Імена та подвиги Героїв України з Вінниччини, які отримали найвищу державну нагороду – звання "Героя України", зокрема, й посмертно.

Сергій Іванович Наєв, український військовослужбовець, генерал-лейтенант. Герой України(2022).

З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну-командувач Сил оборони України (24 лютого 2022) (сукупності оперативних угруповань силових структур та добровольчих формувань, які беруть безпосередню участь у бойових діях).
Народився Сергій Наєв 30 квітня 1970 року у місті Могилів-Подільський Вінницької області.       З 1987 по 1991 рік навчався у Московському вищому загальновійськовому командному училищі.
В 1991-1993 роках проходив службу на посаді командира мотострілецького взводу в одному зі з'єднань Західної групи військ НДР, після чого прибув в Україну.
У Збройних силах України-з травня 1993 року. В 1990-х і на початку 2000-х служив на різних посадах у Західному та Південному оперативних командуваннях.
У складі 7-го механізованого полку 24-ї механізованої дивізії командував взводом, потім розвідувальною ротою, а згодом-батальйоном. Був командиром 820-го механізованого полку 128-ї дивізії.
На початку 2000-х був командиром 28-ї окремої механізованої бригади.
У 2006-2007 роках був слухачем факультету підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Національної академії оборони України. Як кращий випускник нагороджений відзнакою-Мечем Королеви Великої Британії, яку отримав з рук посла цієї держави в Україні.
З 2007 до початку 2014 року обіймав різні керівні посади в13-му армійському корпусі Сухопутних військ Збройних Сил України.
У 2014 році був керівником сектора «Б» під час боїв за Донецький аеропорт.
Станом на початок 2015 року-начальник штабу оперативного командування «Південь».
З 2015 по 2017 роки був командувачем оперативного командування «Схід».
У званні генерал-лейтенанта в кінці 2017-на початку 2018 обіймав посаду начальника штабу-першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.
7 березня 2018 року начальник Генерального штабу Збройних сил України Віктор Муженко представив Сергія Наєва як новопризначеного заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України.
У ході російського вторгнення в Україну 2022 року безпосередньо під керівництвом генерал-лейтенанта Сергія Наєва сплановано й організовано застосування Збройних Сил України та інших сил оборони на Південному напрямку. Він організував і постійно здійснює фахове командування діями підлеглого особового складу й частинами, переданими в оперативне підпорядкування, на найбільш важливих напрямках.
Під його безпосереднім керівництвом було втілено п'ять стратегічних операцій ЗСУ у війні з Росією: 1) Оперативне розгортання військ перед вторгненням; 2) Готовність армії під час вторгнення; 3) Збереження контролю над Чорним морем; 4) Збереження найбільш боєздатної частини війська; 5) Зроблена підготовка деокупації Харківської області. За ініціативою Наєва також були створені мобільні вогневі групи протиповітряної оборони.
З 16 березня 2018 до 6 травня 2019-командувач Об'єднаних сил, був заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України. 6 травня 2019 року указом президента звільнений зі займаної посади.
27 березня 2020 року-командувач Об'єднаних сил Збройних Сил України.
11 лютого 2024 року Сергій Наєв був звільнений з посади Командувача об'єднаних сил Збройних Сил України.
13 лютого 2025 року Сергій Наєв призначений на посаду командира тактичної групи Велика Новосілка.
Станом на квітень 2025-командир тактичної групи «Вугледар» ОТУ «Донецьк».
У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ.

 

Євген Михайлович Пальченко, український військовослужбовець, капітан, командир танкової роти 59 ОМПБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України. 

Народився Євген Пальченко 22 січня 1999 року, с. Ометинці, Немирівський район, Вінницька область.

Закінчив школу в родинному селі Ометинці.

Вирішив обрати фах військового за прикладом старшого брата, який закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Після завершення 11-го класу школи подав документи до 3 навчальних закладів військового спрямування (у Львові, Житомирі та Києві), а також у Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

На 2-му курсі навчання познайомився з майбутньою дружиною.

Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультеті «Бойового застосування військ» на посаду «Загальновійськовий командир танкового підрозділу». Після випуску з академії отримав звання лейтенант і проходив службу у 59 ОМПБр на посаді командира танкового взводу.

Згодом за наказом командира частини був призначений командиром танкової роти.

Під час російського вторгнення в Україну 2022 року старший лейтенант Євген Пальченко наприкінці лютого, керуючи взводом танків, допоміг особовому складу бригади вийти з оточення під Олешками, три дні утримував оборону місцевого мосту, знищив ворожу техніку, а також обороняв Мішково-Погорілове на в'їзді до Миколаєва.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2 березня 2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Євген Вікторович Шаматалюк, український військовослужбовець, полковник Збройних сил України. Герой України (2022). 

Народився Євген Шаматалюк 9 червня 1990 року у селі Тарасівка Тульчинського району Вінницької області. Закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна та Львівський інститут сухопутних військ.

Заступник командира аеромобільно-десантної роти-інструктор з повітрянодесантної підготовки 79-ї окремої аеромобільної бригади. З березня 2014 року-на фронті. Був на блокпосту з окупованим Кримом, під Волновахою, Слов'янськом. 28 липня на Луганщині поранений вперше-везли набої та продовольство військовикам, він був старшим колони, потрапили в засідку терористів. Осколок влучив у стегно, оперований. Після реабілітації знову в строю.

28 вересня 2014 року при заходженні колони зведеного підрозділу до аеропорту «Донецьк» терористи із засади відкрили вогонь. Підрозділ зайняв кругову оборону, розпочавши вогонь у відповідь. Під час відбиття атаки Шаматалюк зазнав важкого поранення, ушкоджені внутрішні органи. За той день у бою полягло сім вояків.

Його одужання в Миколаєві очікували дружина та однорічний син.

У ході російського вторгнення в Україну 2022 року підполковник Євген Шаматалюк виявив вогневі точки противника та спроможності його оборони, внаслідок чого здобуто необхідні відомості про ворога та взято в полон понад 10 військовослужбовців противника та зброю. Крім того, в районі Кам'янки Харківської області його підрозділи виконували завдання з недопущення прориву ворога в напрямку Мала Комишуваха-Долина. Командир батальйону 95 ОДШб.

З 2024-го року командир79-тої окремої десантно-штурмової бригади.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня (27.11.2014)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни.

Дмитро Русланович Фінашин, (позивний-Фін) український військовослужбовець, лейтенант, радник міністра внутрішніх справ України з питань ветеранської політики (з 2 січня 2025 року), лейтенант батальйону оперативного призначення ім. Героя України генерал-майора С. Кульчицького Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що відзначився у ході російського вторгнення в Україну. Герой України (2022). 

Народився Дмитро Фінашин 23 березня 1994 року в місті Козятині Вінницької області в родині залізничників. Закінчив Державний професійно-технічний навчальний заклад «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

Завжди хотів бути військовим. 2015 року підписав перший контракт з Національною гвардією України, проходив службу у 25-й окремій бригаді охорони громадського порядку НГУ. Від 2017 року учасник АТО/ООС. 2018 року перевівся до батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького.

Був оператором дрона в контрснайперській групі, згодом став заступником командира взводу аеророзвідки, відмовився від підвищення у військовому званні (до головного сержанта), щоб перекваліфікуватися на снайпера.

Широкомасштабне російське вторгнення зустрів у м. Попасній на Луганщині, куди його підрозділ приїхав на ротацію 23 лютого 2022 року.

23 травня 2022 року його група виконувала бойове завдання в районі населеного пункту Яковлівка на Донеччині. Після успішного проходження і зачистки кількох лісосмуг натрапили на засідку росіян. Під шквальним вогнем переважального за кількістю ворога почали відступати до свого основного підрозділу. Перед цим викликали вогонь української артилерії фактично на себе. Один побратим загинув від російських куль одразу, ще одного поранили. Одна з куль Дмитрові відірвала вказівний палець правої руки, інші влучили в шолом та ліву руку.

