У ЯМПОЛІ ВІДБУВСЯ КРУГЛИЙ СТІЛ «АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ СПРОТИВ НА ПОДІЛЛІ: ІСТОРІЯ ТА ПАМ'ЯТЬ »

(до 100-річчя Бабчинецько-Ямпільського повстання)

    14 вересня 2021 року в Ямпільському міському будинку дитячої та юнацької творчості (м. Ямпіль, вул. Свободи,130) в рамках заходів з відзначення видатних осіб та 100-річчя подій Української революції 1917-1921 рр. на Поділлі  «Пам’ятаймо славні дні Визвольних змагань»  відбулося засідання круглого столу «АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ СПРОТИВ НА ПОДІЛЛІ: ІСТОРІЯ ТА ПАМ'ЯТЬ (до 100-річчя Бабчинецько-Ямпільського повстання)».

    Участь у обговоренні взяли представники Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, Вінницької обласної держадміністрації, Вінницького обласного молодіжного центру «Квадрат», ГО «Жива історія», Вінницької академії безперервної освіти, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Ямпільської міської ради, історики та краєзнавці Вінниччини, освітяни, представники ЗМІ.

    У рамках заходу було обговорено наступні питання:

▪️ історія боротьби за українську державність в часі Української революції 1917-1921 рр на Поділлі;

▪️ участь ямпільчан у Перших Визвольних змаганнях;

▪️ Бабчинецько-Ямпільське антибільшовицьке повстання;

▪️ антибільшовицький спротив подолян у 1920-1930-х рр.;

▪️ відновлення національної пам'яті про події сторічної давнини;

▪️ сучасна російсько-українська війна та історія українського визвольного руху.

    Завідувач відділу українознавства КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» Володимир Лазаренко  виступив з темою «Використання подій періоду діяльності Ямпільської республіки в освітньому та національно-патріотичному процесах Вінниччини», наголосивши особливу увагу на необхідності використання місцевих краєзнавчих матеріалів, збільшенні годин з українознавства, як чільних складових для зміцнення національної безпеки України.

    До 100-річчя  Бабчинецько-Ямпільського повстання організаторами заходу було видано інформаційні матеріали у вигляди брошури.

Історична довідка:

    Бабчинецько-Ямпільське антибільшовицьке повстання розпочалось З лютого 1921 року в с. Бабчинці (Могилів-Подільського району Вінницької області), досить швидко охопивши Ярузьку, Ямпільську, Бабчинецьку та Велико-Кісницьку волості Ямпільського повіту та частину сіл Могилівського повіту (Шендерівка, Людвиківка, Садківці).

    Як зазначали самі більшовики, конкретною причиною виступу були – «петлюровская агитация в связи с разверсткой курей, яиц, закрытием маслобоен, мельниц и вьлавливанием дезертиров». Крім цього, більшовики визнавали, що за національним складом повстанці були виключно українцями, а за соціальним - «мелкие кулаки, середняки и несознательные бедняки».

    Організацією повстання займався штаб: основний (підпільний) у Ямполі і польовий у Бабчинцях, а загальні накази та інструкції надходили з Румунії від петлюрівських офіцерів (старшин армії УНР). Очолив народне повстання проти більшовицького гніту колишній підпрапорщик царської армії Федір Іванович Лозан (народився 5(17) червня 1888 року у Ямполі).

    Із Бабчинець повстання почало швидко поширюватись і по інших районах Ямпільщини. У цей час штаб 12-ї дивізії червоних панічно доносив що у Ямпільському повіті знаходиться 12 тисяч повстанців, а у Могилівському - 5 тисяч при 200 кавалеристах без сідел. Повстанський рух охопив населені пункти Грушку, Садки, Коси, Вила, Букатинку Мервинці, Бушу, Іванків, Микільське, Бабчинці, Суботівку, Яругу, Михайлівку, Білу, Гальжбіївку, Петрашівку, Миронівку, Пороги, Добрянку, Дзигів Брід, Велику Кісницю, Цекинівку, Вольфанівку, Тростянець Ямпільського повіту, а також Шендерівку, Людвинівку, Садківці та інші Могилівського.

    5 лютого 1921 року, місто Ямпіль на Вінниччині було звільнено від московсько-більшовицьких окупантів. Як стверджують дослідники, у самому Ямполі повстанці перебували з 5 по 9 лютого 1921 року.

    За цей час повстанці відновили владу УНР, сформували свою адміністрацію, відмінили совєтські закони, було видано ряд наказів про вільний обіг усіх грошей (за винятком совєтських), свободу торгівлі, відозви із закликом до повстання проти комуни.

    10 лютого 1921 року повстання було жорстоко придушене.

    Однак, попри поразку Бабчинецько-Ямпільського повстання, визвольні традиції у краї над Дністром ворогові не вдалося викорінити ні вогнем, ні мечем. Попри встановлення совєтської влади ямпільчани не думали коритись. Боротьба продовжувалась.

    Організаторами заходу виступили:

✅ Центральний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті

✅ Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА

✅ Ямпільська міська рада

✅ Вінницький обласний молодіжний центр «Квадрат»

✅ ГО «Жива історія»

  Вшанування Героя України Василя Стуса

Методист відділу українознавства КЗВО " Вінницька академія безперервної освіти ", голова Вінницького підрозділу ВГО «Яворина» Олена Козаченко разом з посестрами та побратимами вшанували Героя України Василя Стуса, якого вбила та  знищила радянська влада лише за те, що він любив Україну.

У 1985 році в ніч з 3 на 4 вересня у камері-одиночці табірної колонії біля села Кучино Пермської області РФ загинув Василь Стус.

Василь Стус - визначний український поет, мислитель, дисидент, який до останнього подиху боровся проти тиранії. На його долю випало багато страждань, але він залишився чесним і непохитним борцем, людиною з відкритим і хоробрим серцем.

«До самої смерті я буду стояти на захисті правди від брехні, чесних людей від вбивць Ісуса Христа від диявола», - писав він.

28 серпня 1985-го Стус у камері читав книжку, поклав її на горішні нари і сперся на них ліктем. У вічко заглянув прапорщик: "Стус, нарушаете форму заправки постели!".  

На поета склали рапорт про те, що він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання.

Стусу дали 15 діб карцеру. Виходячи з камери, Василь сказав співкамернику, що оголошує голодівку. "Яку?" - "До кінця".

2 вересня, зі спогадів Овсієнка, в’язням з робочих камер було чути, що Стуса водили до начальства. Повертаючись звідти, Василь у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Овсієнко вважає, що так Стус оповіщав товаришів про погрози новим покаранням.

"Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.

У протилежному від карцеру кінці коридору в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство", - пригадує Василь Овсієнко.

За офіційною версією, причина смерті - зупинка серця. Однак Овсієнко припускає, що загибель могла настати "від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами".

Через чотири роки по загибелі Василя Стуса, у 1989-му, проводили ексгумацію тіла письменника, на якій наполягав його син Дмитро. Чоловік відкидає версію про самогубство і погоджується, що батька могли вбити.

 «Татове тіло не розклалося, він лежав у робі, а з лівого боку, на тулубі, на рівні грудної клітки була вм’ятина», – стверджує Дмитро Стус.

 Василь Стус помер у 47 років. До дня, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий стяг залишалось рівно 6 років...

Похований був на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.

У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

...

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів'ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.

 

Герой України посмертно!!!

Всі присутні вшанували Героя України та поклали квіти до пам'ятника Василю Стусу.  Герої не вмирають, доки пам'ять про них живе в наших серцях...

Слава Україні! Герої не вмирають…