БЕГАС (КОВАЛЬ) НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Наукові дослідження та методичні рекомендації для учнів та студентів на тему:

ВИЯВЛЕННЯ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ РОДИННИХ ЦІННІСНИХ КОНЦЕПТІВ ФОЛЬКЛОРНОГО ДИСКУРСУ НА ПРИКЛАДАХ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПІСЕННОЇ ЗИМОВОЇ КАЛЕНДАРНОЇ ОБРЯДОВОСТІ

Духовний потенціал українського народу, зокрема його звичаї та традиції  – найбагатший скарб, яким володіє наша держава. Сьогодні в Україні існує нагальна потреба глибокого наукового осмислення багатовікового духовного спадку попередніх поколінь, базових ціннісних орієнтирів власної етнокультури, згуртувавшись навколо яких, українці зможуть протистояти зовнішнім викликам. Проте чим далі, тим все більше губиться нитка, яка тримає духовний та культурно-мистецький спадок наших предків, а саме: народні пісні, звичаї, традиції, які є найбагатшим скарбом українського народу. Тому однією із проблем, на яку слід звернути увагу – збереження пісенного фольклору, розкриття ціннісних концептів у ньому.

Метою нашої статті є дослідження, пошуки, фіксація давніх автентичних народних пісень, їх реконструкція, обробки; виявлення ціннісних концептів серед джерел фольклору та пристосування її до сучасності.

Головним завданням статті є: ознайомлення із специфікою фольклорного дискурсу, дослідження родинних ціннісних концептів на прикладах автентичних народних пісень календарної обрядовості зимового циклу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Дискурс залишається одним із найбільш невизначених і багатозначних соціолінгвальних явищ протягом останніх десятиліть. Фактично в сучасній науці немає його однозначної дефініції. Про це свідчить поява численних публікацій у вітчизняній (К. Я. Кусько, А.П. Мартинюк, А.М. Приходько, Л.І. Сахарчук, І. С. Шевченко) і зарубіжній (Т. Ван Дейк, М. Фуко, Е. Бенвеніст, Р. Богранд, К. Вишневський) мовознавчій науці.

Аналізуючи практику сучасних філософських студій, - знакових тем, новітніх концептів, поширених методологами тощо, важко не помітити багатопланові преференції, які надаються концепту дискурсу.

На сучасному етапі розвитку наукової думки дискурс знаходиться в центрі уваги низки гуманітарних наук: лінгвістики, філософії, психології, літературознавства, політології, етнографії, теорії комунікації тощо. Перехід до дискурсивної парадигми є закономірним розвитком мовознавчої думки [1, с. 16-17].

Окреслення концептуального поля теорії дискурсу відсилає не стільки до досвіду вживання терміну «дискурс» в європейській філософській традиції, не стільки до латинської етимології слова «discurrere», чи, скажімо, французької етимології слова «discours», але в першу чергу до історії поворотів в розвитку лінгвістичної теорії другої половини ХХ століття [1, с. 317].

Ціннісні орієнтири народу репрезентуються в концептуальній картині світу, закріплюються в ключових ціннісних концептах і своєрідно відображаються (вербалізуються) мовними засобами. Концептосфера кожного народу, так само, як його ціннісна картина світу, є неповторною й викликає неабияке зацікавлення вітчизняних і зарубіжних науковців. Вивчення концептів є актуальною проблемою сучасної лінгвокогнітології (О. С. Кубрякова, З. Д. Попова, Й. А. Стернін, М. М. Болдирєв, В. А. Маслова), психолінгвістики (О. О. Залевська, І. Б. Штерн) та лінгвокультурології (С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, Ю. С. Степанов). Незважаючи на велику кількість праць, присвячених різними аспектам концептології й аксіології, на сьогодні поки що не напрацьовано вичерпної характеристики ціннісної картини світу українців [2, с. 26].

Виклад основного матеріалу.

Поняття "дискурс" належить до основних та найуживаніших понять у сучасній лінгвістиці. Згідно з класичним визначенням, запропонованим Н.Д. Арутюновою, дискурс – це мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості; мовлення, заглиблене в життя [3].

