Забутий будинок дитинства та скарби Леонтовича

Бегас-Коваль Ніна Олександрівна,

методист відділу українознавства

КВНЗ ВАНО  

магістрантка ІІ курсу,

спеціальності «Публічна лінгвістика»

                                                                                                                              ДонНУ ім. В. Стуса

Той момент, коли тримаєш чорнильну ручку із тонким писачком, чорнильницю, підсвічник, розуміння про те, що ці та інші предмети належать маестру, тому самому відомого усьому світу автора «Щедрика», «Carol of the bells», почуття переповнюють, а усвідомлення значимості цих речей приходить пізніше.

А все почалось із старовинної скриньки, замість замка у якої невеликий мотузок, а з виду вона навіть і не схожа на скриньку, а більше на звичайний невеличкий ящичок, який давно хтось забув на заваленому горищі. Так і було. Проте, як кажуть, не судіть за зовнішнім виглядом, загляніть у середину. А там.. справжні скарби Леонтовича!

Кажуть, Микола виконував домашнє завдання, а саме: обробки народних пісень. Одна із них - щедрівочка, над якою працював майже усе життя.

Звідки саме композитор почув цю щедрівку чи з Хмельниччини, (батьківщина його дружини Клавдії Жовткевич), чи з Тиврівщини, де він жив і працював певний час, досі невідомо. Проте саму щедрівку на Різдво співають у кожній хаті, у кожній країні, різними мовами, адже «Щедрик» Леонтовича став символом різдвяних свят. Саме нею він прославив нашу українську народну пісню, культуру на весь світ!

Про сам зміст щедрівки та її історії можна трактувати, що вона відноситься у період дохристиянської доби. Адже ластівки не літають взимку, вони є сповісниками весни. Саме тоді, коли пробуджувалась земля, відбувався перший засів на полях, наші предки відзначали новий рік. Тому і «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», співався навесні, віншуючи господарям усіх гараздів, достатку та благополуччя.

Цікавим є те, що сам композитор був надзвичайно талановитим, скромним та довгий період часу (понад 10 років) «боявся», що його обробка недосконала, тому не впроваджував її у загальне хорове виконання.  

Вперше ця композиція була висвітлена українській публіці у 1916 році у виконанні хору київського Університету. Це була вже четверта редакція "Щедрика" Леонтовича, що набула надзвичайної популярності. 5 жовтня 1921 року він був презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. А в 1936 році П. Вільховський, який працював на радіо NBC, записує англійську версію слів до "Щедрика" — "Carol of the Bells". Під цією назвою мелодія українського "Щедрика" стала всесвітньо відомою.

Життя та творчість всесвітньовідомого композитора Миколи Дмитровича Леонтовича пов’язана із рідною моєю батьківщиною Тиврівщиною, та й Поділлям зокрема. Народився він 13 грудня 1877 у с. Монастирок, Брацлавського повіту, Подільської губернії. Вбитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком на 44 році життя 23 січня 1921, у с. Марківка, Гайсинського повіту.

 Батько М. Леонтовича Дмитро Леонтович майже 15 років працював священиком у с. Шершні, Тиврівського р-н, Вінницької області. Більш точна інформація про роки життя композитора у Шершнях свідчить про те, що він разом із родиною проживав тут з 1879 по 1888 роки (8 років і 3 місяці), тож раннє дитинство Миколи пройшло на мальовничих пагорбах, серед української природи над Південним Бугом.

Початки музичної освіти Леонтович здобув саме на Тиврівщині у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів та матері, яка мала чудовий голос і любила співати. Саме матір прищепила любов до української народної пісні Миколі та його рідним. Зокрема, брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

Через недбале ставлення до історичної пам’ятки нині будиночок композитора, який знаходиться у с. Шерші майже у зруйнованому стані. З кінця 90-х років відомим істориком, краєзнавцем Ковалем О.І., громадськими активістами села, зокрема Чайковською В.М., неодноразово було здійснено прибирання біля будинку, шкільні екскурсії та повернення історичної справедливості з минулого.

Протягом 5 років Шершнівська громада, волонтери, ініціатори, а також відомі українські зірки проводять влітку і взимку Культурно-мистецькі фестивалі «Шершні Леонтовича», які мають на меті збереження та реставрацію будинку композитора у с. Шершні, Тиврівського р-н, відкриття музею Леонтовича, а також кімнат для занять творчістю та музичним мистецтвом. 

Нам вдалось зафіксувати інтерв’ю із Миколою Бондерем, дідусь якого Гнат Федорович Бондар був близьким другом Леонтовичів, та навіть колисав маленького Миколку, коли батьки були на службі в цьому самому будиночку, який нині рятують.