Двоє побратимів, один з яких теж був поранений, допомагали йому повзти через пшеничне поле в напрямку лісосмуги, де був основний підрозділ. Вони вели вогонь по окупантах, щоб ті не наблизилися до поранених. Росіяни ж не припиняли прострілювати поле з кулеметів. Весь цей бій тривав майже шість годин.

У якийсь момент Дмитро втратив свідомість, а коли отямився, то вже був сам. Пізніше з'ясувалося, що один з товаришів на псевдо Сократ загинув, а росіяни в його рацію оголосили, що добили усіх поранених. Основний підрозділ українських військ змушений був відійти під натиском ворога.

У лісосмузі Дмитро довелося пробути дві доби. Від втрати крові та зневоднення марив, пив воду з болота, багато повзав вночі, щоб зігрітися. На третю добу його знайшов десантник Максим Бугель з 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Спершу перебував в лікарні Бахмута, потім у госпіталі в Дніпрі. Лікарі не змогли врятувати йому руку, але зберегли життя.

У березні 2023 Дмитро отримав протез, виготовлений у Польщі.

Станом на кінець 2024 року - лейтенант, проходив службу у підрозділі безпілотної авіації.

2 січня 2025 року Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко призначив своїм радником з питань ветеранської політики Дмитра Фінашина.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (6 жовтня 2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Сергій Петрович Побережець, український військовослужбовець, підполковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022). 

Народився Сергій Побережець у 1977, смт Тростянець, Вінницька область.

Навчався в Тростянецькій загальноосвітній школі № 2. Має вищу військову освіту.

Учасник АТО/ООС.

Станом на жовтень 2022 року підполковник Сергій Побережець керує роботою зенітного ракетного дивізіону Збройних сил України, який забезпечує прикриття важливих військових та інфраструктурних об'єктів держави. Під його командуванням у квітні 2022 року було відновлено ракетну техніку зенітного ракетного дивізіону, який знищує ворожі повітряні цілі. 10 жовтня 2022 року, під час масованого ракетного удару по території України, підрозділ знищив чотири крилаті ракети та шість БПЛА типу Shahed-136, при цьому жодна повітряна ціль не пройшла через зону ураження дивізіону в напрямку міста Києва та об’єктів, що прикриваються.

Підполковник Сергій Побережець керує роботою зенітного ракетного дивізіону - забезпечує прикриття важливих військових та інфраструктурних об'єктів держави. Під його командуванням у квітні 2022 року відновили ракетну техніку зенітного ракетного дивізіону, який знищує ворожі повітряні цілі. Також його підрозділ забезпечує повітряну безпеку столиці.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України;

Почесний громадянин Уманської міської територіальної громади (11 січня 2023).

Дмитро Русланович Тодоров, український військовослужбовець, капітан, учасник російсько-української війни. Герой України. 

Народився Дмитро Тодоров 1997 році у селі Суворовське Тульчинського району Вінницької області.

Протягом 2015-2019 навчався на факультеті підготовки десантних військ Військової академії в Одесі. Відразу по закінченню, у званні лейтенанта, було направлено на схід України, де він став командиром взводу. У 2019 брав участь у бойових діях в районі селища Станиці Луганської, в 2020 обороняв околиці м. Щастя, потім-околиці м. Авдіївки.

З 2 серпня 2021 року перебуває в районі проведення ООС на Донбасі. У березні-квітні 2022 року підрозділи, в яких перебував Герой України, виконували бойові завдання в Донецькій області. Під час боїв було знищено техніку та живу силу противника. Захисники України також успішно евакуйовували поранених побратимів.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2 травня 2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Медаль «За військову службу Україні» (15 квітня 2022)-за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Віктор Михайлович Івчук, український військовий лікар, полковник медичної служби, перший військовий медик, який отримав орден «Богдана Хмельницького» III ступеня, удостоєний звання Герой України з орденом «Золота Зірка». 