Фольклорний дискурс є особливим видом комунікації, яка отримала своє втілення у низці текстів, оформлених специфічними мовними засобами. Такі тексти відображають особливу дискурсивну картину світу. В сучасних дослідженнях не існує цілісного опису специфіки фольклорного дискурсу. Він є особливим типом мовної діяльності, обумовлений соціокультурною ситуацією та історичними умовами. За допомогою фольклорного дискурсу регламентується діяльність, життя соціуму [4].

Фольклорна комунікація включає широкий спектр фольклорних жанрів, що відображають різні аспекти колективного сприйняття дійсності [5, с. 52].

Фольклор поєднує у собі безліч типів дискурсу, які передаються від покоління до покоління в усній формі і охоплює мовленнєву, комунікативну діяльність [25]. Більшість видів мовленнєвої діяльності також мали свої утилітарні функції, оскільки були засобами магічного впливу на довкілля [23, с. 7-8].

Тривалий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через зв'язок з календарними циклами (зимою, весно, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків, зберігаючи своє коріння з давніх часів доби палеоліту, мезоліту [26, с. 124].

Календарні свята й обряди – складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональні досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї [27, с. 182].

Наші предки жили у гармонії з природою, тому вона віддячувала їм гармонією, спокоєм, гарним врожаєм. Шануючи кожне свято у році українці відтворювали так зване «Коло Року» [28, с. 7].

Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. З такого різновиду та кількості звернень до конкретної особи яскраво прослідковується ціннісний концепт родинних стосунків та поваги [24, с. 144].

Обряд колядування це передусім віншування господарів та їх родину із одним найвеличніших свят у році. Колядники ходять від хати до хати, співають [6, с. 241].

Колядувати та щедрувати ходили гуртом. Навіть були окремі ватаги: хлопці йдуть окремо, дівчата окремо, дорослі окремо, діти також. Найвеселіше було, коли господарі пригощали варениками, а дівати їх були нікуди, і хлопці запихали їх просто у кишені, а морози тоді були такі сильні, що допоки додому прийдеш, всі вареники у кишенях і позамерзають [14].

Цікавий факт, що на Поділлі на честь богині Коляди водили по дворах коня, прикрашеного пучками сухих квітів і вівса.

Також цікавим феноменом в Україні є те, що у багатьох колядках і щедрівках наявні мотиви весняних господарських робіт, тому фольклористи вважають, що в дохристиянські часи Новий рік святкували навесні.

Відомий дослідник народної творчості Ю. Федькович зазначив: «співаючи пісень про Ко-Ладу, які перейшли до нас із давніх часів, ми повинні поважати, бо так роблять усі чесні народи, аби свою старовіччину не забути» [28, с. 7].

Щедрівка - слово українського походження, його значення прозоре. Це щедрі побажання рідним і близьким, щедре частування гостей і в давнину виконувались навесні.

Є щедрівки господареві, господині, бідній вдові, є й жартівливі, що зв’язані з вертепом, чи з козою, є й еротичні, що співаються під вікном дівчині, як «Ганнуся косоньку чесала і князенка Петруся на весілля ждала,» і інші.

Бувають щедрівки принагідні. Коли народ переживає якусь подію, чи трагічну, чи веселу, але таку, що потрясає цілим народом, то і ті події знаходять свій відгук у щедрівках.

Колядки і щедрівки є витвором творчого духа українського, народу, вони є частиною народної словесності, збуджують любов до нашої традиції, а для молоді є дуже цінним виховним засобом. В них увидатнюються яскраво гарні прикмети української людини: працьовитість, гостинність, зичливість, м’якість серця і співучість.

В найдавніших текстах відображено світоглядні уявлення наших пращурів про створення світу та його першопочатки. Основними образами у творах цієї групи виступають море, острів-камінь, світове дерево, птахи, три сили світу — сонце, місяць, дощ тощо [10, с. 69—71]; [11, с. 13—14].

