Повернені із забуття....

  Протягом усього року відділ українознавства проводить фольклорно-етнографічні експедиції, відкриваючи маловідомі історичні та краєзнавчі факти нашого краю. Днями представники нашого відділу побували у с. Маянів, Тиврівського району, відвідали околицю, де встановлений пам’ятник нашому земляку, уродженцю цього села, українському поету – Володимиру Євтимовичу (Юхимовичу) Свідзінському (народився 8 жовтня 1885 року).

  Свідзінський — письменник м'якої лірики, український поет доби "Розстріляного відродження", перекладач, автор кількох цінних наукових розвідок — про народні промисли Подільської губернії (ткацтво, килимарство), про графічне оформлення старовинних греко-католицьких метрик.

З 1 червня до 15 вересня 1913 поет об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського,  Проскурівського,  Ямпільського,  Ольгопільського,  Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (1916).

Приклад Свідзінського унікальний тим, що, виявляється, можна було жити в Радянському союзі, писати вірші, бути членом Спілки письменників, мати членський квиток за підписом самого Горького – і при цьому не бути письменником радянським. Але, звичайно, плата за це  була досить серйозна і сувора.

За життя Володимир Свідзинський не був поцінований належним чином, після загибелі тривалий час перебував у забутті й лише зараз повертається в українську літературу як одна з її найяскравіших і першорядних зірок.

 Першу збірку Свідзінського «Ліричні поезії» видали 1922, пізніше були збірки «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940, за редакцією Ю. Яновського).

  Загинув поет трагічно  в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД арештовували представників української інтелігенції.  Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите (Харківська обл) загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили. Кільком іншим особам, серед яких був співак Микиша М. В., вдалося врятуватися. 

   Тоді у полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір» (вірші 1927—1936), яку вдалося поетові О. Веретенченкові вивезти за кордон.) і видати у Мюнхені1975 р.

Його збірки можуть використовуватися як посібники у школах та вищих навчальних закладах.

Матеріали підготувала методист відділу українознавства - Бегас Н. О.

Завідувач відділом українознавства - Лазаренко В. І.