Народився Віктор Івчук 13 липня1983 року. У 2010 р. закінчив Вінницький національний медичний університет ім. М. Пирогова.

В 2016 році закінчив Українську військово-медичну академію, здобув ступінь магістра за спеціальністю Організація медичного забезпечення військ (сил), здобув кваліфікацію професіонала організації та управління охороною здоров’я, офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня.

З 2021 року аспірант кафедри управління та адміністрування КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти».

Віктор Івчук-легендарна людина. З 2014 року знаходився на Донбасі у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді начмеда. Брав участь у найвідомішому Рейді 95-ї. Під час штурму Савур-Могили отримав вогнепальне поранення, але не зважаючи на це, організував спецоперацію по евакуації десятків поранених побратимів.

Рівно за місяць до повномасштабної війни, 24 січня 2022 року, Віктора Михайловича переводять з Києва до міста Маріуполь на посаду  -командир 555 військового шпиталю.

3 початку повномасштабного вторгнення росії, завдяки командиру Івчуку Віктору та команді медиків шпиталю було врятовано сотні життів захисників Маріуполя та його мешканців. Кількість поранених збільшувалась з кожним днем, а операції проводились під обстрілами в підвалах в касках і бронежилетах. Рашисти постійно обстрілювали шпиталь і бомбили ціленаправлено!

В середині березня у шпиталь влучила чергова бомба, залишатись там вже було неможливо. Весь медичний персонал разом із пораненими розділився на дві групи. Перша долучилася до українських військових на «Азовсталі», друга, в тому числі і командир - Віктор Івчук - вирушила до металургійного комбінату імені Ілліча.

11 квітня 2022 року Указом президента Володимира Зеленського Івчуку Віктору Михайловичу було присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка», а 12 квітня його разом з особовим складом було захоплено до полону. Офіцер повернувся в Україну після обміну 13 вересня 2024 року.

Дмитро Леонідович Дозірчий, український військовослужбовець-старший лейтенант, командир танкової роти 59 ОМПБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022). 

Народився Дмитро Дозірчий 8 листопада 1997 року, с. Літин, Вінницької області. Після закінчення Літинської школи мріяв стати військовим автомобілістом і вступив, навчався та успішно закінчив у Львові Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного за спеціальністю «управління діями механізованих і танкових підрозділів». З 2019 року Дмитро відразу прийшов на військову службу у ЗСУ на посаду командира танкової роти, брав участь у зоні ООС. Під час російського вторгнення в Україну 2022 року старший лейтенант Дмитро Дозірчий 24 лютого поблизу міста Олешки у напрямку Залізного порту і Лазурного Херсонської області хоробро прорвав оборону ворога на Антонівському мосту й забезпечив вихід з оточення колони танків і іншої броньованої техніки своєї бригади. Бій продовжував не зважаючи на поранення.

Командиру танкової роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, вінничанину Дмитру Дозірчому присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2022)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Після одужання Дмитро брав участь у обороні та визволенні Миколаївщини, а у подальшому-визволення тимчасово окупованих територій України.

 

Вадим Олександрович Ворошилов, (позивний-Карайа;)-український військовий льотчик 2-го класу, підполковник Повітряних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022) відзначившися на Вінниччині. 

Свій позивний взяв на честь льотчика Еріха Хартманна, який мав ідентичний позивний.

Народився Вадим Ворошилов 2 лютого 1994 року у місті Кременчук Полтавської області.

У 2011 році закінчив Кременчуцький військовий ліцей, у 2015 році (з відзнакою; напрямок підготовки-Військове управління (Повітряні Сили) та у 2016 році (магістр, з відзнакою, спеціальність-управління діями підрозділів авіації)) Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Коже.