Інший приклад, який до нашого часу додержався - це дуже давній погляд на самий акт сотворіння світу, де не було ні неба, ні землі, лиш синє море, а на тім морі три голубоньки раду радять, як Світ сновати [8, с. 74]. (Додаток 1)

Досліджуючи колядки та щедрівки Подільського регіону, можна класифікувати їх на такі різновиди: родинні колядки та щедрівки: дівчині, хлопцеві, господині, господареві, бабусі, дідусеві; міфічні: створення Світу, Неба, Землі, Сонця, Зірок та інш; працелюбні: на гарний посів врожаю, благополучне господарство, землеробство, скотарство; природні: оспівування магічних сил природних явищ; біблійні: переформатовані давні автентичні рідновірські колядки та щедрівки на християнський мотив, із вплетенням імен святих, заміть давніх Богів.

Таким чином, колядки та щедрівки поєднують історичний часовий простір минулого і сучасного, їх різновид досить великий і не обмежуться лише одним видом.

Серед найпопулярніших родинних персонажей, які змальовують ціннісний концепт в цілому і відіграє важливу роль у колядках та щедрівках – це господар. Саме цей персонаж ми можемо відслідкувати від найдавніших (мітологічних колядок дохристиянських часів) до сьогодення.

До прикладу візьмемо одну із найдавніших мітологічних щедрівок, господарсько-скотарського типу, якій понад 2000 тис. років «Щедрик». Вона пройшла багато змін, а в гармонізації всесвітньовідомого українського композитора М.Д. Леонтовича стала нині перлиною концертового репертуару. (Додаток 2)

Ластівонька — це вістун весни, сонця і звороту природи до нового життя. Звернім увагу на милозвучність мови! Слова вжиті в здрібнілій, пестливій формі (щедрівонька, ластівонька, віконько, баранчики, ягнички і ін.) і це навмисне, щоби їх магічною, чародійною силою найшвидше можна було можна випросити добробуту для господаря, як головного персонажа родинного ціннісного концепту.

Рефрен "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір", - може скидатися на тавтологічний вислів, вжитий лише для музичності й динаміки щедрівки, проте головна магічна сила слова - звернення-заклик до щедрого бога бути щедрим для цієї доброї людини, яку саме в цей час чаклують щедрівники, щоб вона, її родина, господарство були щасливі, здорові, багаті [12].

 В іншій класифікації лицарсько-дружинної коляди, з часів Княжої Доби, у важкий історико-військовий період також виділяється звернення до господаря, як до головного образу та персонажу:

«Чи спиш, чи чуєш, пане господарю?
Твоє подвір’я орда забрала,
Татари взяли, в полон займали…» [9].

Уся пісенна спадщина фольклорного дискурсу передається переважно в усній моделі комунікативного акту, шляхом мови та вербальних жестів: під час співу колядники вказували на ту особу, якій присвячене віншування. Аналізуючи щедрівку «прилетіла ластівонька», майже однакові за змістом автентичні щедрівки подільського та донецького регіонів, слід відмітити родинний концепт, звернений до господаря: «Прилетіла ластівочка сіла собі край віконця, тай начала щебетати, господаря викликати, вийди-вийди пан господар, подивися на кошару» [13] з комунікативною, величальною, звертальною метою, публічної, неофіційної форми.

З донецького регіону видно звернення до господаря також, майже із однаковим змістом: «прилетіла ластівонька, щедрий вечір, святий вечір, сіла собі край віконця, стала собі щебетати, господаря викликати, вийди, вийди, господару, подивися на кошару…» [15, с. 68].

Дану щедрівку слід віднести до демократичного комунікативного стилю із гармонійним типом оспівування господаря.

