“У Холоднім Яру…

28-29 квітня відбулися вшанування в ХОЛОДНОМУ ЯРУ,                                присвячені 250-літтю Коліївщини та 100-літтю Української революції.
Разом з побратимами, однодумцями, студентством  до вшанувань в Холодному Яру приєдналась методист відділу українознавства Вінницької академії неперервної освіти Козаченко Олена Євгенівна. 

Своїми враженнями від вшанувань поділився В`ячеслав Купрієнко:

"Весь час перебування у Холодному Яру я шукав відповідь на питання: чому саме ТУТ відбувся спалах українського духу державного масштабу? Я досі не знайшов відповідь, щоправда, кинувши оком на карту сучасної України, де прапорцем помічено Холодний Яр, трохи заспокоївся – точнісінький центр України!

Те, що Холодний Яр справді холодний, я відчув увечері, коли сонечко скотилося за обрій. Дійсно повіяло вологою і холодом. Але опівночі якось потеплішало, можливо Холодний Яр прийняв мене до себе? 

Проїжджаючи вже відомими селами, відчуваєш якусь повагу і гордість, хоча око протестує проти цього, бо на вид усі ці села звичайнісінькі, яких тисячі – з білими хатинками, з маленькими річками, запрудами, широченними лугами з височенними травами, могутніми казковими лісами, пагорбами… Зараз вони потопають в яблуневому, вишневому, грушевому цвітінні, з чорними квадратами вже поораних городів. Краса у природі, порядок у садочках, чисто на подвір’ях – серце радіє!

Крокуючи цими історичними шляхами, підсвідомо відчуваєш присутність героїв, з якими знайомий із книжок. Відтоді ці місця оживають і ти відчуваєш свою причетність до історії. А як по іншому? Навіщо тоді всі ці пам’ятні знаки, монументи, навіщо ці зібрання тисячі людей? 

Що відбувається, коли ми всі разом згадуємо про зародження духу нації, про смертельну боротьбу за волю, за своє право називатися українцями, за природне право жити на землі своїх предків, врешті решт, за право говорити рідною мовою? Хто ці люди, які піднялися на бій за Україну? Питання, питання, питання... А відповідь проста: в Україні треба будувати українське, у Франції французьке, у Китаї китайське. А оскільки будь-який етнос, кожна нація – це сукупність культурних зусиль, то й треба культивувати на нашій землі українське. Культивування – це активний, якщо хочете агресивний, штучний процес, і якщо якась нація перестає це робити, або стає занадто толерантною до інших культур, на її місце прийде інша культура, інша нація, природа не знає порожнечі. Та й боротьбу за виживання поки ніхто не скасовував.

Історію та культуру людства творять пасіонарії. Україна багата на таких людей, один Холодний Яр подарував цілу плеяду таких героїв.

“Слава Україні! Героям слава!” – це дивовижне вітання, яке зародилося саме на холодноярській землі, 100 років тому. Тепер це вітання стало візитівкою України. Багато українців навіть так вже вітаються одне з одним. І це неймовірно круто! Ми вже про це якось не замислюємося, бо стало вже буденністю, але ж ми маємо потужнішу зброю! І повірте, це набагато важливіше, та міцніше за будь-яку “Вільху”, “Вербу” чи “Джавеліни”! Щоправда, на мою думку, за роки війни активного використання гасла “Слава України”, вже почався інфляційний процес і воно трохи знецінилося. І я це гостро відчув саме в Холодному Яру. Мені здається, треба бути обережнішими, чуттєвими та уважнішими та берегти це привітання для особливих, пікових моментів.

У мене завжди викликають повагу люди, насамперед чоловіки, які мають свою справу і, попри життєві перепони, ведуть її через усе своє життя. З Романом Ковалем я познайомився заочно за пару тижнів до вшанувань у Холодному Яру, а особисто – в перший день фестивалю, і ще не дуже багато про нього знаю. Але тисячі людей, що я побачив у Холодному Яру – левова доля заслуги тут саме пана Романа, бо це його дитинка! Ідея відродження історичного духу Холодного Яру сама по собі безцінна, край необхідна під час війни, тому що це міцний шовковий шов, яким ми зшиваємо історію з сучасністю – це взагалі фундаментальна річ! Низькій вам уклін, пане Романе! І те, що ви вже зробили – це вже стало історією!

