Імена та подвиги Героїв України з Вінниччини, які отримали найвищу державну нагороду – звання «Героя України», посмертно.

Коваленко Юрій Вікторович, підполковник Збройних сил України, заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення (Кропивницький) Сухопутних військ ЗСУ. Учасник російсько-української війни.

Герой України (31 березня 2015, посмертно).

Народився Юрій Коваленко 16 липня 1977 року в місті Бершаді у сім'ї військового. Закінчив Одеський військовий інститут Сухопутних військ, служив у Дніпрі та Кропивницькому.

Брав участь у війні на сході України від початку її проведення. Його загін охороняв військові об'єкти, супроводжував вантажі і брав участь у розвідувальних операціях і боях.

У червні 2014 забезпечив прохід через брід біля села Кожевня військових колон вздовж кордону для блокування ліній постачання ворога. Юрій Коваленко першим перейшов річку Міус. І далі його загін йшов в авангарді, щоб вивести підрозділи Збройних сил до Довжанського і Червонопартизанська, ця операція була проведена без втрат.

Група 3-го полку спеціального призначення під командуванням Юрія Коваленка тричі штурмувала пропускний пункт «Ізварине», вибивала російські війська, але армії давали наказ відійти, і потім пропускний пункт знову захопив противник.

Загинув 15 липня 2014 поблизу села Провалля, внаслідок обстрілу пункту прикордонного контролю Ізварине з мінометів.

Похований 24 липня 2014 року на кладовищі села Флорине, що на Вінниччині.

У Юрія Коваленка залишилися дружина, Тетяна Володимирівна, двоє дітей - Олена, 2000 року народження, та Руслана, 2010 року народження, а також батьки Олена Іванівна та Віктор Олексійович, інвалід війни II групи.

Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (31 березня 2015, посмертно) - за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі^.

У Бершаді є вулиця Юрія Коваленка. Встановлені меморіальні дошки на школі та на початку вулиці.

У м. Кропивницькому є вулиця Юрія Коваленка^.

6 травня 2016 року в місті Кіровоград (нині - Кропивницький) на фасаді будівлі Кіровоградського коледжу статистики Національної академії статистики, обліку і аудиту (вулиця Юрія Коваленка, 4а), відкрито анотаційну дошку Герою України Юрію Коваленку^. У жовтні 2016 року Укрпошта продовжила випуск серії художніх маркованих конвертів під назвою «Героям Слава!», започаткований у грудні 2014 року до дня Збройних Сил України, разом з Міністерством оборони та Національною гвардією України. На одному із конвертів зображений Герой України, підполковник Юрій Коваленко.

6 грудня 2017 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Герою України Юрію Коваленку на фасаді Флоринської сільської ради та перейменовано вулицю ім’ям Героя України Юрія Коваленка у с. Флорине Бершадського району Вінницької області^.

14 липня 2018 р. у м. Бершадь відбулось відкриття монументу Герою України. Пам'ятник присвячений захиснику України Юрію Коваленку.

 

Олексій Юрійович Солоданюк, український військовослужбовець, старший лейтенант збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2025, посмертно).

Народився Олексій Солоданюк 5 вересня 1996 року в селі Вишнівка Вінницької області.

У 1999 році його сім’я переїхала в с. Склименці, Корсунь-Шевченківський район Черкаської області. В 2002 році пішов у перший клас НВК с. Заріччя. Після закінчення школи у 2013 році, вступив у фізико-математичний ліцей м. Корсунь-Шевченківський. У 2017 році вступив до КПІ ім. Ігоря Сікорського, Механіко-машинобудівного інституту на кафедру: «Технології виробництва літальних апаратів». На другому курсі вступив на військову кафедру. Закінчив у 2017 році у званні молодший лейтенант.

Після закінчення інституту працював у м. Київ. З початку повномаштабного вторгнення російської федерації Олексій пішов у військкомат та 19 березня 2022 року був мобілізований до ЗСУ. Після підготовки в Одеській військовій академії його було направлено до м. Старичі Львівської області у військову частину для проходження служби, де була сформована 65 ОБМр, 3 батальйон, 9 рота штурмової піхоти до якої увійшов Олексій. 23.06.2022 року була направлена в Запорізьку область на лінію фронту на нульову позицію.

Невдовзі його було призначено заступником командира механізованої роти з озброєння та присвоєно звання лейтенанта. Також виконував обов’язки командира роти. За час нетривалий служби Олексій отримав нагороди: Нагрудний знак «Ветеран війни», Медаль «За заслуги» та отримано посвідчення учасника бойових дій.

Загинув Олексій 23 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

27.08.2023 року Олексія з усіма почестями поховали в с. Склименці, Звенигородський район, Черкаська область.

Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові від 02 січня 2025 року №7/2025 (посмертно).

 

Дмитро Олександрович Майборода, український військовий пілот, підполковник Збройних сил України. Командир екіпажу літака Ан-26 з 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації (Вінниця). Герой України (4 грудня 2014, посмертно).

 

Народився Дмитро Майборода 17 квітня 1980 року, м. Вінниця.

