20 лютого - День Героїв Небесної Сотні  — пам'ятний день, що відзначається в Україні на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні

Кінець 2013 початок 2014 року назавжди залишить історичний слід у серці кожного свідомого українця. У ті холодні зимові дні, ми молодь, і не лише молодь, йшли на Майдан із відчуттям обов’язку відстояти честь і гідність нашої країни, нашої нації, адже тодішній режим влади твердо ступав на знищення України. Десятки, сотні, тисячі, мільйони українців, залишивши свої домівки їхали до Києва, де відбувались головні події, які змінили життя кожного із нас.

Серед тих, хто був на передовій, перш за все були студенти. Саме наприкінці листопада 2013 року відбувся силовий розгін невинних людей, методом побиття та застосування зброї. Після такого несправедливого, злочинного нападу підійнялася вся Україна. Майдан – це була велика держава в державі, де всі діяли як одна велика дружня родина. Ніхто не помічав сильного морозу, не помічали навіть небезпеки, яка підло чекала свого часу. Люди вийшли із мирним протестом, проте невдовзі відбулись найстрашніші події, які забрали життя сотні...

Ворожі снайпери стріляли у неозброєних і незахищених людей на Майдані в Києві… Серед тих, кого вбили були люди інтелігентні, вчителі, науковці, молоді підприємці.

Протистояння на вулиці Грушевського розпочалося ще 19 січня, яке назавжди ввійде в історію як «Вогнехреща». На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут», силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета у 25 градусний мороз. Протистояння, яке тривало з різною активністю понад три доби, завершилося 22 січня, коли «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. З того ж дня стало відомо і про перших загиблих.

Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини зазнав смертельного поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце дістав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого їх початку.

Найжорстокішими подіями виявились дні 18-24 лютого. В той час стріляли навіть у медиків-волонтерів забороненими кулями. Стріляли у хлопців, у яких були лише дерев’яні щити у руках, замість автоматів.

Минуло 7 років… Проте досі вбивці не покарані. Правда замовчується, а імена Героїв Небесної Сотні намагаються, примусово нав’язуючи, забувати… Проте пам'ять не стерти у свідків Майдану, у друзів, родичів Героїв Небесної Сотні, і в день 20 лютого офіційно вся країна вшановує пам'ять людей, які віддали своє життя за наше світле майбутнє.

Ми вшановуємо пам'ять усіх Героїв Небесної Сотні України, а також згадуємо імена Героїв Вінниччини.

Леонід Полянський - 38 років, родом із Жмеринки, залізничник. Мав добре і щире серце, компанійський, всім допомагав.

 

Завжди був на Майдані у самих гарячих місцях ще з грудня 2013 року. Будував та охороняв барикади. Завжди намагався бути першим, на передовій, там, де було найгарячіше і найважче.

"На нас наступають, передзвоню пізніше…" - Це були останні слова Леоніда Полянського, які він сказав у телефонній розмові з братом Георгієм того дня – 20 лютого 2014 року… В цей же день отримав смертельне кульове порання в груди…

Валерій Брезденюк - 50 років, родом із Жмеринки, підприємець, майстер творчості ебру – маловивчене мистецтво живих малюнків, він створив близько 500 картин. Про Валерія Брезденюка із Вінниччини Україна вперше дізналася із шоу: «Україна має талант», фіналістом якого він став. Будучи людиною небайдужою і істинним патріотом своєї країни, він не міг залишатися осторонь від Майдану. Був у Самообороні Майдану. 18 лютого отримав смертельне поранення. Снайпер жорстоко влучив у спину із автомата Калашникова...

 

Максим Шимко - 34 роки, козак 4-го редуту Самооборони Майдану, учасник історичного реконструкторського клубу «Білий вовк», учасник УНА- УНСО. Любив епоху вікінгів і казав, що мріє потрапити до Валгалли, де за скандинавською міфології спочивають звитяжні воїни після своєї смерті. Зачитувався скандинавськими міфами та виданнями про історію костюмів. Щороку їздив до селища Меджибіж Летичівського району Хмельницької області на Міжнародний історично-музичний фестиваль "Стародавній Меджибіж", мав безліч друзів. Був сміливою, чесною, доброю та відповідальною людиною. 

Дуже любив Україну, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ'ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

20 лютого 2014 року загинув на вулиці Інститутській внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера влучила йому у шию, коли він намагався витягнути з під обстрілу пораненого побратима…

Олександр Капінос - 29 років. Родом із Тернопільщини. У 2007-2009 роках проживав у місті Вінниці, працював у нашому місті на підприємстві “Барлінек” та брав активну участь у громадському житті обласного центру та місцевому молодіжному патріотичному русі. Він став натхненником, організатором і лідером Вінницької молодіжної національно-патріотичної організації “Сколоти”. Спільно із побратимами Сашко провів у місті Вінниці інформаційно-просвітницьку кампанію за збереження і розвиток української мови; вперше організував силами молоді громадську акцію вшанування пам’яті загиблих в часи Голодоморів та політичних репресій; акцію із вшанування воїнів ОУН-УПА на Свято Покрови – 14 жовтня; був постійним гостем Вінниччини, особливо на звичаєві свята і вважав наш край своєю другою маленькою Батьківщиною.

Олександр Капінос був надзвичайно талановитим і всебічно розвинутим, зокрема грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і співав багато українських пісень, був закоханий в історію України та творчість Тараса Шевченка, був волонтером літніх таборів для дітей-сиріт з усієї України, користувався величезним авторитетом у рідному краї та серед друзів. Завжди був попереду - коли був учасником мовного Майдану у 2012 році голодував у Києві під Українським домом в знак протесту проти українофобського закону Ківалова-Колісніченка. Брав активну участь у Революції гідності в 2013-2014 роках, зокрема, був ройовим командиром у 35-ій штурмовій сотні “Волинської Січі” на Майдані у Києві, мав псевдо “Кремінь”. 

Загинув після пережитої операції 19 лютого. Куля влучила 18 лютого ввечері… «Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце», — такий напис вибрав Сашко для пам’ятника Борцям за Волю і незалежність України.

Оліх Роман - 26 років. Родом із с. Гибалівка, Шаргородського р-н, Вінницької обл. Був доброзичливим, чуйним, любив подорожі. Родині не сказав, що їде на Майдан. Загинув на Майдані 15 лютого від численних побоїв. Вдома на нього чекали 4-х місячний син, дружина і мама. Роман - невизнаний Герой Небесної Сотні. 

Біль досі покриває серце за всіх, хто поліг на Майдані. А нам, молодому поколінню, слід пам’ятати ті часи та Героїв, які віддали життя за наше світле майбутнє. 

 

 Методистом відділу українознавства  Бегас Н.О., надано методичні рекомендації та матеріали до пам`ятного дня вшанування Героїв Небесної Сотні. Вчитель історії ОЗО «НВК «ЗЗСО І-ІІІ ступенів – гімназії №2» м. Гнівані, розповів вихованцям про Героїв Майдану, про Героїв Небесної Сотні Вінниччини.

 

 

Методист відділу українознавства                                                        Бегас Н.О.