Відіграє важливу роль соціально-психологічний вимір – зв’язки між  учасниками-щедрувальниками та господарями, соціокультурні аспекти впровадження пісенних звичаїв та традицій, шляхом віншування, живе спілкування із додаванням співу, можливо навіть і гри на інструментах, адже досить часто пісні супроводжувались народними, музичними інструментами: бубон, скрипка, сопілка, козобас, тощо. (Додаток 3, 4)

З огляду родинного ціннісного концепту важливу роль відіграє виховна функція, яку можемо прослідкувати крізь призму фольклорного дискурсу власнодосліджених  щедрівок та колядок. Ватаги будь-якої вікової категорії розпочинали із звернення до господаря: «пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте? Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?». Отримавши дозвіл, починали щедрувати. В іншій щедрівці прослідковуємо звернення до господаря, з повагою, шаною: «не прогнівайся, пане господарю, я до тебе йду-йду, застеляй столи тонким білим обрусом, бо й буде в тебе Ясен Світ за столом» [13]. (Додаток 5)

Звернення із віншувальним характером не лише до господаря, а й до його дітей прослідковуємо і ще в одній власнодослідженій автентичній щедрівці: «Защебетала, гей ластівонька»: «до господаря так промовляла: сини у тебе сильні та дужі, дочки у тебе, як красні ружі», що вказує на велику повагу та високо-інтелектуальний етикет між українцями.

Багато дослідників української нації вказують на один компонент етногенезу, який відіграє головну роль у формуванні української національної ідентичності, її менталітету – це емоційно-почуттєвий характер, базований на любові і повазі передусім родинних зв`язків [16, с, 203].

Серед найважливіших рис українського менталітету простежується доброта, повага один до одного, як у родині, та і в соціумі. І головним уроком свого життя – бути чесним і допомагати людям, довіряти та шанувати [17].

Ці якості взаємоповаги один до одного ми прослідковуємо на прикладах власнодосліджених пісень. (Додаток 6)

Не менш важливу комунікативну роль у фольклорному дискурсі на прикладі народних пісень зимової календарної обрядовості має соціальна постать господині, що відіграє довготривалий образ, як і господаря, виконуючи функції виховання, лагідності, поваги: «хоч не гроші, то полова, в тебе жінка чорноброва».

Величавими рисами змальовується образ доброї господині - красивої, роботящої, клопітливої, домовитої, заможної:
..."По двору ходить - як сонце сходить,
А в хату ввійде - як зоря зійде,
Як заговорить - як дзвін задзвонить,
Як засміється - сад-виноград в'ється,
Як зажартує - коня дарує [12].

Образ Господині у колядках описується в образі Сонця, як княгиня, як мати, як удова. Є колядки, де Сонце описується як Красна Панна і змальовується яскравими, блискучими фарбами [8, с. 10].

Такий пісенний опис образу господині пояснюється тим, що наші предки перебували у гармонії з природою, мали вірування та світогляд, який обожнював всі  явища природи, тому у колядках та щедрівках ми відслідковуємо фантастичні природно-космологічні порівняння, як «красне сонце – господиня», «ясен місяць – пан господар», «дрібні зірки – їхні дітки». Величаючи кожного у хаті, щедрівники та колядники шанували не лише родинні цінності, але й і обрядові.

Найпоширенішою щедрівкою, в якій оспівуються образи усіх головних членів родини є: «Ой сивая та і зозуленька», де в першому саду – там і Красне Сонце, а в другому – там і Ясен Місяць, а в третьому – там і дрібні зірки; Красне Сонце – то є господиня, Ясен Місяць – то є пан господар, дрібні зірки – то і їхні дітки. Вона є однією із найбільшою за текстом, складається із трьох змістових блоків, в кожному із них цілісне відтворення, звернення та відслідковування ціннісних родинних концептів кожному особисто члену родини. Для усіх куплетів характерна окрема сюжетна лінія, а також приспів, який повторюється після кожного рядка. (Додаток 7)

Господар, господиня та їхні діти оспівувались досить часто у піснях зимової календарної обрядовості. Їм зичили щастя і здоров’я, а господарству – статків і щедрого приплоду [19, с. 20]. Цей родинний зв'язок, який характеризує ціннісний концепт «Роду» ми прослідковуємо в іншій старовинній колядці: «Господарський двір на семи стопах», в якому зв’язковий соціально-психологічний вимір між учасниками розпочинається передусім із звернення до господаря: «Чи дома, дома пане господар, своєго дворку самі володар». І далі прослідковується іллокуціний тип комунікативного акту фольклорного дискурсу між колядниками та господарями, що має свою комунікативну мету і надає висловлюванню конкретної спрямованості і шанобливого ставлення до господаря: «на нім шуба соболева, а шапочка королева, а на шубі поясочка, на поясі калиточка».

