У Вінниці вшанували Василя Стуса

Традиції незмінні попри карантин! Українці шанують своїх Героїв!

6 січня 2021 року у День народження поета Василя Стуса біля підніжжя пам’ятника, зведеного на честь Героя України, зібралися активісти різних громадських організацій, небайдужі вінничани, депутати минулої каденції Вінницької обласної та міської рад.

Під час вшанування поета голова Вінницької обласної організації "Яворина", методист відділу українознавства Вінницької академії безперервної освіти Олена Козаченко зазначила: « Василь Стус із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”

"Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним"– писав про нього Любомир Гузар".

Під час вшанування були зачитані вірші Стуса депутатом 7-ого скликання Вінницької обласної ради Тарасом Фурманом та представницею ГО "Яворина" Оленою Нікіфоровою.

Довідка: Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка. У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У 1972р. разом з іншими укр. поетам його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Після повернення відмовився від радянського громадянства. У 1979р. повертається та працює у Києві. У 1980р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985р. помер.

Твори: "Зимові дерева" , "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Господи, гніву пречистого...", "Дорога болю: поезії", "О земле втрачена, явись...", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Як добре те, що смерті не боюсь я...". Творчість: збірка «Круговерть», збірка «Зимові дерева», збірка «Веселий цвинтар», збірка «Палімпсести», збірка «Свіча в свічаді», збірка «Птах душі», збірка «Дорогаболю».