності, освіченості й культури народу, але й елементом конкурентоздатності спільноти у світі;

– дає можливість узагальнити набуті знання про Україну та українців, державу Україна в історичному минулому та сьогоденні;

– сприяє вивченню етнопсихології, національного характеру, етнічної самосвідомості, народного руху українців;

– сприяє збереженню української національно-культурної ідентичності в умовах глобалізації;

– сприяє утвердженню в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України.

Наскрізні лінії є засобом інтеграції ключових і загальнопредметних компетентностей, навчальних предметів та предметних циклів; їх необхідно враховувати при формуванні освітнього середовища.

Наскрізні лінії є соціально значимими надпредметними темами, які допомагають формуванню в учнів уявлень про суспільство в цілому, розвивають здатність застосовувати отримані знання у різних ситуаціях.

Мета наскрізних ліній – «сфокусувати» увагу й зусилля вчителів-предметників, класних керівників, зрештою, усього педагогічного колективу на досягненні життєво важливої для учня/учениці й суспільства мети, увиразнити ключові компетентності.

1. Для наскрізної лінії «Екологічна безпека та сталий розвиток» – це формування в учнів соціальної активності, відповідальності й екологічної свідомості, у результаті яких вони дбайливо й відповідально ставитимуться до довкілля, усвідомлюючи важливіcть сталого розвитку для збереження довкілля й розвитку суспільства.

2. Метою вивчення наскрізної лінії «Громадянська відповідальність» є формування відповідального члена громади й суспільства, який розуміє принципи й механізми його функціонування, а також важливість національної ініціативи. Ця наскрізна лінія освоюється через колективну діяльність – дослідницькі роботи, роботи в групі, проєкти тощо, яка розвиває в учнів готовність до співпраці, толерантність щодо різноманітних способів діяльності і думок.

3. Завданням наскрізної лінії «Здоров’я і безпека» є становлення учня/учениці як емоційно стійкого члена суспільства, здатного вести здоровий спосіб життя і формувати навколо себе безпечне життєве середовище.

4. Вивчення наскрізної лінії «Підприємливість і фінансова грамотність» забезпечить краще розуміння молодим поколінням українців практичних аспектів фінансових питань (здійснення заощаджень, інвестування, запозичення, страхування, кредитування тощо); сприятиме розвитку лідерських ініціатив, здатності успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі.

Міжпредметні та предметні змістові лінії

Українознавство розкривається у зв’язках із різними предметами: історія України, українська мова і література, біологія, географія (включаючи політичну та економічну), суспільствознавство, правознавство та ін.

Комплекс знань про Україну, українців, українську культуру і мистецтво, природу і здоров’язбережувальні практики, особливості комунікування подається через такі напрямні: україноцентризм, людиноцентризм, державоцентризм.

Змістові лінії відображають провідні соціально й особистісно значущі ідеї, що послідовно розкриваються у процесі навчання і виховання учнів; змістові лінії співвідносяться з ключовими компетентностями, опанування яких забезпечує формування ціннісних і світоглядних орієнтацій учня/учениці, що визначають їх поведінку в життєвих ситуаціях. Навчання по змістових лініях реалізується через актуалізацію відповідних знаннєвих, діяльнісних і оцінно- ціннісних компонентів, творчу роботу при міжпредметній та внутрішньопредметній інтеграції, позакласну роботу і роботу гуртків за інтересами, участь у загальнонаціональних учнівських конкурсах.

Міжпредметні зв’язки розкриваються через такі змістові лінії: родинна педагогіка, культурна самосвідомість, громадянська відповідальність, життєві цінності, моральні та поведінкові етичні ознаки.

Змістова лінія «Родинна педагогіка» спрямована на пізнання учнями системи українського родинного виховання, побудованого на народних засадах і наукових здобутках педагогічної мудрості. Учнів орієнтують вивчати основи родинних взаємовідносин (соціально-правових, господарсько-економічних, морально-етичних, естетичних, анатомо-фізіологічних, педагогічних). Учнів старших класів орієнтують на підготовку до сімейного життя, дослідження значення впливу умов сімейного середовища на розвиток і поведінку дитини.

Змістова лінія «Культурна самосвідомість» спрямована на розвиток учня/учениці як особистості, яка розуміє роль української культури у формуванні мислення, усвідомлює значення культури упродовж історії, має уявлення про різноманіття культур та їх особливості, цінує свою культуру і культурну багатоманітність світу. Учнів орієнтують усвідомлювати і вивчати культурне різноманіття минулого і сучасного українського світу, здобувати знання про історію культур (зокрема, української) та культурну взаємодію, бути толерантними. Учнів орієнтують усвідомлювати себе носіями і продовжувачами певної культури, розуміти важливість міжкультурного спілкування і співробітництва, з повагою ставитися до представників інших культур; розуміти значення культурної традиції для розвитку суспільства.