Декілька слів про своїх старих та нових друзів, що стояли на холодноярській сцені та дарували людям своє слово та музику. Сергій Василюк і його рок-гурт “Тінь Сонця”. Це було для мене відкриття, хоча я чув про них від друзів, щось слухав в одне вухо в Інтернеті, але живий концерт із класним звуком – це, як кажуть в Одесі – “дві великі різниці”, одним словом – бомбезно! Відчувається свій Стиль! А це найголовніше в будь-якому творчому процесі: немає свого стилю – немає творчої особистості, а є вдала чи така-сяка копія іншого стилю. От і все. Я не дуже знаюся на музичних течіях, але Сергій з’єднав сучасний рок з фольком, епосом давньої Русі-України і вийшло щось метафізичне та езотеричне. Приваблює з першого акорду і не відпускає до останнього! Браво! Приїхав додому, слухаю в ютюбі.

“Друже Музико” з Одеси – тричі респектую! Також гурт має своє лице, свій драйв, який ні з чим іншим не сплутаєш! Познайомитися особисто не вдалося, але красуні-басисту особливо подякував! Гугл каже, що то Ірина Барвінська! Дякую фронтмену гурту Максимові Трубнікову!

Пишаюся, що особисто знайомий з неперевершеним кобзарем Тарасом Силенком. Коли він грає та ще співає – це якесь чаклунство! Сильно, впевнено, потужно, навіть не хочу вживати слово – професійно, він уже це слово переріс! Браво, Тарасе! Слухаючи тебе, не віриться, що якихось 5 років тому бандура була не сучасною, не модною! Однак час бандури та кобзи знову настав! Це відродження, по суті – культурне явище, є яскравим свідченням того, що кобза та бандура є питомо українськими за духом, за мелосом, за енергетикою!

Дуже приємно зустрічати в різних музичних проектах своїх старих (от швидко на війні час летить – знайомі то лише рік-два!) друзів, по спільному цеху “Пісні народжені в АТО”. Потужний, напористий, радикальний доброволець Олекса Бик – він своє прізвище виправдовує з головою! Мій земляк із Луганщини, боєць 30-ї бригади, “Професор” (справжній, між іншим, і позивний такий самий) Сергій Кононенко! Невгамовний, талановитий, цікавий! Дякую, друзі, за виші серця, та таланти!

Радий був познайомитися з музикантом Василем Лютим. Потужно, впевнено, музично, професійно! Його було чутно скрізь, навіть, коли він не виступав.

Цікава, глибока людина, поет, доброволець Олег Короташ. Мав нагоду особисто з ним поспілкуватися та почути декілька його поезій – незвично, відверто, по-живому...

Порадували показові виступи козацьких клубів. Добре, що бойовими козацькими одноборствами навчаються з дитинства хлопчики та й дівчатка, вчаться володіти зброєю та працюють руками й ногами. Мене завжди цікавило, як передалися всі ці прийоми, якщо козацтво як інституція вже майже 250 років не існує? Невже тільки за малюнками, картинами, книжками? Тут мені здається особливо важливим є прямий, безпосередній процес передачі від вчителя до учня! Як воно все це збереглося?! Правда цікаво! А показовий виступ був досить впевнений! Дякую козацьким школам “Хорс” і “Спас”!

Окрім двох потужних концертів у різних місцях Холодного Яру, багато було різних заходів вшанування героїв Коліївщини та Холодного Яру.

І, звісно, яка Україна без ярмарків з традиційними українськими ручними виробами! Проблеми з їжею? В Україні? Та ніколи! Якби не більшовицька наволоч, то Голодомору в Україні не могло бути за означенням! Згадую: початок 2015-го, десь під Горлівкою... багнюка по коліно, обстріл... а у бліндажі мене пригощали смачнющим борщем зі сметаною! Ще раз: буремний 2015-й, на нулівці, під обстрілом – борщ зі сметаною!

Україна тісно пов’язана зі смачною, гарною кулінарною культурою, то ціла релігія! Холодний Яр не підкачав: тут тобі і козацький куліш, і борщ, і шашлик, кленовий, березовий сік, узвар, пиріжки... – все що українській душі завгодно. Мабуть, буду закінчувати, бо про все переказати все одно неможливо – приїжджайте наступного разу, щоб побачити на власні очі!

Матеріали підготувала - методист відділу українознавства                Олена Козаченко

Завідувач відділом українознавства - Лазаренко В. І.

Вінниччина вшановує пам’ять про відомого земляка - українського поета, публіциста та громадського діяча Анатолія Бортняка

26 квітня у приміщенні Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва відбувся  літературно-мистецький вечір «Повернення у слові» до 80-річчя від дня народження українського поета, публіциста, громадського діяча  Анатолія Бортняка.