Після закінчення навчання був направлений на службу до 204-ї бригади тактичної авіації, де служив льотчиком (2016-2018), старшим льотчиком (2018-2020) авіаційної ланки авіаційної ескадрильї та начальником служби безпеки польотів служб (2020-2021).

У 2017 році став найкращим молодим льотчиком повітряного командування «Південь».

У 2020 році за підсумками льотних змагань став «Найкращим екіпажем винищувальної авіації Повітряних сил України».

У 2021 році після закінчення терміну контракту звільнився з лав ЗСУ. В інтерв'ю пояснив своє звільнення з війська зайвою бюрократією. Працював старшим авіаційним начальником цивільного аеродрому.

Брав участь у бойових діях на сході України.

24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, відновився на службі.

Відновив навички з льотної підготовки та вирушив на оперативні аеродроми для виконання завдань за призначенням.

Спочатку виконував завдання над Житомирською областю. Потім на Ізюмському та східному напрямках, а згодом над Херсонщиною.

10 жовтня, під час масованого ракетного обстрілу, збив дві крилаті російські ракети.

12 жовтня знищив п'ять дронів «Shahed 136»: три-на півдні України та два-над Вінницею. Через пошкодження літака Вадим катапультувався, попередньо відвівши винищувач МіГ-29 від населеного пункту на Вінниччині і катапультувався. Осколками було пошкоджено кілька будинків.

Присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (5 грудня 2022 р.)-за особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (8 серпня 2022 р.)-за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

 

          

Герої України, що отримали звання посмертно.

Денис Михайлович Бадіка український військовослужбовець, льотчик-штурман вертольота Мі-8, старший лейтенант Збройних сил . Герой України (2024, посмертно). 

Народився Денис Бадіка 20 липня 2000 року у Вінниці. Його батько був пов'язаний з авіацією. Після закінчення ліцею №13 вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2021 року). Після навчання у ВНЗ проходив службу на посаді льотчика-штурмана у 16-й окремій бригаді армійської авіації. З перших днів повномасштабного вторгнення рашистів в Україну старший лейтенант Денис Бадіка проходив службу на посаді льотчика-штурмана гелікоптера вертолітної ланки ескадрильї 16-ї окремої бригади армійської авіації «Броди», ставши на захист Батьківщини і, беручи участь у багатьох бойових вильотах. Під час оборони Маріуполя відбувся його останній політ в один кінець.

Героїчно загинув 31 березня 2022 року, коли екіпаж гвинтокрила МІ-8 евакуював з оточеного Маріуполя наших важкопоранених захисників. Це ці вертолітники, які під покровом ночі рятували наших захисників на місцях від голоду і спраги, вивозили важкопоранених. Та не врятували себе.

Гелікоптер, у якому летів Денис Бадіка збила ворожа ракета. Загинув екіпаж гвинтокрила на чолі з командиром Ю.Тимусем, бортмеханіком І. Ваховським та 13-ма пораненими воїнами, яких вивозили з зони бойових дій.

Понад 26 місяців героїчний український офіцер вважався зниклим безвісти. Після чергового обміну його тіло було ексгумоване і поховане на Алеї Слави у Сабарові.

Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (30 вересня 2024 року, посмертно)-за особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (10 березня 2022 р.)-за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

 

Сергій Леонідович Котенко, український військовослужбовець, полковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (16 березня 2022, посмертно).

Народився Сергій Котенко 16 липня 1967 року, м. Гайсин, Вінницька область.

У 1989 році закінчив Кам'янець-Подільське вище військове інженерне командне училище. Проходив службу на інженерних посадах, був направлений на службу в м. Мирний в Якутії. Від 1992 року проживав із родиною в м. Гайсині. Був командиром взводу, очолював навчальний курс. Прослужив в армії 22 роки.

У 2014-2015 роках очолював Гайсинську РДА, згодом повернувся на військову службу.