Навчався у вінницьких середніх загальноосвітніх школах № 4 і № 26. У 2001 році закінчив Харківський інститут льотчиків (нині-Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба). Військову службу проходив у 456-й окремій бригаді військово-транспортної авіації Повітряних сил Збройних сил України, що дислокується у аеропорту «Вінниця» (Гавришівка), де обіймав посаду начальника служби безпеки польотів.

Командир екіпажу літака Ан-26 Дмитро Майборода з травня по липень 2014 року виконав 35 бойових вильотів для перевезення військових, озброєння, матеріально-технічних засобів в зону АТО на Донбасі, проводив евакуацію поранених та хворих.

Загинув 14 липня 2014 року в Краснодонському районі Луганської області, коли його літак був підбитий. Він разом з помічником командира екіпажу майором Дмитром Шкарбуном до останнього керував літаком, що дозволило іншим членам екіпажу евакуюватися.

Похований на Алеї Слави Центрального кладовища Вінниці.

14 липня 2014 року, під час другого за день вильоту в зону АТО, екіпаж Ан-26 мав десантувати парашутним способом воду й продукти в підрозділи Сухопутних військ, які були відрізані від основних сил і перебували в оточенні в Краснодонському районі Луганської області. На відстані приблизно 5 км. від російського кордону на висоті 6500 метрів літак було атаковано, імовірно, керованою ракетою типу «повітря-повітря». Унаслідок влучання лівий двигун та електрообладнання відмовили. Командир екіпажу майор Майборода разом з помічником командира майором Дмитром Шкарбуном до останнього намагались утримати літак від зривання в штопор. Решті членів екіпажу було наказано залишити літак. Всього на борту було вісім осіб, вижили лише шестеро. Обидва пілоти загинули, ціною власного життя вони відвели літак від населеного пункту Давидо-Микільське. Члени екіпажу, зокрема бортрадист Сергій Олесюк понад добу виходили ворожим тилом, після чого були евакуйовані на підконтрольну Україні територію.

Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (4 грудня 2014, посмертно)-за виняткову мужність і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі.

Відзнаки міністерства оборони України-медалі «15 років Збройним Силам України», «За сумлінну службу» III ст.

У 2015 році Укрпошта випустила художній маркований конверт серії «Героям Слава!», присвячений Герою України майору Дмитру Майбороді.

Наказом Міністра оборони України від 17.04.2015 № 261 майору Дмитру Майбороді посмертно присвоєно чергове військове звання «підполковник».

30 квітня 2015 року на фасаді школи № 26 Вінницької міської ради на честь Героя, колишнього випускника навчального закладу, було відкрито меморіальну дошку.

14 липня 2015 року на території військового аеродрому 456-ї бригади транспортної авіації відбулося відкриття пам'ятного комплексу, який присвячений Дмитру Майбороді та Дмитру Шкарбуну.

20 серпня 2015 року в музеї Повітряних Сил України відкрили погруддя Костянтину Могилку та Дмитру Майбороді.

18 листопада 2015 року Президент України Петро Порошенко видав указ, яким з метою увічнення пам'яті Героя України підполковника Майбороди Дмитра Олександровича, ураховуючи його особливі заслуги перед Батьківщиною, мужність та героїзм, незламність духу в боротьбі за незалежну Українську державу та зважаючи на високий професіоналізм, зразкове виконання поставлених завдань особовим складом 456 гвардійської бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України постановив присвоїти літаку Ан-26 (бортовий номер 35) 456 гвардійської бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України ім'я Дмитра Майбороди^.

У його рідній Вінниці є вулиця Дмитра Майбороди.

14 червня 2016 року у Вінниці відкрито меморіальну дошку на честь Костянтина Могилка та Дмитра Майбороди.

23 серпня 2019 року 456-та бригада транспортної авіації отримала почесне найменування «імені Дмитра Майбороди».

 

Денис Богданович Лабунський, український військовослужбовець, сержант 3 ОШБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кандидат у майстри спорту з важкої атлетики. Герой України (2023, посмертно).

Народився Денис Лабунський, 29 жовтня 1993 року, м. Вінниця.

Закінчив Вінницьку середню загальноосвітню школу № 36 (тепер ліцей).

З дитинства займався футболом та іншими видами спорту у Вінницькій обласній дитячо-юнацькій спортивній школі «Колос». Був кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики. Після закінчення школи відбував строкову службу в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ у м. Житомирі. Демобілізувався у званні сержанта. Працював за кордоном. Із початком широкомасштабного російського вторгнення повернувся в Україну та добровільно вирушив на фронт.

Служив кулеметником 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Брав участь у боях за звільнення Київської області, а також на Запоріжжі та Донеччині.

Залишилися батьки, брат і дружина.

Виявив хоробрість і стійкість під час боїв у м. Бахмуті, завдаючи ворогу максимальних втрат. Прикриваючи побратимів, отримав смертельне поранення від снаряда, випущеного з ворожої важкої артилерійської техніки.

Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища у м. Вінниці.

Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

2023 у Вінницькому спорткомплексі «Колос» встановлено меморіальну дошку.

У м. Вінниці на честь Дениса Лабунського названо провулок.

Його пам’яті присвятили обласні змагання з важкої атлетики серед молоді та юніорів.