Далі спрямовується увага на господиню і її діток, які невід’ємною частиною родинного зв’язку, тому їм адресоване лагідне звертання: «коло його жона його; і більш пестливої форми: «коло неї дітки його, скільки кочечок, стільки дочечок, скільки дубочків стільки синочків».

В українців був своєрідний ритуал шанування і він яскраво простежується у даному виді фольклорного дискурсу. Зокрема поважали порядок, лад, злагоду, якими за стародавніми віруваннями керують божества: Ладо із Ладою та Доля. В основі ієрархічного підкорення була не стільки сила, скільки шана: старшого, а тим більше главу, поважали і до цього був особливий тип поведінки – почесний [20, с. 264].

Саме тому ми зустрічаємо у народних піснях зимового циклу в першу чергу повагу та звертання до господаря. (Додаток 8)

Цикл величально побажальних коляд-щедрівок надзвичайно великий і різноманітний. Він має у собі широку систему магічних актів. Передусім виступає найважливіший ціннісний концепт: бажання накликати на дім, родину, господаря, господарство - радість, щастя, шану, багатство, славу, могутність, здоров'я і це основано на вірі в чудодійність слова, здібність слова наводити, здійснювати те, що ним представлено.

З попередніх досліджених автентичних колядок-щедрівок видно, що багато уваги у родовому ціннісному концепті приділяється членам родини: господареві, господині та їхнім діткам. Величається "двір", подвір'я, хата, клуня, худібка - воли, коні корови, вівці, кури, бджоли; величаються обори, комори, кошари. Мотиви родинні: взаємна любов чоловіка й жінки, багаті убори жінки-господині (убрання), ідеалізована праця.
   Одним із поширених різновидів колядок та щедрівок під час наших фольклорно- етнографічних експедицій, є коляди, присвячені дівчині, які мають не менш оригінальне музичне виконання і складають важливі функції: вірності, чистоти, краси, працелюбності.

Оригінально подано образ дівчини, як «срібної» або «сніжної» груди, як провісниці зимових свят: «качалася срібна груда, то не груда гречна пана, гречна пана - Ніна славна», де слово «гречна» означає красива, гарна, а звернення «пана» уособлює велику повагу до дівчини і асоціюється із найвищим соціальним статусом не звичайного, а панського роду.

Далі простежуємо родинний концепт стосунків між сестрою та братом і її хвилюванням за нього: «а ви, ключі, не бриніте, моє браття не збудіте, моє браття полювало, рано спати полягало». (Додаток 9)

Також ж публічне, пестливе звернення до дівчини, ми зустрічаємо в іншій дослідженій колядці: «Ой ясна, красна на небі зірка, красна, молода Гануня дівка», де слово «красна» означає красива. І далі ці звернення до дівчини відбуваються з великою повагою, як і в попередній колядці: «Чия ж ти дочка, як ягідочка? Чи ти царівна, чи королівна?». На що дівчина відповідає: «Я не царівна, не королівна, батькова дочка, як ягідочка». З цього діалогічного фольклорного дискурсу яскраво видно простоту та доброту, яка притаманна українському менталітету. (Додаток 10)

Протягом століть український народ виробив сталу традицію звеличення шлюбу, сім’ї, домашнього вогнища. Родинному життю завжди надавалося надзвичайно важливого значення, бо саме у подружньому коханні, у продовженні роду бачився сенс існування людини [20, с. 227].

Тому часто головною метою у колядках та щедрівках, адресовані хлопцеві або дівчині, є одруження і віддання.