Командир батальйону 9 ОМПБ «Вінницькі скіфи». Брав участь в Антитерористичній операції та Операції Об'єднаних сил на сході України. Військовий позивний-«Ратибор». Тримав рубежі м. Попасна Луганської області (2015-2016), с. Водяне Донецької області (2017-2018), смт Станиця Луганська Луганської області (2019-2020), поряд із м. Світлодарськ Донецької області (2020-2021).

З 24 лютого 2022 року брав участь у російсько-українській війні. Завдяки його мужнім діям та особистій рішучості знищено кілька колон ворожої техніки.

Загинув 9 березня 2022 року в бою з російськими окупантами під Запоріжжям. Похований 11 березня у місті Гайсин, Вінницької області. За два дні до цього, у боях під Миколаєвом, поліг його брат-Олександр Котенко, який служив у батальйоні «Айдар».

У Сергія Котенка залишився син Ростислав, також офіцер Збройних сил України, та онук.

29 квітня 2022 року рішенням Вінницької міської ради були перейменовані: вулиця Кутузова на вулицю Братів Котенків; провулок Кутузова на провулок Братів Котенків.

16 березня Президентом України присвоєно Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно)-за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2019)-за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, громадянську мужність, самовідданість у відстоюванні конституційних засад демократії, прав і свобод людини, вагомий внесок у культурно-освітній розвиток держави, активну волонтерську діяльність.

Медаль за 5, 10, 15, 20 років сумлінної служби.

Медаль ветеран війни 25 років сумлінної служби.

Нагрудний знак за воїнську доблесть і честь.

Нагрудний знак за зміцнення обороноздатності України.

Медаль 10 років ЗСУ^.

Нагрудний знак Учасник АТО.

Нагрудний знак козацький хрест 1, 3, ступенів.

Нагрудний знак за воїнську доблесть.

 

Владислав Петрович Українець, український військовослужбовець, лейтенант, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно, 2022).

Народився Владислав Українець 5 грудня 1999 року, м. Хмільник, Вінницька область.

Навчався в середній школі в м. Хмільник (9 класів). Закінчив Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області (2016), Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів, 2020).

Від 22 липня 2020 служив командиром 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини А2960 (10 батальйон 59 окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка Сухопутних військ ЗСУ). Учасник бойових дій, залучався до складу Операції об'єднаних сил на Сході України.

У перший день повномасштабного наступу Російської Федерації на Україну прикривав відхід українського війська від удару ворога, що атакував його позиції. Загинув на Антонівському мосту Херсонської області.

20 листопада 2022 року похований в місті Хмільник на кладовищі по вул. Чайковського.

У Влада залишилися: дружина, мама, тато та син.

2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі-присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

У Хмільнику ім'я Героя внесено до Книги Пошани та пам'яті «Гордість Хмільника» (посмертно).

 

Євгеній (Євген) Михайлович Пікус, український військовослужбовець, полковник Державної прикордонної служби України. Герой України (посмертно).