Модератором заходу виступила Валентина Сторожук - поетеса, заступник головного редактора журналу «Вінницький край», член НСПУ.

У вступному слові вона нагадала присутнім, що незабаром минає дев’ять років, як немає з нами цього високоталановитого поета і шляхетної, сонячної душею людини. 22 липня 2009 року Анатолій Бортняк відійшов у вічність. Та його Слово живе, бореться, допомагає перемагати численні життєві і соціальні негаразди.

Серед його вихованців у літературі – Ніна Гнатюк і Михайло Каменюк, Тетяна Яковенко і Валентина Сторожук, Василь Кобець і Лариса Колесник, Володимир Рабенчук і Петро Зарицький, Петро Головатюк та чимало інших літераторів.

У 2010 р. МГО «Вінницьке земляцтво» в м. Києві заснувало Всеукраїнську літературну премію ім. Анатолія Бортняка. Цю нагороду щоквітня вручають на Всеукраїнському літературному святі «Бортнякова весна», що відбувається на Крижопільщині, батьківщині поета.

Сьогодні ж, під час літературно-мистецького вечора «Повернення у слові» поетеса, член НСПУ, заступник голови Міжнародної громадської організації «Вінницьке земляцтво» у місті Києві Ніна Гнатюк привітала лауреата Всеукраїнської літературної премії ім. Анатолія Бортняка  Сергія Татчина, якому  в 2018 році присудили високу нагороду за збірку віршів «Вінницька  абетка».

До 80-річчя Анатолія Бортняка за рахунок коштів обласного бюджету, передбачених на видання творів місцевих авторів, видано збірку вибраних творів поета «Одинадцята заповідь» (упорядник Н. Ю. Гнатюк), яку презентували на вечорі. Поет виснував цю заповідь з Шевченкового «Кобзаря» і в ній немов акумулював основний ідейний зміст своєї творчості, надиханої любов’ю до України, до рідної Вінниччини, до своєї родини.

Сердечно згадували дорогу людину, виступаючи на літературному вечорі дружина поета Галина Бортняк та його донька Наталя Гальчевська.

А фахівці ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ювілею поета присвятили бібліографічний покажчик «Ювелір у майстерні слова».

Захід супроводжувала книжкова виставка-вшанування із фондів Вінницької ОУНБ ім. К. А.Тімірязєва «Я тут народився і зріс у рідних подільських полях…» (до 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка).

Українські пісні, які так щиро любив Анатолій Бортняк, звучали у виконанні фольклорного ансамблю "Рута-м'ята" при академічному ансамблі пісні і танцю "Поділля" Вінницької обласної філармонії ім. М. Д. Леонтовича, а його вірші читали студенти ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, учасники літературної студії «Вітрила» (керівник В. П. Крупка) та літстудійці студії «Поетичний Атеней» Донецького національного університету ім. Василя Стуса; (керівник Н. М. Урсані)., серед присутніх були методисти з відділу українознавства Вінницької академії неперервної освіти.

Довідка:

Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 року в с. Олександрівка Тростянецького району Вінницької області в родині вчителів. Невдовзі батьки переїхали в с. Жабокрич Крижопільського району, де він закінчив середню школу. 1960 року закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені І. Мечникова. Працював у редакції Тульчинської районної газети та на  обласному радіо у Вінниці. У 1974–1986 роках – відповідальний секретар обласної організації Спілки письменників України. У 90-і роки – оглядач з питань літератури і мистецтва «Вінницької газети», де започаткував і вів літературну сторінку «Від слова до слова». Учасник багатьох культурно-мистецьких і громадсько-політичних заходів в області та Україні, зокрема, був першим головою обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (згодом «Просвіта»).

У доробку майстра слова – 40 збірок лірики, поем, сатири і гумору, пародій, епіграм, притч, переспівів, поезій для дітей, пісенних текстів, публіцистики. Його твори перекладені багатьма мовами, друкувалися окремими книгами в Москві і Нальчику, добірками – в Білорусі, Молдові, Казахстані, Чувашії, Башкирії, Польщі, Угорщині, Болгарії, США, Канаді, Австралії.

Анатолій Бортняк удостоєний багатьох літературних відзнак, серед яких йому особливо дорогими були премії імені М. Коцюбинського і С. Руданського, В. Сосюри, С. Олійника. Одним із перших серед видатних майстрів слова України наш земляк був відзначений орденом «За заслуги» III ступеня.

Матеріали підготувала - методист відділу українознавства Олена Козаченко

Завідувач відділом українознавства - Лазаренко В. І.