Досить спірною згідно жанрової класифікації є щедрівка дівчині: «А в нових сінях помальовано», записана під час фольклорної експедиції у Могилів-Подільському районі. Дехто із дослідників відносить її до весільного жанру, проте ми записали її у свідків, які роками виконували цю пісню під час новорічно-різдвяних свят. У ній простежуємо пестливу форму звертань до дівчини, як і в попередніх колядках: «гречная пана», «панна Ганнуся», яка все підготувала до свят, на що вказує назва самої щедрівки: «А в нових сінях помальовано». Комунікативну роль відіграють батьки дівчини, які прийшли до неї, так би мовити «на оглядини». Через те і часто цю щедрівку ототожнюють із весільною піснею: «Прийшов до неї батенько її, прийшла до неї матінка її».

Цікавим є рефрен-приспів: «Ой рано, ой рано вино зелено, зело зелено», який повторюється після кожного куплету і повертає слухача до глибини віків в той період, коли щедрували навесні, адже «зело зелене» взимку малоймовірно може бути. (Додаток 11)

Під час дослідження фольклорного дискурсу на прикладі тих чи інших колядок цікавим є наявність елементів невербальної комунікації: акустична: екстралінг- вістика: зітхання, сміх; просодика: темп мовлення – помірний, виразний, тон – спокійний, тембр у кожного виконавця пісень різний, висота гучності середня, манера мовлення із збереженням давніх діалектів та фразеологізмів. Інша невербальна комунікація – оптична, значущі рухи: міміка, постави тіла, жести. Серед жестів слід виділити: емоційно-оцінні з ігровими елементами. І що найбільше вразило, що у досліджених колядках зустрічаються такі типи мовленнєвого акту як висловлювання, передбачення: «Дай, Боже, ці свята проводити і будущих дождати» та директиви: «А нам Коляду дати», [13] або «А за цю Коляду, дайте гроші, бо вже йду» [14], які прослідковуються у діалогах між господарем та колядниками після виконання обрядів.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, слід зазначити, що яскраво представлені у подільському фольклорі ціннісні концепти такі, як «рід», «родина», «батько», «мати», «донька», «син», «родинні стосунки». Як бачимо, концепти «Батько», «Мати» вербалізовані в досліджених нами колядках та щедрівках зменшено-пестливими формами (ненька, матінка, батенько). Ці ж форми пестливого звертання стосуються і концептів «Син», «Дочка» (дочечки, синочки) із римованими словотвореннями (кочечок- дочечок, синочків-дубочків).

Виявлені родові ціннісні концепти відповідають певним образам, які виконують головні ролі: «батько-господар», «мати-господиня», «діти-квіти» із величальними,  шанобливими формами ставлення: «пан-господар», «дівчина-царівна, королівна», «красна дівка», «дочка, як ягідочка». Крім представників роду особливо величається "двір", подвір'я, хата, клуня, худібка - воли, коні корови, вівці, кури, бджоли, тощо. З цього видно, що широка палітра репрезентації ціннісних концептів найяскравіше виявлена зменшено-пестливими та шанобливими формами, простотою, добротою, що притаманно українському менталітету.

Репрезентовані у фольклорі Поділля ціннісні концепти українців «Рід», «родина», «любов» переважно відображають загальноетнічні тенденції і в контексті українського культурогенезу, є наскрізними й міжпоколінними, що в перспективі, після поглибленого аналізу в сукупності з іншими базовими ціннісними концептами, доцільно врахувати в напрацюванні національної культурної політики з метою консолідації української нації.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.     О. Солодка. Дискурсивна корекція ліневістичного повороту як методологічне питання\\ наука, мистецтво, методологія, пізнання, 2013, с. 317-318.

2.     Н. Бегас. Репрезентація ціннісних концептів українського етносу у фольклорі Поділля // креативність як феномен людського буття в культурі: матеріали VІІI всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих науковців (Вінниця, 2020 р). Вінниця: Донну імені Василя Стуса, 2020. 192 с.

3.     Лінгвістичний енциклопедичний словник, 1990:136 http://eprints.zu.edu.ua/16727/1/%D0%93%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C.pdf

4.     Хроленко А. Т. Семантика фольклорного слова / А. Т. Хроленко. – Воронеж, 1992. – 138 с.

5.     Путилов Б.Н. Фольклор і народна культура \ Путилов ЮН, М. 1994. — 235 с.