Народився Євгеній (Євген) Пікус 14 вересня 1979, у м. Вінниця. Батько, Михайло Григорович-кадровий офіцер, полковник штабу військової авіації у Вінниці; мама Ганна Феодосіївна працювала інженером на вінницькому заводі, обидва діди воювали на нацистсько-радянському фронті. З 1-го класу разом з братом займався плаванням, боротьбою, музикою. У1996 рокі, по закінченні вінницької школи №30, разом вступили до Академії Держприкордонслужби, що у Хмельницькому. І лише після випуску роз'їхалися у різні підрозділи.
Проходив службу на різних посадах у Піщанському районі Вінниччини, на Одещині, у Борисполі, на Сумщині, у Харкові, де очолював відділ на залізничному вокзалі. На рахунку офіцера викриття контрабанди одягу на 2,5 мільйона гривень, історичних цінностей, ікон, недопущення незаконного вивезення маленької дитини. За успіхи у службі в порядку кар'єрного росту був переведений до апарату управління, достроково отримав звання підполковника.
Старший офіцер з реєстрації та паспортної роботи відділу прикордонного контролю та реєстрації штабу Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
У зв'язку з російською збройною агресією проти України особисто виявив бажання служити в «гарячій точці». З 11 липня 2014 керував підрозділами у районі пункту пропуску «Красна Талівка». Ініціював та організував поновлення пошкодженої під час обстрілу лінії електропостачання для місцевих мешканців. Неодноразово виявляв героїзм та мужність. Під час одного з обстрілів пункту пропуску снаряд влучив у спостережну вежу, зруйнувавши її, одного бійця затиснуло дверима та уламками даху. Підполковник Євген Пікус ще з одним прикордонником під мінометним вогнем піднялись більш ніж на 15-метрову висоту та звільнили травмованого бійця з-під уламків і спустили на землю, завдяки чому він залишився живим. Також начальник Луганського прикордонного загону полковник Сергій Дейнеко та його заступник підполковник Денис Цяцкун завдячують Євгену Пікусу своїм життям-внаслідок підриву на фугасі службової машини офіцери дістали важкі поранення, Пікус першим прибув на місце, на руках 200 метрів ніс Дейнеку з-під вогню до своєї машини, обох поранених вчасно евакуювали з поля бою. Завдяки вмілому керівництву підполковника Пікуса прикордонники неодноразово успішно відбивали атаки ворога. Так, 27 липня за особистої участі офіцера було відбито напад диверсійно-розвідувальної групи без втрат і поранених. Наступного дня «зачистили» місцевість та виявили місця розташування диверсантів, де знайшли сухі пайки російського виробництва. 21 серпня нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Загинув 25 серпня 2014 в бойовому зіткненні в районі селища Талове на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Красна Талівка» - близько 15:00 надійшло повідомлення про бій прикордонного наряду з ДРГ противника, котра порушила кордон з території Росії. Полковник на чолі групи вирушив на допомогу й командував обороною. Бій тривав 2,5 години, терористів підтримували вогнем з території Російської Федерації-міномети, 2 БТР та 2 БМП. Також українських прикордонників обстрілювали некерованими реактивними снарядами 2 бойові вертольоти Мі-24 Збройних сил РФ. У бою загинули 4 прикордонники, 3 поранено, однак прорив через кордон не відбувся, диверсанти ж вивезли своїх поранених та вбитих під прикриттям вогню російських БТРів і вертольотів до Росії. Куля влучила Євгену Михайловичу Пікусу в потилицю під каску, дві кулі пробили бронежилет. Падаючи, своїм тілом закрив капітана Ігора Горду від куль і осколків з підствольного гранатомета, врятувавши йому життя. Разом із полковником Євгеном Пікусом у бою загинули старші прапорщики В'ячеслав Фірсов і Дмитро Арнаут, молодший сержант Олег Сороченко.
Похований на Центральному кладовищі Вінниці, на Алеї Слави. Посмертно присвоєне військове звання полковника.
27 квітня 2018, під час урочистих заходів з нагоди 100-річчя створення Прикордонної служби України та чергового випуску офіцерів Національної академії ДПСУ, Президент України вручив Зірку Героя рідним офіцера,-мамі Ганні Феодосіївні та брату Михайлу Пікусу, майору ДПСУ.
20 березня 2015 у Вінниці, на фасаді ЗОШ І-ІІІ ст.-гімназії №30 ім. Тараса Шевченка відкрито меморіальну дошку випускнику школи Євгенію Пікусу.
В серпні 2015 у відділі прикордонної служби «Красна Талівка» у Станично-Луганському районі відкрили пам'ятний знак воїнам-прикордонникам, які загинули 25 серпня 2014 року. Ескізи пам'ятника розробила відома литовська художниця, волонтер Беата Куркуль.
29 квітня 2016 рішенням № 246 7 сесії 7 скликання Вінницької міської ради вулицю Папаніна перейменовано на вулицю Євгенія Пікуса.