Під час вивчення питань, що належать до змістової лінії «Інформаційне середовище», головною метою є зростання учня/учениці як людини, яка сприймає і розуміє навколишнє інформаційне середовище, здатна його критично аналізувати, а також діяти в ньому відповідно до своїх цілей і усталеної в суспільстві комунікативної етики.

Учнів орієнтують на сталий пізнавальний пошук, на розуміння важливості різних джерел інформації; навчають вибирати (залежно від пізнавального інтересу, потреб чи життєвої ситуації) джерела інформації. Учнів старших класів навчають визначати свої інформаційні потреби й уміти знаходити потрібну інформацію, вміти критично аналізувати інформацію, відрізняти істотне від неістотного й висловлювати зважені судження.

Змістова лінія «Цінності й моральність» спрямована на формування учня/учениці як морально повноцінної людини, яка знає загальновизнані правила поведінки, дотримується їх у закладі освіти і поза закладом освіти, небайдужа до нехтування ними і за потреби реагує на це відповідно до можливостей. Учнів орієнтують на самопізнання, на повагу до цінностей, моральних норм і правил ввічливості, на дотримання в поведінці цих правил, на формування шкільного колективу, в якому поважають справедливість, чесність, турботу, людську гідність, дотримання слова, демократичність і рівність у стосунках. Учнів старших класів орієнтують на участь у розробці етичного кодексу і правил поведінки колективу (класу, закладу освіти, гуртка за інтересами та ін.), на їх дотримання, на розмірковування над принципами власної поведінки і поведінки інших людей; навчають робити відповідальний вибір.

Відповідно до загальних змістових наскрізних ліній освітньої галузі «Суспільствознавство» (людина – людина, людина – суспільство, людина – природа), визначених Державним стандартом загальної середньої освіти, українознавчі знання в курсі за вибором «Українознавство» систематизовано і розподілено з врахуванням вікових особливостей учнів

та навчального матеріалу з різних предметів (українська мова та література, історія України, географія, біологія, музичне мистецтво та ін.), з яким учні знайомляться під час вивчення освітніх програм.

У навчальній програмі «Українознавство» для учнів 5–11 класів закладів загальної середньої освіти України зазначено, що загальна кількість годин на рік становить орієнтовно 35 год. (із розрахунку 1 год. на тиждень). У кожному класі передбачено: 1) вступний урок (на початку навчального року); 2) години для проведення проєктної діяльності (4 год. на рік), які передбачають узагальнення і перевірку знань; 3) підсумкові уроки (2 год. на рік), які можуть відбуватися у формі проведення тестових завдань; 4) резервні години (2 год. на рік), які вчитель може використати на свій розсуд (для експедиційного українознавства, проведення польових робіт, інтегрованих чи бінарних уроків з яскравим висвітленням міжпредметних зв’язків та залученням учителів з інших навчальних дисциплін, для проведення зустрічей, позакласних виховних заходів, інтерактивних занять та ін.).

Запропонована кількість годин на вивчення різних тем у кожному класі є орієнтовною і може бути змінена вчителем у межах 35 годин річних.

Пропонована навчальна програма курсу за вибором «Українознавство» структурована за такими напрямами:

5 клас – «Я і Україна»;

6 клас – «Український світ»;

7 клас – «Українське культуротворення»;

8 клас – «Українська спільнота»;

9 клас – «Українське державотворення»;

10 клас – «Українство в світі»;

11 клас – «Українське суспільство та держава: розмаїття виявів та взаємодії».

Кожний напрям розроблено з врахуванням наскрізних змістових ліній, які є основним засобом інтеграції ключових і загальнопредметних компетентностей, які допомагають формуванню в учнів уявлень про українство, український світ, українську спільноту в цілому, розвивають здатність застосовувати отримані знання у різних ситуаціях.

Всі теми уроків адаптовані до світосприйняття учнів, насичені зрозумілим матеріалом, пов’язаним із українською культурою, традиціями, історією, географією, літературою, українським фольклором, пісенною творчістю, архівним

матеріалом. Вони вчать любити і берегти національні цінності, виховують учнів на народній мудрості, родинних пріоритетах, відкривають значення ролі українців як нації у світовому геополітичному просторі.

Викладання курсу «Українознавство» реалізується за допомогою міждисциплінарних зв’язків, що виходять за межі програм конкретних предметів. Це значно розширює можливості вчителів у подачі нового матеріалу, а також допомагає узагальнити вже отримані учнями знання про Україну та український світ, які вони одержали з інших предметів сегментально. Такий підхід сприяє креативності, використанню нових знань з різних галузей науки.