6.     Войтович В. В. Українська міфологія. К.: «Либідь», 2002. -664с.

7.     Матеріали з мережі інтернет: https://studfile.net/preview/6832993/page:7/

8.     Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу / Ескіз української міфології /. – К.: АТ «Обереги», 1992. - 88с.

9.     Ю. Колтун. Українські народні колядки і щедрівки їх зміст і значення // Патріарх. Греко-католицьке аналітичне видання, - 12 (54) 1975р.

10.  Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 3 кн., 6 т. / Степан Килимник ; факс. вид. — К. : Обереги, 1994. — Кн. 1. — Т. 1: Зимовий цикл.

11.  Кирчів Р.Ф. Українські колядки та щедрівки / Роман Кирчів // Колядки та щедрівки / упоряд., вступ. ст., прим. М.С. Глушка. — К. : Музична Україна, 1991.

12.  Матеріли із соц. мереж: https://www.pisni.org.ua/articles/185.html

13.  Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Колісніченка Володимира Семеновича, 22.09.1932 р.н., с. Маянів, Вінницької області, Тиврівського району.

14.  Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Боцвіна Сави Терентійовича, 10.09.1926 р.н., с. Маянів, Вінницької області, Тиврівського району.

15.  Народні пісні: Записи Людмили Єфремової. – К.: Наукова думка, 2006. – 575с.

16.  Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч. посібник / Б. Попов, В. Ігнатов, М. Степико та інш. – К.: Либідь, 1997. – 240с.

17.  Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Левка Григоровича Лук'яненка — українського політичного та громадського діяча, письменника: 24.08.1928 р.н., - 07.07.2018 р.

18.  Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Коваля Олександра Івановича, 29.05.1960 р.н., с. Яришів, Могилів-Подільського р-н.

19.  Скуратівський. В. Т. Дідух: Свята українського народу. – К.: Освіта, 1995.- 272с.

20.  Пономарьов А. Українська етнографія. Курс лекцій. К.: Либідь, 1994. – 320с.

21.  Свідчення та запис автора Бегас Н.О., від Бегас Лідії Степанівни, с. Шендерівка, Могилів-Подільського р-н.

22.  Толерантність як соціально-культурний феномен: світоглядно-методологічний авпект: колективна монографія / Ф.С. Бацевич, С. Л. Грабовська, О. В. Дарморіз та ін. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2012. – 330с.

23.  Давидюк В. Ф., Вибрані лекції з українського фольклору (в авторському дискурсі) :навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. Вид. третє, виправл., доп. і перероб. / В. Ф. Давидюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. – 448 с.

24.  Лозко Г. Українське народознавство. К.: Зодіак-ЕКО, 1995.-368с.

25.  Матеріали із соц. мереж:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D1%80

26.  Українське народознавство: навч.посібник/ за ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва.- Львів: Фенікс 1994.-608с.

27.  Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник\ А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміната інш. К:Либідь, 1993.- 256с.

28.  Бегас Н.О., Коваль О.І., Автентичні колядки, щедрівки, віншівки. Вінниця, 2019.- 65с.

 

ДОДАТКИ:

Додаток 1. Автентична колядка: «Заграло море»

Заграло море в неділю рано, Дажбоже.

А на тім морі сосниця стоїть, Дажбоже.

На тій сосонці три голубоньки, Дажбоже.

Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже.

Радоньку радять як світ сновати, Дажбоже.

Що перший голуб в море упірнав, Дажбоже.

Виніс він з моря золотий камінь, Дажбоже.

Що другий голуб в море упірнав, Дажбоже.

Виніс він з моря срібляний камінь, Дажбоже.

Що третій голуб в море упірнав, Дажбоже.

Виніс він з моря мідяний камінь, Дажбоже.

Що з золотого сонце постало, Дажбоже.

А з срібляного місяць зродився, Дажбоже.

А з мідяного зірки постали, Дажбоже [28, c. 11]

Додаток 2. Автентична щедрівка: «Щедрик, щедрик, щедрівочка»

«Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились
А ягнички породились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва [28. с. 12]

Додаток 3. Автентична щедрівка Поділля: «Прилетіла ластівочка»

Прилетіла ластівочка сіла собі край віконця.