Микола Бондар пригадує добрим словом всю родину Леонтовичів зі спогадів свого дідуся.

Збереглася навіть колиска тих часів, яка віднайдена у будинку Леонтовичів та стільчик. Цікаво, що книжкова полиця, яка була збережена у Тиврові, де також проживав композитор, але у пізніше часи, одного стилю разом із стільчиком та колискою.  

 

Історик, краєзнавець Коваль Олександр Іванович розповідає: «Ящичок знайдений на квартирі по вул. Шевченка, 17 у Тиврові, де колись прожив Микола Дмитрович Леонтович. Можливо це і той самий набір, яким писався «Щедрик». Дуже короткий термін після с. Чукова Леонтович працював у Тиврові в духовному училищі. Ходив через парк до училища і назад. Нині ця алея названа «Алея Леонтовича».

У ящику зберігається 12 предметів композитора: 2 ножі для розрізання паперу; цікава підставка, на яку ставилися пера із зображенням ліри на базальтовій основі; 2 прес-пап’є для нот, на одній із низ ще є папір; гарний, масивний підсвічник, в яку ставилась свічка середніх розмірів; розбірна чорнильниця і писемний набір: 2 скляних чорнильниці, ручка на підставці із ворітцями (ручка зберіглась одна, проте на підставці є місце для трьох ручок). Можна припустити, що набір був казенним і він видавався на роботі.

Як міг цей набір зберегтися до наших часів, та ще й у гарному стані? У Миколи було весілля, саме у Тиврові у нього зав’язалась сім’я із Клавдією Жовткевич. Проте із Тиврівського духовного училища його вигнали, через те, що він протиставляв народну пісню таким творам як «Боже, Царя храни».

Далі їде до Вінниці і звідти його також вигнали і він їде на батьківщину своєї дружини, а потім на Донбас.

Із Тиврівського періоду його діяльності линуть лише позитивні спогади. Одна із його учениць Врублевська згадує, що це був найкращий вчитель, який нікого «не гудив», тобто не сварив, але був вимогливим.

 Одного разу майбутня дружина Миколи Леонтовича - Клавдія Ферапонтівна запізнилась до Тиврова і зупинилась у Гнівані. В листі пише: «Мій милий, пробач мене, що я запізнилась у Гнівані. Нам з друзями дуже весело, але тебе не вистачає. Я затримаюсь у Гнівані, але прошу не кажи про це моїй бабусі, щоб вона не хвилювалась».

Також є спогад про Тиврівщину, зокрема Гнівань, коли Леонтович перебував у Гнівані, він писав своїй сестрі: «не їдь на Гнівань потягом, тому що із Шепетівки до Києва потяг на Гнівань не йде». Гнівань згадується у листах неодноразово, адже тут знаходиться  Південно-Західна залізниця. Транспортна розв’язка, яка була зручною з інших міст. А вже у Тиврів до духовної семінарії він добирався бричкою.

Будинок дитинства Леонтовича. С. Шершні, Тиврівський р-н

Ці знахідки безцінні, хоча і є матеріальними. Проте вони ніби нагадують нам: не забувайте композитора, доторкніться до минулого, задля того, щоб понести у світ ще більше мудрості і скарбів української творчості у майбутнє.

Також ці речі зафіксовані та збережені на ютуб каналі: https://www.youtube.com/watch?v=nMLWdXTbqJ4

Леонтович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, зберігаючи усю автентику пісні, природність та рух мелодії. Композитор вдало використав традиції імпровізаційності в творчості українських кобзарів, які кожну нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому. Він застосовував темброву варіантність виконання народних рапсодів у своїх обробках, надаючи хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії, контрапункту. Послідовно втілюючи в своїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності, Леонтович, маючи глибоку й різнобічну музичну освіту, широко використовував найкращі досягнення світової хорової техніки.

Понад 20 років ми займаємось пошуками автентичних народних пісень, відроджуючи їх, реставруючи, також ставлячи у обробки різних жанрів (календарної обрядовості, про кохання, родинної обрядовості, повстанські, козацькі, та інші). Трьохголосні та чотирьохголосні обробки пісень виконує Народний вокальний ансамбль «Оберіг». Тому, коли речі Леонтовича «прийшли» у наш дім, емоції переповнюють. Сам композитор подає нам знаки: співайте, творіть, продовжуйте вивчати та любити українські народні пісні і звісно ж писати власні обробки.

Тому мене так сильно вразила чорнильна ручку митця Адже зараз, пишучи обробки народних пісень, я відчуваю те, що хотів передати композитор усьому світові і йому це вдалось.