Визначальний вплив у викладанні курсу «Українознавство» має реалізація основ Концепції Нової української школи, одним із наскрізних завдань якої є розвиток критичного мислення учнів. З цією метою автори навчальної програми пропонують під час викладання курсу «Українознавство» активно застосовувати різні методи й прийоми критичного мислення учнів, які спрямовані на підвищення ефективності роботи та посилення мотиваційного компонента освітнього процесу. Такі прийоми й методи роботи сприятимуть веденню дискусій та участі в них усіх учнів класу; допоможуть учням висловлювати власну думку; пов’язувати нову інформацію з уже вивченою; робити власні висновки й руйнувати наявні стереотипи й міфи, що загалом дадуть можливість учням критично розмірковувати. Отже, результатом такого навчання має стати не засвоєння фактів чи чужих думок, а вироблення власних суджень шляхом застосування певних прийомів критичного мислення.

Уроки можуть плануватися як бліцтурніри, уроки-конференції, уроки-диспути, уроки-захисти творчих робіт, на яких передбачається обговорення та розв’язання проблемних ситуацій у групах учнівського колективу. Такі форми роботи сприятимуть розширенню світосприйняття в учнів, допоможуть їм оволодіти навичками пошуково-дослідницької роботи, навчать вільно й аргументовано висловлювати свою думку, переконання і, що найголовніше, якнайкраще допоможуть розкрити для учнів глибинність таких понять, як «українець», «українська людина», «українськість», «українство», «український світ», «українська спільнота», «українське державотворення» та ін.

У викладанні курсу «Українознавство» можливий також варіант проведення інтегрованих уроків, які проводять одночасно двоє чи більше вчителів, що дасть можливість підсилити певні акценти шляхом використання історичних, мистецьких, філософських та інших знань, відкидаючи різні стереотипи діяльності, серед них і педагогічні. Значно підсилить інформативну складову й використання інформаційних технологій.

Можливий варіант реалізації уроків у формі експедиційного українознавства, яке проводиться з елементами безпосереднього знайомства з певними реальними місцями України, архітектурними спорудами, скульптурними композиціями, пізнанням мовних і культурних особливостей у різних регіонах країни.

Загалом викладання навчальної програми «Українознавство» має відбуватися на науковій українознавчій методологічній основі із застосуванням інноваційних освітніх технологій та нових прийомів і методів роботи, які передбачаються у розрізі реалізації Концепції Нової української школи.

Освітній простір – це органічна складова цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя, сповнена поваги до дітей, бажання допомогти їм бути успішними.

У своїй діяльності колективи ЗЗСО керуються основними нормативно-правовими актами, зокрема Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про освіту» мовою освітнього простору в закладах освіти є державна мова. Але мало знати мову, треба вміти правильно нею користуватися. Основна вимога до мовлення сьогодні – це грамотність. Питання грамотності є актуальним в усьому світі. Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО (Організація ООН з питань культури, науки та освіти) відзначає Міжнародний день грамотності (8 вересня), намагаючись саме в такий спосіб мобілізувати міжнародну суспільну думку та привернути увагу суспільства, щоб викликати його інтерес до активізації зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності – однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО.

Виконання всіма учасниками освітнього процесу основних положень цих документів сприятиме створенню оптимального мовного простору в школі, а також необхідних умов для формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень та загальнолюдських орієнтирів. Основні завдання у визначеному напрямку педагогічні колективи закладів повинні вбачати у створенні належних умов для поліпшення вивчення української мови з метою досягнення високого рівня володіння нею випускниками школи, розширенні сфери її функціонування, вихованні шанобливого ставлення до неї, зміцненні статусу української мови як державної.

З метою належної організації цієї надважливої ділянки роботи рекомендуємо запланувати на 2021/2022 н.р. та затвердити наказом керівника ЗЗСО заходи, які проводитимуться у закладі, спрямовані на підвищення якості знань здобувачів освіти, залучення учнів і вчителів до популяризації української мови та культури, бо найголовніше у мовному питанні є те, що учителі, зокрема не тільки української мови, повинні розвивати й популяризувати українську мову, починаючи, найперше, з себе та свого найближчого оточення. Безперечно, провідниками мовної політики в закладі є, в першу чергу, вчителі. Педагог під час виконання своїх безпосередніх обов’язків виступає в різних комунікативних ролях, тому високий рівень його лінгвістичної компетентності є невід’ємною умовою ефективної діяльності закладу освіти в цілому.