Тай начала щебетати, господаря викликати.

Вийди-вийди пан господар, подивися на кошару.

Баранчики круторожкі вибрикають по дорожці.

А ягнички-карнаушки вашим дочкам на кожушки! [13]

Додаток 4. Автентична щедрівка Донеччини: «Прилетіла ластівонька»

Прилетіла ластівонька,

Щедрий вечір, святий вечір!

Сіла собі край віконця,

Щедрий вечір, святий вечір!

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

– Вийди, вийди, господару,

Подивися на кошару,

Чи всі вівці покотились,

Чи ягнятка породились? [15, c. 68]

 

Додаток 5. Давня колядка господареві: «Не прогнівайся, пане господарю»

Не прогнівайся, пане господарю,

я до тебе йду-йду,

застеляй столи тонким білим обрусом,

бо й буде в тебе Ясен Світ за столом

Ой де узялись тріє-тріє три царі.

Ой всі ж три вони Богу миру мирували.

Ой а перший цар кадильницю готує.

Ой а другий цар свічу ясну готує.

Ой а третій цар золотую квітку дарує.

Ой то не квітка, то світлеє Різдво,

Ой щоби було всьому миру радісно [13].

Додаток 6. Защебетала, гей ластівочка

На щедрий вечір, на добрий вечір!

До господаря так промовляла:

Сини у тебе сильні та дужі,

Дочки у тебе, як красні ружі,

Столи у тебе все із дубочку,

На них голубці ще й горілочка.

Тебе віншуєм із Новим роком,

Із новим роком, на многі літа! [28, c. 68].

Додаток 7. «Ой сивая та і зозуленька»
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три терени.

А в першому – там і красне сонце.
А в другому там і - ясен місяць.
А в третьому -  там і дрібні зірки.
Красне сонце – то є господиня.
Ясен місяць – то є пан господар.
Дрібні зірки – то і їхні дітки [18].

Додаток 8. «Господарський двір на семи стопах»

Господарський двір на семи стовпах,

Стовпи точені, позолочені,

А посеред двора стоять три дерева.

Чи дома, дома, пане господаре,

Своєго дворку самі володаре.

Приспів тут і далі:

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

А я знаю, що пан дома,

Сидить собі конець стола.

На нім шуба соболева,

А шапочка королева.

А на шубі поясочка,

На поясі калиточка.

Коло його жона його,

Коло неї дітки його.

Скільки кочечок, стільки дочечок,

Скільки дубочків стільки синочків [28, с. 13].

Додаток 9. Щедрівка дівчині: «Качалася срібна груда»

Качалася срібна груда.

Щедрий вечір, добрий вечір.

То не груда гречна пана.

Щедрий вечір, добрий вечір.

Гречна панна - Ніна славна.

Щедрий вечір, добрий вечір

Йшла по воду з конопками

Несла ключі в правій руці.

А ви, ключі, не бриніте,

Моє браття не збудіте.

Моє браття полювало,

Рано спати полягало [13].

 

Додаток 10. Ой ясна, красна на небі зірка

Ой ясна, красна на небі зірка,

Красна, молода Гануня дівка.

По дворі ходить, як місяць сходить,

Ішла з водою разом з зорою.

Пани встрічають, її питають:

– Чия ж ти дочка, як ягідочка?

Чи ти царівна, чи королівна?

Я не царівна, не королівна,

Батькова дочка, як ягідочка [28, c. 71].

Додаток 11. Щедрівка дівчині

«А в нових сінях помальовано»

А в нових сінях помальовано

Ой рано, ой рано вино зелено,

Зело зелено.

Хто їх малював гречная пана.

Ой рано, ой рано вино зелено,

Зело зелено.

Гречная пана, панна Гануся.

Ой рано, ой рано вино зелено,

Зело зелено.

Прийшов до неї батенько її.

Ой рано, ой рано вино зелено,

Зело зелено.

Прийшла до неї матінка її.

Ой рано, ой рано вино зелено,

Зело зелено [21].